Издательство Навчальна книга Богдан

«Батіг і росіяни» — переклад книги видатного французького мандрівника Жермена де Ланьї. У середині XIX століття він деякий час жив у Росії та мав змогу оцінити її зсередини. Автор проводить ретельний аналіз російської ментальності, без прикрас характеризує усі прошарки російського суспільства: армію, дворянство, духівництво, судовиків, поліцію, кріпацтво й самого імператора. Чому Росія саме така – дика, брехлива, корупційна? Чи довго ще втримається цей колос на глиняних ногах? Чи можна вилікувати дух цієї нації? Відповіді на ці та інші питання шукайте у книзі спогадів «Батіг і росіяни».

Архітектор Нік Мозо мав дар і призначення. Сім’ю та друзів, гроші та славу, а ще секрети… Так, він мав що приховувати. Навіть усе перераховане мало свої нюанси, але достатньо однієї помилки, щоб його життя склалося, мов нестійкий будинок. Поверх за поверхом… Якщо ви вмієте розмовляти з будинками, вони чи големи зможуть розповісти вам цю історію при зустрічі. Якщо ні, про себе розповість сам Нік у цих мемуарах.
Приготуйтеся! Ця історія буде довгою: вона розпочнеться в минулому, а закінчиться вже в майбутньому, бо довге життя багато що нам дає, але і не менше забирає. Вас попередили.

14 грудня в офісі ФБР у Нью-Йорку з’являється гола дівчина. У руках вона тримає пожовклі папірці. Інспектор Боврінґ, начальник відділу криміналістики, береться за справу, адже кілька годин тому знайшли жінку з відрубаною головою, чиє ім’я вказано на одній із цих записок. Що приховує дівчина? Звідки їй відомо про вбивство? І чи в небезпеці решта? Боврінґ намагатиметься розплутати цю справу, хоча для цього йому доведеться зустрітися з демонами власного минулого.
Джейкоб з Амандою розпочали нове життя разом у Нью-Йорку після того, що сталося в Бостоні. Але величезна спіраль на стіні їхньої вітальні руйнує плани на ідилічне майбутнє.
Доля, кохання і помста переплітаються з моторошними історіями зниклих жінок.

«Несвята Софія» розповідає про долю дивовижної жінки, яка ще з юності не захотіла миритися з відведеною їй роллю, та завдяки власному розумові, вроді й неймовірним збігам життєвих обставин зуміла піднятися зі соціального дна на найвищі щаблі аристократичної ієрархії своєї епохи. Вона була підданою трьох монархів, дружиною двох графів і коханкою багатьох видатних чоловіків останньої третини ХVIII — початку XIX століття, але завжди діяла лише на власний розсуд.
Разом із нею в романі постають двоє найкращих друзів — пан Ігнацій і пан Тадеуш — українець і поляк, православний і католик, простолюдин і шляхтич. Вони — наче Д’Артаньян і Казанова на службі польської корони, такі собі Джеймси Бонди галантного століття, воїни, авантюристи, дуелянти, гравці та ловеласи, а водночас — безстрашні міжнародні агенти останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського, який символічно назвав їх пазурами Білого Орла — геральдичного символу Польщі.
Карколомна гонитва на конях, влучна стрільба з будь-якої зброї, відчайдушне фехтування, отрута, кинджал й любовна спокуса — усе це в ім’я кохання та відданості, заради порятунку життя близьких, а також на славу Батьківщини — Речі Посполитої, що тоді об’єднувала поляків, литовців та українців.
Атмосфера роману — це галантна епоха, освічені монархи, відчайдушні авантюристи, фатальні красуні й усюдисущі шпигуни. Бали, романи, адюльтери, дуелі, страти. Любов і війна, зради й подвиги, шляхетність і підлість.
Яскраві пейзажі України, мальовнича строкатість Константинополя, велична архітектура Варшави та Відня, залита світлом позолота палацових залів і безпросвітний морок катівень — на цьому тлі розгортаються захопливі перипетії відчайдушної і смертельно небезпечної боротьби агентів короля Речі Посполитої зі шпигунами імператриці Російської імперії, через які червоною ниткою проходить доля незвичайної жінки, яка просто мріяла бути щасливою.

