Книги Джордж Орвелл

На тлі цих відомих книжок для багатьох поціновувачів літературного таланту Орвелла і досі лишається в тіні його інший, доволі значущий і важливий доробок у жанрі есеїстики та публіцистики, наприклад – щотижнева колонка політичної, соціальної та культурної хроніки «Як мені заманеться», яку письменник вів з грудня 1943 року по квітень 1947 року, перебуваючи на посаді літературного редактора газети «Tribune». Саме в цій колонці з притаманними йому спостережливістю, глибиною та проникливістю Орвеллу вдалося зафіксувати напрочуд детальний портрет тієї непростої воєнної доби, а також її перших повоєнних років. Жанр авторської колонки начебто не передбачає створення якихось непроминальних текстів, що дивують своєю глибиною та аналітикою, запам’ятовуються і змушують до роздумів, та все змінюється, якщо автором такої колонки є Джоржд Орвелл.

На тлі цих відомих творів для багатьох читачів, на жаль, і досі залишається в тіні інший доробок письменника, зокрема його книжка «Дорога на Віґан-Пірс» (1937 р.), в якій Орвелл ділиться власними спостереженнями про життя регіонів промислової Півночі Англії, що у тридцятих роках минулого сторіччя потерпали від бідності та масового безробіття. Описуючи у своїй блискучій і пронизливій авторській манері побут представників найбідніших класів тогочасної Англії, Орвелл водночас йде набагато далі за початковий формат репортажистики і розмірковує про нездоланні суперечності та бар’єри, що розділяють традиційне англійське суспільство, про загрозу тоталітаризму та Другої світової війни, тінь якої все виразніше здіймається над сучасним йому світом, і навіть торкається питань футурології, роздумуючи про зміни, які в майбутньому чекають на людей і суспільство загалом.

Нове прочитання класичної антиутопії.
Яскравіші враження від зображених подій.
Ще більш моторошно від їхньої життєвості.

Вінстон Сміт — рядовий партійний функціонер у тоталітарній державі, робота якого полягає в тому, щоб переписувати історію, підганяючи її під поточні потреби. Проте прагнення Вінстона до правди змушує його таємно повстати проти уряду. Він заводить заборонений роман з однодумицею Джулією, і вони вступають у Братство – групу опозиціонерів. За парою пильно стежать. Власне, плакати по всьому місту попереджали: «Великий Брат стежить за тобою».

Англійський письменник Джордж Орвелл, справжнє ім’я якого Ерік Артур Блер, відомий світові завдяки творам: повісті «Колгосп тварин» та роману-антиутопії «1984». Обидва твори належать до пізньої творчості Джорджа Орвелла. Повість «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла – це алегорична притча на революцію 1917 року, яка призвела до зародження тоталітарного режиму СРСР. Хоча головні герої книги – це тварини, паралелі між різними верствами суспільства дуже прозорі.

У повісті «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла головні керівники – це свині, вони розумні, хороші оратори та авторитети. Саме свині стали тими, хто розпочав революцію свійський тварин супроти господаря. Проте революція, яка мала захистити права усіх тварин, поступово перетворилася на режим, у якому усі бідні та голодні, лиш одні свині живуть у розкошах. Небажання свиней працювати та бажання жити за чийсь рахунок разом з хитрістю, наклепами та підступністю створюють особливий режим, у якому інші тварини трудяться до повного виснаження, а свині поступово антропоморфізуються, починають споживати у людському домі, пити та їсти людські напої та їжу тощо.

Завдяки алегоричній формі книгу можна рекомендувати підліткам, які зможуть оцінити жорстокість режиму свиней, які керують іншими тваринами та живуть за їхній рахунок. Якщо ви обираєте невеличку книгу, яка сколихне вашу свідомість, то рекомендуємо вам купити «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла. Якщо ви досі не знайомі з славнозвісною антиутопією «1984», то купіть ще й її. Події, які є сатирою на тоталітарний режим СРСР, не залишать вас байдужими.

Дороті Хейр – донька превелебного Чарлза Хейра з усіма класичними наслідками на взірець ведення домашнього господарства, порядкування скромним церковним бюджетом, догляду за часто дратівливим і невдячним батьком і обов’язковими відвідинами пастви Англіканської церкви, яка поступово здає свої позиції серед вірян, поступаючись модернішим конфесіям, які не настільки відстали від віянь часу. А ще Дороті Хейр досі незаміжня, хоча вже невдовзі переступить поріг, який відділяє молодість від зрілості, що, звісно, не додає їй оптимізму щодо перспектив свого подальшого життя.

