Издательство Зелений пес

Коли Катерина втрачає одразу обох батьків, не дивина, що дівчина покидає навчання в університеті, а потім не може знайти постійного місця роботи через непростий характер. Та все стає навіть гірше, коли вона вирішує відвідати лекцію відомого психолога-криміналіста. Дивні і несподівані обставини смертей ще вчора не знайомих людей, клубок загадкових і містичних подій, моторошні збіги і страхітливі здогадки, — лише початок історії, призначеної саме для Катерини. Та невже вона саме та, хто завадить суцільному Злу, а чи простий пішак у майстерних хитросплетіннях долі, або ж того, хто видає усе за фатум?

У романі Братів Капранових «Справа Сивого», а точніше «антиромані» (як визначають самі автори) є всі складові, які формують літературу: любов, історія та…злочин. Все відбувається у Дніпропетровську, де молодий слідчий веде справу однієї підпільної антиурядової організації, а точніше — бере до уваги старого заколотника з великим стажем незаконної діяльності. На перший погляд може здатися, що це звичайний собі детектив. Проте слідчий є працівником ГПУ, а заколотник… видатним археологом та істориком Дмитро Яворницьким. Тому все перевертається вверх ногами. Бо ж невідомо, хто з цих двох дійсно злочинець. Саме тому автори визначають роман як «історичний, романтичний антидетектив». Основні сюжетні лінії — кохання та старовинні міфи, тому він романтичний. Проте, крім цікавих загадок та інтриги, тут є також історія степової України, Катеринослава, а також постать Дмитра Яворницького, тому роман також історичний. А головне — книжка заснована на реальних подіях, а отже – нестямне кохання, нерівний шлюб, закляті скарби й батькове прокляття не вигадані й документально підтверджені.

Київ... 1768 рік... Богуслав Голота - ліценціат Болонського університету повертається до міста разом з коханою Сташкою Басаврейк. У, на перший погляд, спокійному Києві все як завжди, але зненацька низка загадкових пожеж та вбивств прокочується столицею, жахаючи містян.

Чи зможе Голота врятувати Київ та знайти вбивцю й палія? Чи кияни мають рацію і це справа рук зовсім не людини?