«Це відчуття мети — саме те, що Марс утратив, коли відчинилися брами. Це жодним чином не вторгнення. Це повернення справжнього марсіянського духу. Нарешті він зайняв своє праведне місце, і я щасливий — чорт, я в захваті, — що дожив до того, щоб побачити це».
Минуло три десятки років, відколи пала гегемонія внутрішніх планет, Землі й Марсу. Достатньо часу, щоб людство, розсипавшись тисячами світів у своїй експансії за межі Сонячної системи, змінило все до невпізнання. Балансуючи на межі дива й катастрофи, колонії завзято торгують, роблять найхимерніші відкриття, експериментують із формами суспільного устрою… і в центрі павутини цього дивного нового світу — всемогутній Транспортний союз, керований поясанами, дітьми вакууму, що не знають іншої батьківщини, крім безкінечного зоряного простору.
Проте минуле не вмирає. Воно проростає — чіпкими пагонами із зернин, засіяних у живлений протомолекулою химородний ґрунт. Старий Марс мріяв про тераформування, передаючи естафету крізь століття і покоління, аж доки та не змінилася до невпізнання і з розчахнутої брами не вирвався зрощений військовою машиною колос — озброєний нетерпимою до будь-яких слабкостей доктриною і вірою у світле майбутнє об’єднаного людства.
А далі… Хтось продає душу за ілюзію безпеки — і втрачає тіло. Хтось тоне у трясовині байдужості. Хтось зникає у м’ясорубці державотворення, де «я» — злочин, а невчасний подих — підозра. Хтось стає підмайстром ката, аби не стати жертвою. А хтось сплітає спротив із ниток відчаю, ділиться власним жаром, аби нагадати, що завжди є вибір; аби загальмувати перековку вільних людей на шестерні системи… Та чи вистачить однієї іскри, щоб спалахнув увесь зашморг? І що народиться із того полум’я: свобода — чи досконаліші, невідчутні кайдани?

У цій збірці переплелися античні образи та християнські, реальність і фантазія, ангели та роботи, сьогодення й минуле, теперішнє й майбутнє, голоси живих і мертвих, біль і надія. Автор відверто ділиться своїм болем і як українець, і як син, і як батько.
«Особиста тиша» – це про перемогу світла над темрявою. Про безмежну віру у Вищі Сили та наші Збройні Сили. Про відвагу та незламність.

Подіям із життя юного Османа Другого у перші роки його правління присвячена друга книга роману. В ній ідеться про палацові інтриги та боротьбу сановників за вплив на недосвідченого султана, який мав серйозні політичні й військові амбіції. Яку роль у вирі цих подій відігравала кохана дружина Османа Другого – українка Мелексіма? Та як почувались у Старому палаці владні жінки Кьосем і Халіме, котрі занапастили валіде Махфіруз? Про все це оповідається у другій книзі роману.

Війна триває — ворог, що заповзявся знищити всіх містичних істот й талановитих до магії людей, готується завдати наступного удару. Хоча всім уже відомо, що фанатики одержимі якимось древнім демоном й виконують його накази, проте ніхто не знає достеменно, на яке князівство вони нападуть цієї зими.
Верховні некроманти, Всетлін та Моріарна, готуються незабаром приєднатися до битви — проте якою буде ціна застосування їхніх артефактів, що задля безпеки світу зберігалися на дні бездонного атріуму Кістяної Вежі?
Тим часом демонічний пращур вампірів прагне відродити знищені Легіони Ночі, теріани полюють на ворогів серед промерзлих до дна боліт, Відаючі знаходять нові способи повернути фанатикам втрачену самість, лісовий народ намагається відстояти свої інтереси, балансуючи поміж інтриг і союзів... А Страж Чорних Брам уважно придивляється, хто достойний ступати вулицями магічного міста, а хто — ні. І горе ворогам, які будуть поблизу, коли він, охоплений жагою крові, повстане із заклятого каменю.

