Издательство Yakaboo Publishing

Як розібратися у достовірності інформації, скерованої на сучасну людину? У час постправди, шалених викликів і потоків ІПСО, ідеологічних маніпуляцій, використання і викривлення інформації має бути орієнтир, який допоможе зрозуміти — де правда, і якою вона є у сучасному світі змов, воєн і пандемій? Що таке пропаганда? Які психологічні та інформаційні впливи пропаганди на суспільство? Якою була система пропаганди у радянську добу? Що являє собою воєнна дезінформація та як саме живляться міфи про велич і нездоланність Росії? Які виклики постають для західної демократії? Ці та інші питання ґрунтовно і доказово проаналізовано в книзі.

Зважаючи на багатий бекґраунд авторів, які працювали з різними українськими політичними і східноєвропейськими силами, державними інституціями та урядами, ця книга — не лише про інформаційну війну, а й про способи її ведення.

До уваги читача — історико-політичні, культурологічні, філософські есеї та статті Анатолія Дністрового, написані упродовж останніх 25 років. Держава, індивід, соціальні та політичні трансформації пострадянського суспільства, постідеології — ці та інші теми автор розглядає крізь оптику міждисциплінарного підходу та в контексті сучасних культурних та історичних реалій України. Книга адресована читачам, які цікавляться становленням сучасного суспільства, політичною філософією, питаннями глобального поступу. На думку автора, кожен письменник рано чи пізно прийде до своєї «Книги спостережень» у традиціях видатного українського мисленника та поета Євгена Маланюка. «Паноптикум. Політика» є своєрідною віхою у творчості Анатолія Дністрового як письменника та інтелектуала.

«1937» — це книга про пошук, про несподівані й часом шокуючі знахідки, про годинні чатування на броньований мерседес із номером «1937», про відповіді Віктора Медведчука на прямі незручні запитання. А ще це книжка про розслідувальницьку журналістську кухню, про спостережливість, терплячість і наполегливість. І про те, що якщо в темній кімнаті таки ховається чорна кішка, то її можна знайти. Навіть більше — її потрібно знайти.

Україна, як і більшість інших країн, проходила і проходить через період змін, причому робить це доволі інтенсивно. Ці стрімкі зміни й відображені в нотатках автора. У них політико-бізнесовий рівень життя перетинається з людським виміром, а емоції та мрії — зі щоденним плином справ.
Ця книжка — про «зрозуміти». Усі ми намагаємося зрозуміти якісь проблеми навколо нас, якісь події, а завданням автора стало зрозуміти свою країну. Війна виявилася тим екзистенційним виміром, який показав Україну такою, якою ми її ще не бачили. Він задав ту тональність змін, яка фіналізує всі попередні роки спроб щось змінити. Зрозуміти цей вимір теж важливо — і тому на потік рефлексій про Україну кінця 2010-х накладаються думки про Україну сьогоднішню, Україну в стані війни. Зараз саме час для усіх нас зрозуміти країну, в якій ми живемо.

Шокуюче розслідування двох журналісток Джоді Кантор і Меґан Туей сколихнуло не лише Голлівуд, а й увесь світ, ніби відкрило скриньку Пандори — жінки, які десятиліттями мовчали про свої травматичні історії, тепер відверто заговорили. Вони відкрилися світові заради інших жінок, для убезпечення майбутніх поколінь та для себе. Так постав рух #MeToo.

Це розповідь про сексуальні злочини, скоєні відомим голлівудським продюсером Гарві Вайнштайном, про жорстоке ставлення президента Доналда Трампа до жінок і про публічне обвинувачення судді Верховного суду США Бретта Кавано в сексуальному насильстві.

Авторки збирали інформацію протягом трьох років, провели сотні інтерв’ю, які записували від Лондона до Пало-Альто. Усе це підкріплено стенограмами розмов, листами й іншими оригінальними документами. Журналістки отримали за це розслідування Пулітцерівську премію у категорії «Служіння суспільству».

Перша редакція цієї книжки побачила світ ще 1996 року. Також її можна назвати першою популярною історією України, яку, за словами автора, можна «читати без брому» і яка стверджує принципову нормальність української історії. У новому виданні
виправлено деякі неточності та похибки попередніх видань, а також додано нові розділи, зокрема розділ, присвячений двом останнім десятиліттям незалежної України, аж до часів революції 2013–2014 років, війні з Росією та передвиборних тижнів 2019 року.



«Історія, яку тримає у руках шановний читач, можна назвати «історією без брому». Її підставовою тезою є ствердження принципової нормальності української історії. Це не означає, що вона має на меті замінити гіркий наркотик солодким. Українство було і залишається ураженим тяжкими хворобами. Нормальність української історії полягає у тому, що всі ці хвороби не є смертельними, вони є радше хворобами росту національного організму» — Ярослав Грицак