Издательство Комора

Прикута до ліжка Дезіре терпить епілептичні напади, що руйнують її тіло, і водночас відточує свій талант. Вона — квітнева відьма, і її мандрівна душа стежить за трьома своїми зведеними сестрами, переконана, що котрась із них вкрала призначене їй життя. Кожна з прийомних сестер ховає у собі порожнечу, яку не здатна заповнити ні родиною, ні кар’єрою, ні алкоголем чи коханцями. Роками вони тягнуть за собою болісний зв’язок, який до кінця не усвідомлюють, аж поки таємничі листи не зводять їх докупи. Квітнева відьма виконує свій план помсти й підштовхує сестер одну до одної, наче фігурки у химерній грі. Чи можуть сестри і всі решта, задіяні в цій історії, сподіватися хоч на якесь звільнення?

«Квітнева відьма» — знаковий, пристрасний і потужний роман Майґуль Аксельссон, за який вона 1997 року отримала шведську Премію ім. Авґуста Стріндберґа (Augustpriset). Це історія про пошук приналежності, про дитячі травми, які ніколи не лишаються в дитинстві. Це також оповідь про лицемірний і нестерпний уклад у притулках для людей з інвалідністю, більше схожих на в’язницю, у яких сваволя тягнеться з 1950-х років.

У 1950-х роках талановитий і перспективний співробітник органів державної безпеки вирушає з Брна на захід, щоб виконати спеціальну місію. Одного вечора він знайомиться з привабливою офіціанткою, навіть не підозрюючи, що насправді вона — лисиця, перетворена на жінку за дорученням Сталіна.

Їржі Кратохвіл переплітає сюжетні лінії обох героїв, приправляючи їх філологічними іграми, гротеском, філософськими питаннями й сатирою над тоталітарним режимом. А потім і сам з’являється на сторінках свого роману, коментуючи події із закулісся.

Сповнена мрій і сподівань, зі старою валізою в руці, вісімнадцятирічна Андреа приїжджає з провінції до Барселони, щоб навчатися в університеті, й оселяється в родині своєї покійної матері. Громадянська війна призвела до занепаду її колись заможних родичів, які тепер ледь-ледь зводять кінці з кінцями.

Їхній старий будинок — це своєрідний музей, що зберігає не тільки зайвий мотлох та старі меблі, а й привиди минулого своїх мешканців, їхні невтілені надії, несказані слова та зачаєну злобу. І поки допитлива Андреа досліджує вулиці Барселони і будує першу в житті справжню дружбу, будинок на вулиці Арібау живе своїм окремим життям.

Тридцять п’ять років Гантя працює в пункті збору старого паперу. Кожного вечора рятує з щелеп свого гідравлічного преса книги, несе їх додому і наповнює ними свій будинок.
За ці тридцять п’ять років він наносив дві тонни книг і мимохіть здобув освіту, тож вже й не знає, які думки його власні, а які він запозичив у Лао-цзи чи Канта, Шопенгауера чи Геґеля.
«Занадто гучна самотність» — найвідоміший роман класика чеської літератури Богуміла Грабала, лірична історія, у якій поєднались захоплення філософією і досвід роботи в пункті прийому макулатури, оповідач-за-кухлем-пива й подорожі Прагою, любов до людей і безмежна віддаленість від них, легкість і нестерпність буття.