Дія кіберпанківського, «мозаїчного» (за авторським визначенням) роману Леві Тідгара «Центральна станція» відбувається у далекому майбутньому біля гігантського космодрому, що знаходиться між ізраїльським Тель-Авівом та арабською Яффою. Тут різні культури стикаються у реальному житті та віртуальній реальності. Тут життя дешеве, а інфа ще дешевша. Тут колишні солдати-кіборги давно забутих воєн доставляють нелегальні наркотики для вампірів-екстрасенсів, а роботи-священники читають проповіді та проводять обрізання. І тут усе пов’язано з Інакшими, могутніми чужопланетними сутностями, які через Бесіду — глобальну інфомережу — спричиняють безповоротні зміни у житті людства. І попри все, на Центральному вокзалі люди та машини продовжують адаптуватися, процвітати... і навіть еволюціонувати.

У науково-фантастичному, але дуже близькому до дійсності романі сучасного німецького письменника (н. 1957) ідеться про боротьбу людства з таємничим ворогом у морських глибинах, ця боротьба точиться з безліччю природних і техногенних катастроф, коли здається, що долю людства вже вирішено. Не бракує й супровідних тем: складних, небанальних стосунків між чоловіком і жінкою, питань ідентичності, геополітичних міркувань, а передусім екологічних проблем. Неможливо не пройнятися симпатією до головного героя: з одного боку, солідного вченого, а з другого - начебто недбалого і трошки самозакоханого гурмана і естета.

Нічна зустріч із дивакуватим свідком незвичного вбивства змушує констебля Пітера Ґранта вивірити своє розуміння світу та поліційної роботи. Під наставництвом інспектора Найтінґейла Пітер порине в заплутаний світ привидів і вампірів, заприязниться з богами лондонських річок й, озброївшись магією, науковим методом і підтримкою старих і нових друзів, допоможе покласти край таємничим убивствам і відновити королевин мир.

Сюжет роману розгортається на тлі реальних історичних подій останніх десятиліть в умовах спотворення сприйняття дійсності пересічних росіян. Ці руйнівні процеси не оминули й етнічних українців, таких, як родина головної героїні. Ліліані довелося пройти через дитячі страхи, підживлені фантазією, підлітковий булінг, кохання і зраду, перш ніж в ній прокинулася генетична пам’ять. Завдяки їй Ліліана відкриває в собі особливі здібності, що отримала від предків. Переродження дівчини прискорили зловісні дзвінки і таємничі події довкола неї. За її перетвореннями з портрета спостерігали очі Таємничої Дами.

Після двох нищівних поразок німецької армії — під Аль-Аламейном в Африці та під Сталінградом в СРСР — у кінці зими 1943 року українські поліційні підрозділи на Волині покинули службу й влилися до лав щойно створюваної УПА.

Аби їх замінити німецька окупаційна влада провела серед волинської молоді чергову примусово-добровільну мобілізацію. Саме про цих «чорних солдатиків» і розповідається у повісті Олександра Євтушка.

У монографії на основі широкого кола опублікованих та архівних матеріалів висвітлено події, пов'язані з російською окупацією Тернопілля під час Першої світової війни, та збройну боротьбу леґіону Українських січових стрільців проти загарбників на теренах краю. Проаналізовано процес становлення стрілецтва як національної військово-політичної формації, яка поряд із воєнними діями активно займалася ідейно- політичною працею, подано основні напрямки культурно-мистецької та просвітницької діяльності. УСС, їх вплив на формування та поглиблення національної свідомості українського суспільства. Значну увагу приділено розгляду становища мешканців Тернопільщини в роки воєнного лихоліття. У додатках подано документи, пов'язані з перебуванням УСС у краї, поіменний список уродженців Тернопілля, які під час Першої світової війни служили в складі стрілецького леґіону, та короткі біографії окремих із них. Книга містить близько 600 світлин і розрахована на усіх, хто цікавиться вітчизняною історією та минувшиною Тернопільської області.