Издательство Жупанского

Навіщо вам вигадані жахи, коли саме життя навколо — суцільний жах? Таке нерідко можна почути сьогодні від людей, не дотичних до жанру, що має безліч прихильників у всьому світі і в Україні зокрема. Ми не можемо погодитися з ними хоча б тому, що саме горор підготував багатьох із нас до всіх аспектів реального життя. Книжки Стівена Кінґа — до людського зла, що вміло ховається за статечністю; популярні слешери — до правильних дій у загрозливих ситуаціях; а фільми Джона Карпентера, якому й присвячена ця збірка, сформували наше переконання, що круті герої й героїні здатні надерти дупу будь-яким лиходіям, від маніяків і вампірів до чаклунів та іншопланетних загарбників. Сьогодні, коли реальні загарбники цілком схожі на нас зовні, а крутим героєм може стати практично кожен, горор продовжує слугувати щепленням від паніки та шоку. Оповідання, з якими ви познайомитеся в «Нічному сеансі», охоплюють увесь спектр жанру, від космічних жахів до історичних, від етногорору до соціальної сатири.
Ці стислі кінематографічні замальовки показують розмаїття стилів українських авторів жахів і, сподіваємося, стануть для багатьох із них — а може, і для вас! — кроком до великих горорних романів.

Олексій Жупанський – видавець і письменник, автор романів «Першими до мене прийдуть діти» (2008), «Лахмітник» (2012), «Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек» (2017), збірки оповідань «Побутовий сатанізм» (2010) та повісті «Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)» (2023).

Роман «Серце весни (Відьма з околиці)» продовжує авторський цикл сучасного урбаністичного міфу «Колеса року». Втім, як і кожен із творів цього циклу, він є цілком самостійним і його можна читати окремо.

Знайома реальність знову химерно дробиться й віддзеркалюється у прадавніх звичаях, правилах і ритуалах, які, переживши тисячоліття, і досі невидимим мереживом вплітаються у повсякденність, обертаючи таким чином могутнє Колесо року, разом з яким у вічному русі обертається все суще. Та реальність потроху зношується, і все частіше збоїть її спрацьований механізм, через що натужне скрипіння Колеса року сповнює неспокоєм дитячі сни й змушує дорослих неспокійно перевертатися в ліжку і тривожно вдивлятися у пітьму за вікном.

З кожним роком Весні все важче приходити в це місто, кращі дні якого давно минули, так само, як минула юність самої Весни. Їй усе складніше здобувати своє серце з плутаних нетрищ відповідних інстанцій, давно вражених паразитом корупції та бюрократії, а без серця Весна не зможе зцілити місто від лихих зимових чарів і дарувати весняне відродження. Лише діти тут ще можуть чимось зарадити, адже це саме пломенисті вогники їхнього єства не дають цьому місту і його мешканцям остаточно розчинитися в сірій каламуті Міжсезоння, що повсякчас чаїться десь поруч за обшарпаним запиналом втомленої реальності. Проте й з дітьми останнім часом також не все гаразд, бо десь на околиці міста звила кубло Відьма і збирає свою досі небачену колекцію моторошних див…

Усе це почалося не так давно, коли одного сльотавого надвечір’я передчуття близької біди в родині змусило Малого піти за підозрілою старою, яка обіцяла йому допомогу. Звісно, як це часто буває, стара виявиться геть не тією, за кого себе видавала, а Малий ще тричі про все пошкодує, адже Відьма завжди все пам’ятає, а надто про легковажно дані обіцянки. Тепер вона не дозволить Малому так просто забути ту дивну жаску пригоду і постійно нагадуватиме йому про те, що він обіцяв, поволі занурюючи його у темне провалля божевілля й безвиході.

Створений на перетині магічного реалізму та химерної прози, роман «Серце весни (Відьма з околиці)» продовжує авторський цикл «Колеса року» і веде хроніку останніх подій, що сталися в цьому місті. Про це мало хто знає, ще менше про це говорять, адже такі речі зазвичай ретельно приховуються від людського ока. Але саме з цього й починається ця заплутана історія про те, як Весна повертала своє серце, діти намагалися виборсатися з тенет Відьми, які та розкинула чи не по всьому місту, а надто на його околицях, а муніципальна еліта збиралася в садах Золотоверхої Лаври на щорічний традиційний бенкет Весняного рівнодення.

