Книги Ольга Карі

Книжка «Твоє, моє, нічиє та інше» — це коротка історія наших «совкових» травм крізь призму жіночого погляду. Тут ідеться про подолання колективного «совєцького октябрьонка», який навіть через три десятиліття після розпаду срср досі передається у спадок новим генераціям українців. І передається не лише народженим за часів існування совєцього диктату, не лише тим, хто дорослішав і набував життєвого досвіду в часи з викривленою мораллю та етикою, а й тим, хто народився вже у незалежній Україні, проте виховувався в лекалах і наративах совєцьких візій, традицій та взаємин. Ця книжка есеїв акцентує на тому, що сучасна Україна неможлива без осмислення власного минулого, яке хоч і неможливо змінити, проте до снаги відрефлексувати, осмислити й дійти правильних висновків, які допоможуть подолати давні травми

Книга «Життя посеред життя» — це жива жіноча оповідь про воєнні будні й комендантські дні в Києві, про маленькі й великі буденні виклики, про страхи і тривоги, про друзів, сусідів і «своїх людей», про незчисленні «Як ти?» і нестерпні «Абонент перебуває поза зоною досяжності». Про людські стосунки, про нові, ще до пуття незрозумілі емоції, про повне переосмислення всього, що було «до», про побут, який змінився з огляду на повномасштабну війну, що назавжди поставила дуже болючу крапку на всьому попередньому житті. Книга про те, як відшукати світло в найтемнішу пору й не втратити віру в те, що обов’язково настане «після»

«Компот із патисонів» — це серія репортажних замальовок та есеїв, що описують, як на тлі зламу епох і політичних систем дорослішало ціле покоління українців. Ця книга про те, як воно було — жити у 90-ті, коли народились «ананасовий» компот із патисонів та «гриби» із баклажанів, коли всіх охопила тотальна в’язальна пошесть, у людей вросла звичка запасати абсолютно все, а перші прокладки тільки почали змінювати життя українських жінок.
Авторка, опираючись на власні спогади, розповідає, як працювала каральна гастрономія того часу, чим доволі часто виявлялись славнозвісні добросусідські стосунки і як Абхазія приймала українських школярів за кілька місяців до війни.