Издательство Фолио

Тарас Шевченко (1814–1861) — видатний син України, людина-легенда, геніальний поет, художник, творча спадщина якого увійшла до скарбниці надбань світової культури. Його Слово — живе й невмируще — і сьогодні кличе до боротьби, бо тільки «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».

Шевченків «Кобзар» перекладено на понад 100 мов світу. У цьому виданні поет відкрив людству свою батьківщину, показав її душу, розповів про героїчні й трагічні сторінки її історії й силою свого таланту провістив, що Україна була, є і буде. «Малий Кобзар» містить кращі вірші, поеми і балади великого поета, які були написані у 1837—1861 роках.

Омар Хаям (1048—1131) — видатний філософ, астроном і математик середньовічного Сходу, який також зажив слави як автор популярних чотиривіршів — рубаї. У бездоганних чотиривіршах Хаяма втілено весь життєвий досвід людини: у них ідеться про сенс буття, про незахищеність людини перед лицем долі й часу, про чарівність швидкоплинних хвилин радості. Омар Хаям зробив жанр рубаї широко відомим.

Для Василя Стуса (1938–1985) перекладацтво мало особливе значення, адже дозволяло формувати україномовний творчий контекст світової культури, вдосконалювати поетичну мову, вириватись із сірої і часто жахливої буденності у світ Гете і Рільке, Едуарда Меріке і Бертольда Брехта, Хрістіана Вайзе і Артюра Рембо. У перекладацькому доробку Василя Стуса не лише поезія, а ще й проза і драматургія.

До цієї унікальної збірки ввійшли всі 94 Стусівські переклади з Рільке, 5 перекладів з Гете і надзвичайно важливий переклад вірша єврейської поетки Рахель під назвою «Метaй», або «Мої мерці». Це символічний фінал всієї книги перекладів і квінтесенція Стусової філософії: виростати з традиції, аби підтримувати творче горіння і в такий спосіб долучатися до творення світової культури.

В оповіданні «Аристократка» українська модерністська письменниця Ольга Кобилянська (1863–1942) продовжила розповідати про життя інтелігенції. «Видиво» — алегоричні замальовки, «Людина з народу», Impromtu phantasie та «Поети» — короткі фантазії. Новелу «Природа» високо цінував Іван Франко. В нарисі «Жебрачка» увага оповідача-митця зосереджена на передачі емоцій, викликаних красою природи. Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська подала в новелах «Банк рустикальний», «У св. Івана», «Час», «Некультурна», «На полях». «Мати Божа» — це наче найвище євангельське втілення скорбної матері.

До уваги зацікавленого читача, допитливого студента і вимогливого дослідника пропонується видання, що містить всю збережену поезію та малу прозу українського митця, медика і мислителя Юрія Івановича Липи (1900—1944): не раз друковані вірші, драматичні поеми, переклади і новели доповнено малознаними та нещодавно виявленими публікаціями — у підсумку понад 200 творів, написаних протягом 20 років (1918—1938). В оглядовій статті крізь автобіографічні й знакові твори окреслено життєвий шлях Ю. Липи. Прижиттєві рецензії на три авторські збірки поезій ≪Світлість≫, ≪Суворість≫, ≪Вірую≫ і тритомник новел ≪Нотатник≫ ілюструють сприйняття творчості Ю. Липи його сучасниками.

Адам Міцкевич (1798—1855) — видатний польський поет, перекладач, родоначальник нової польської літератури та мови. Його ставлять поруч із Байроном та Ґете. Роль Міцкевича для польської літератури можна порівняти з роллюШевченка — для української. Життєва доля поета — борця, лицаря, шляхтича — органічно вплетена в історію Польщі та польського національно-визвольного руху. Лейтмотивом йогодіяльності, як визнає М. Рильський, було «жертовне і дійовеслужіння вітчизні».

Події у поемі "Пан Тадеуш" відбуваються на початку XIX століття у багатій садибі в Литві. Міцкевич з гумором і сумоммалює світ шляхетської старовини, не приховуючи його вад, розуміючи його історичну приреченість і водночас милуючисьйого барвистістю, показує незабутні польські типажі, щопоступово зникають, й молоде покоління. Під пером геніального поляка історія суперечки старопольських сімейчерез напівзруйнований замок, дещо безглузда і сумна, розгорнулася в цілу енциклопедію шляхетських звичаїв і побуту на межі ХVІІІ—ХІХ століть. Поема з романтичноїідилії переростає у широку епічну картину, яка містить багатояскравих описів природи, культурних та історичних нюансівепохи та польської культури.

Неперевершений переклад українською здійснив поет Максим Рильський.

До книжки поета, археолога і політичного діяча Олега Ольжича увійшли найперші поезії, прижиттєві поетичні збірки «Рінь» і «Вежі», збірка «Підзамча», яку друзі Ольжича видали вже після його смерті, а також прозові твори, публіцистика і листування.

Творчість поета героїчна, він вірить у правду, свободу і призначення людини. У збірці «Рінь» переважають теми праісторії і древнього середньовіччя. Поезія збірки «Вежі» вже більше відбиває революційний світогляд Ольжича, майстерно обрамлений романтичними мотивами. У публіцистичних статтях він пише про освіту і виховання молоді, українську культуру, розмірковує про духовність і самосвідомість.

Ім’я Івана Петровича Котляревського (1769-1838), засновника нової української літератури, пов’язують, у першу чергу, з його поемою «Енеїда» (1798), яка вже понад двісті років зачаровує читачів. Це була перша друкована українська книга, написана народною мовою, перша національна поема.

Запозичивши сюжет античної поеми Вергілія, Котляревський наповнив цей твір дотепним українським гумором, повір’ями, звичаями, картинами воєнного і мирного життя, описом одягу, страв — усе це надає поемі яскравого національного колориту. «Енеїду» сміливо можна назвати своєрідною енциклопедією українського побуту кінця XVIII — початку XIX століття.