У першій половині 1930-х років був одним із найактивніших авторів-дописувачів культового літературного часопису «Weird Tales». Поряд із Говардом Філіпсом Лавкрафтом і Робертом Ірвіном Говардом, Сміт є одним із найвидатніших авторів американської химерної прози XX століття, що вплинув на розвиток фантастики та горору, якими ми їх знаємо сьогодні. Сміт розширив усесвіт «Міфів Ктулху», долучивши до нього декількох прадавніх божеств, зокрема Великого Древнього на ім’я Тсатоґґуа, а також гримуар «Книга Ейбона» і трактат «Пергаменти Пнома», а його дружба і листування з Лавкрафтом збагатили творчість обох письменників.

Кларк Ештон Сміт — майстер слова, що мав неабиякий хист до створення химерних світів, які сповнені прадавніх божеств, магії, смерті, див і пригод, і, як ніхто інший, умів розгорнути перед читачем неозорі безміри космічних просторів й похмурі видива темних закутків знаної нам Землі. Письменникові притаманний неповторний мальовничий стиль і напрочуд багата образна мова, що робить його твори видатним явищем у літературі XX cтоліття.

Твори Кларка Ештона Сміта справили значний вплив на низку сучасних йому письменників, серед яких були Авґуст Дерлет, Дональд Вандрі, Едґар Гоффман Прайс, Фріц Лайбер, Кетрін Люсіль Мур, Джек Венс, а деяких представників молодшого покоління читачів, як-от Рея Бредбері та Гарлана Еллісона, надихнули взятися до красного письменства та стати фантастами.

Сюжетні лінії, локації та персонажі деяких Смітових оповідань стали частиною світу культової настільної рольової гри «Підземелля і дракони», а естетика його текстів, картин і скульптур наснажує до творчості сучасних музикантів і художників.

Усе життя Кларк Ештон Сміт вважав своїм покликанням саме поезію, і ця любов до художньої образності добре відчувається навіть у його прозових творах. І хоч вони не принесли авторові широкого прижиттєвого визнання, проте стали джерелом натхнення для багатьох сучасників і послідовників. А отже, своєю творчістю Сміт справдив власний вислів: «Істинний поет не є творінням епохи, він творить свою власну епоху».

Артур Мекен /1863–1947/ – англійський письменник і містик, член окультного товариства «Орден Золотої Зорі», чиї твори значною мірою вплинули на формування і розвиток химерної та містичної літератури. Одним із найголовніших мотивів у творчості письменника є фольклорний образ «маленького народу», фейрі, яких він, на противагу усталеній традиції, описує як давніх, таємничих і ворожих людям істот, наділених надприродними властивостями і містичними знаннями, а також приховані за запоною буденності інші реальності. Шлях до них відкривається через давні забуті й заборонені ритуали – рештки таємних, майже втрачених знань. Публікація найвідомішої повісті Артура Мекена «Великий бог Пан» збурила тогочасне суспільство, яке побачило в ній натяки на давні містичні ритуали і сексуальні перверзії.

Серед прихильників творчості Артура Мекена був Говард Філіпс Лавкрафт, який дуже схвально відгукувався про його доробок у своєму відомому есеї «Надприродний жах у літературі». Вважається, що тексти Мекена значним чином вплинули на Лавкрафта у творенні його «Міфів Ктулху». Творами письменника захоплювалися також інші знамениті сучасники – Артур Конан Дойл, Вільям Батлер Єйтс та Оскар Вайлд. Відомий містик Алістер Кровлі відзначав магічну правдивість творів Мекена, Хорхе Луїс Борхес назвав Артура Мекена великим письменником, який своєю творчістю передбачив появу магічного реалізму, а Стівен Кінг якось сказав в інтерв’ю, що, можливо, «Великий бог Пан» – найкращий твір літератури жахів, будь-коли написаний англійською мовою.

Третій том повного зібрання прозових творів видатного майстра літератури «загадкового та потойбічного» Г. Ф. Лавкрафта присвячений останньому періоду життя і творчості письменника (з 1930 по 1935 рр.), коли з-під його пера з'явилися наймасштабніші твори, такі як «Шепіт у пітьмі», «У горах божевілля», «Морок над Інсмутом», «Сни у відьминому домі» та «За пеленою часу», що довершили формування циклу Міфів Ктулху і вповні оприявили жаску і химерну космогонію Лавкрафта.

Другий том повного зібрання прозових творів видатного майстра літератури «загадкового та потойбічного» Г. Ф. Лавкрафта охоплює його прозу, написану у період з 1926 по 1928 роки, і містить такі класичні і переважно розлогі твори як «Поклик Ктулху», «Сновидні пошуки незвіданого Кадата», «Справа Чарльза Декстера Ворда», «Барва з позамежжя світу», «Жахіття Данвіча». Саме у цих повістях остаточно розкривається талант Лавкрафта, як майстерного оповідача неймовірно загадкових і химерних історій, а також автора багатьох самобутніх і досить оригінальних міфогенних та містичних концепцій.