Час, пам'ять, доля, самотність: 4 книги сучасної української літератури
За роки незалежності сучасна українська проза вийшла на новий рівень: у вітчизняному літературному світі з’являється все більше молодих, талановитих імен, які стають поряд з іменами відомих авторів та легендарних письменників. Отож, напередодні свята української писемності та мови, ми вирішили оглянути чотири прозаїчні твори вітчизняних сучасників, які завоювали любов читачів та право на незабутність.
«Забуття» Тетяна Малярчук
Почнемо добірку з досить символічної книги. Роман «Забуття» – один з найбільш обговорюваних творів української сучасної літератури. Таня Малярчук писала його довгих 4 роки. Це перший в її творчості історичний роман. Про що він? Можна було б відповісти на це запитання так: про українського публіциста, історика і політика з польським корінням В’ячеслава Липинського. Але це дуже спрощений опис вельми проникливого і глибокого твору.
У романі дві сюжетні лінії – сучасність та минуле. У першій є жінка, в якої бувають панічні атаки, вона боїться смерті і забуття. Що ж залишається, коли все минає? Газети, як свідки часу. Вона перечитує старі випуски і натрапляє на інформацію про смерть Липинського. Відчуваючи якийсь зв’язок і внутрішню потребу, розпочинає пошуки будь-яких відомостей про цю особистість. Відтак друга лінія роману розвивається зовсім не лінійно, оскільки ми читаємо то про останні роки життя Липинського, то перестрибуємо у Краків до років його навчання. Це наче світлини, які розкладені у фотоальбомі не в хронологічному порядку.
«Час поглинає все живе мільйонами тонн, як гігантський синій кит мікроскопічний планктон, перемелює і пережовує до однорідної маси, так що одне життя безслідно зникає, даючи шанс іншому, наступному в черзі», - так часто роздумує головна героїня. В цьому романі два центральні персонажі – час і пам'ять, а точніше забуття. Про віднайдення себе через історію свого народу, про пригадування як про процес відродження.
«Кімната для печалі» Андрій Любка
Збірка «Кімната для печалі» складається з одинадцяти оповідань, що на перший погляд ніяк між собою не пов’язані, але водночас після прочитання усіх виникає відчуття, що щойно закінчив читати роман.
Що об’єднує ці оповідання під однією палітуркою? Головні персонажі книги – самотність і спогади. Герої-антиподи, адже одинокі та печальні в реальному житті (хоч і реальність – поняття відносне), саме в спогадах і пригадуваннях усі ці люди відчувають спокій та миті щастя. Власне, для них оці подорожі коридорами своєї пам’яті і є справжнім життям, тоді як все інше – лише існування, доживання у фізичній оболонці.
Дідусь із оповідання «Кімната для печалі», жінка із «Сім демонів Магдалини», чоловіки із оповідань «Втеча» і «Жінка і сірники» – у всіх є простір, де вони віддаються ностальгії, де проживають знову і знову найщасливіші миті життя, де знову кохають і кохані, пригадують усі деталі, усі запахи і кольори, бо часто подумки відтворюють ці історії. Це і є «кімната для печалі», в кожного своя – гори, квартира, пісок і пляж, щоденні прогулянки із собакою, готельний номер.
Короткі історії чужих життів, написані проникливо і відверто, вимагають повільного та неквапливого читання.
«Винова гора» Надія Мориквас
Жіноча проза – так назвали критики роман Надії Мориквас «Винова гора». Можливо. Адже для головних ролей письменниця відібрала саме жіночі образи. Як зазначає пані Надія, на створення історії про такі різні жіночі долі надихнуло її містечко під Львовом – Винники. Куди авторка переїхала 5 років тому.
Романтична манера письма тут вдало поєднується із реаліями сьогодення. В центрі роману три жінки різного віку, різного характеру, з різним минулим і сьогоденням – поетеса Анна (в якій Надія Мориквас зобразила саму себе), Ліда (вольова жінка, яка бореться за правду і справедливість) і Лінця (репатріантка із Франції, яка повернулася на Батьківщину).
Багато спогадів, поривань до минулих років, загадкових розповідей. Не варто читати цей роман за один вечір, краще насолоджуватися ним неквапом.
«Музей покинутих секретів» Оксана Забужко
Роман «Музей покинутих секретів» уже класика української літератури, хоч виданий не так давно – у 2009 році. У кожного письменника є головний твір життя, як от «Прекрасний новий світ» для Олдоса Гакслі, «Старий і море» для Ернеста Гемінґвея і «Музей покинути секретів» для Оксани Забужко.
Це і родинна саґа, і історичний роман, і детектив, і еротичний та любовний роман. Цей твір неможливо вписати в жанрові рамки.
Сюжет доволі заплутаний і розгортається в двох паралелях – сучасність і події Другої світової війни. Головні герої – журналістка Дарина та її коханий Адріян. Вони хочуть дізнатися подробиці життя та смерті родички Адріяна, що воювала в УПА, і розслідують загибель подруги Дарини художниці Владислави. Втім сказати це про роман – це майже не скати нічого, оскільки з розвитком події з’являється ще багато персонажів, виринають таємниці і факти, спогади і реалії.
Головна тема – це зв'язок поколінь. Майстерно виписані всі персонажі в творі, а особливо ті, що не мають фізичного втілення – час, пам'ять, доля. Про те, як насправді пов’язані минуле, теперішнє і майбутнє. В кожного з нас є свій «музей секретів»: покинутий, забутий або розгаданий і усвідомлений.
Новітня література насичена вишуканістю, переплетінням багатьох сюжетних та часових ліній, а її читання проходить в особливій, неквапливій атмосфері. Відкрийте для себе сучасну українську прозу і нових митців слова!
Автор: Катерина Подзізей