Так би й не побачила Дороті у своєму житті нічого, окрім маленького англійського містечка, без жодних перспектив бодай колись змінити чи навіть розірвати осоружне коло свого не надто радісного життя, якби не дивна випадковість, яка вириває її із цієї сірої одноманітності і жбурляє у вир геть іншого життя – тяжкого, химерного, виснажливого, але такого справжнього…

Гроші – вони все вирішують, все контролюють, відчиняють двері пристойних будинків і салонів, знайомлять з потрібними людьми, наділяють їхнього господаря чарівною здатністю подобатися жінкам і друзям, вони, по суті, і є саме життя. Але хіба так має бути? Хіба має життя людей аж так залежати від грошей, а надто від їх браку? Чи можливо, живучи в сучасному суспільстві, позбутися нав’язливої влади грошей, оголосити їм війну, а заодно й усім ознакам «надійності», «порядності» і «благопристойності», головним символом яких є аспідистра, чиї отруйно-зелені пагони стирчать з горщиків у вікнах кожної пристойної оселі?

Молодий талановитий поет Гордон Комсток веде особисту затяту війну з аспідистрою і з усім, що вона собою символізує – владою грошей і нудьгою благопристойності. Він вважає, що звільнившись від влади грошей, зможе повністю присвятити себе творчості. Але воювати з грошима і благопристойністю було завжди непросто, особливо якщо ти живеш у міжвоєнному Лондоні 30-х.

Криза середнього віку підкрадається раптово і непомітно, а потім раптово виявляється, що більшість років твого дорослого життя насправді позбавлені будь-якого сенсу, а найщасливіший період заховався у минулому, у твоєму дитинстві, до якого тобі вже не дістатися і спогади про яке все дужче тебе проймають.
Саме так почувається герой роману «Ковток повітря» коли зрозумів, що в його житті щось не так, а насправді – все. Це спонукає його вирушити в уявну і реальну мандрівку до світу свого дитинства – єдиного місця, де він колись був щасливий. Звісно ж, подібні подорожі до витоків колишнього життя і колишньої власної ідентичності майже ніколи не мають успіху.
Тим часом світ завис над прірвою нової великої війни, залишаються лічені місяці колишнього спокійного життя – в небі все частіше пролітають величезні чорні бомбардувальники, провіщаючи безповоротні, стрімкі і страшні зміни.

Джордж Орвелл (1903–1950) – англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанрі антиутопії «1984», де він змалював жахливе тоталітарне суспільство майбутнього, а також повісті «Колгосп тварин», що в алегоричній формі розповідає про часи становлення СРСР. На жаль, на тлі цих відомих книжок для багатьох читачів і досі залишається в тіні інший доробок письменника, зокрема його другий роман «Бірманські будні», в основу якого ліг період, коли молодий Джордж Орвелл з 1922 по 1927 рік служив у Бірмі полісменом в імперській поліції Великобританії. Це розповідь про темний бік Британської Індії, що викриває неприємні та ганебні епізоди з життя імперії, які на власні очі довелося спостерігати молодому Еріку Блеру і які назавжди змінили його світогляд – ще до того, як він став Джорджем Орвеллом, одним із найшанованіших і найцитованіших письменників ХХ століття. «Бірманські будні» – другий роман у бібліографії Джорджа Орвелла, написаний 1934 року, в якому вже тоді можна помітити зародки тих основних для письменника тем, які згодом ще гучніше і зловісніше прозвучать у культових «1984» і «Колгоспі тварин». В основу роману ліг особистий досвід Орвелла, коли він жив у Бірмі, де служив полісменом у колоніальній поліції Великобританії. Цей час знаменує переломну мить у житті Орвелла – саме тоді відбулася трансформація снобістського хлопчика-випускника приватної школи в письменника, який став голосом суспільної совісті. Головний герой роману Флорі – своєрідне альтер-еґо письменника, самотня й нужденна людина, яка втрапила у пастку могутньої системи, що руйнує в людині все хороше. Його оточують люди, з якими у нього немає нічого спільного і яким він не може повністю відкритися, оскільки і бірманці, і британці, і сам Флорі заплямовані колоніальним режимом, в умовах якого їм доводиться жити.