Все свои: 5 новинок современной украинской литературы
Що нового

Всі свої: 5 новинок сучасної української літератури

24 Жовтня 2019 13:33 Book24.ua

Щомісяця виходить друком декілька десятків книг. Кількість творів, написаних українськими авторами, теж тішить. Уже не вистачить пальців на руках і ногах, аби перелічити усіх сучасних письменників та письменниць. Назвіть усіх, кого згадаєте (не підглядайте). Скільки імен вийшло? Двадцять? Тридцять? Хто більше? 

Але всіх книг не перечитати, навіть якщо дуже хочеться. Треба обирати. А щоб вибір був не такий болючий – тримайте короткий огляд 5 книг сучасної української літератури, які вартують вашої уваги.


«Дивні люди» Артем Чапай 

1.jpgВчені відтворили за ДНК неандертальця. Такий початок роману «Дивні люди» інтригує, а що це відкриття зробили українські вчені – вражає. І де? В якомусь секретному гаражі на окраїні міста. Що чи, радше, хто вийшов?

Знайомтесь, неандерталець Стьопа Вовк. Його віддали у прийомну сім’ю до звичайних людей, яких він тепер називає сапієнсами. Тепер Стьопа дорослий і розповідає нам про своє життя-буття. А що інтелектуальний рівень у Стьопи, як у неандертальця звичайного, то розмовляє він не чистою українською мовою, а суржиком. Тож читайте перший повністю «суржикомовний» роман Артема Чапая.

«Відчув біль. Стиснув зуби сильніше. Біль став сильнішим. Але потім я подумав: а хто сказав, що уві сні тобі не може снитись біль?
- Ладно, – прошепотів я тихо сам до себе. – Єслі я не сплю, то пора спати. А єслі сплю, засну ще й уві сні. Може, хоть у двойному сні нічого не присниться, і я віддихну.» 

buttom_960_212.png


«Мондеґрін (пісні про смерть і любов)» Володимир Рафєєнко 

2.jpgВолодимир Рафєєнко – відомий у Росії письменник, родом з Донецька. З початком війни переїхав у Київ і почав вчити українську мову. А вже у 2019 році вийшов друком його перший україномовний роман «Мондеґрін».

Головний герой роману і оповідач – Габрієль Габінський. В попередньому житті Габа був поважним викладачем, а тепер змушений працювати в супермаркеті. Він – переселенець. В Києві на вулицях російську мову Габа чує так само часто, як і українську. Але він не хоче розмовляти мовою ворога, тому починає вивчати українську. Габа навіть думати собі російською забороняє. А що солов’їну чув тільки в дитинстві від бабусі, яка розповідала йому казки, то під час україномовних роздумів повсякчас з’являється героїня цих казок – кобиляча голова.

«Він навчився не думати про стосунки з батьками, що вже за рік до війни чимось нагадували теплі взаємини Лютера і католицької церкви. Не знати – це врешті-решт іноді єдиний засіб не мучитися, не вбиватися жалем і тугою, не кричати уві сні, не пити повільну багатоденну горілку, не хапатися за газовий краник, за лезо ножа, не колоти зіниці совісті гілками строкатого ненажерливого родинного простору,…»

buttom_960_212.png


«Букова земля» Марія Матіос 

7.jpgРоман-панорама, родинна сага чи історична книга? Новий роман Марії Матіос «Букова земля» на Форумі Видавців 2019 розкуповували, наче свіжі булочки в пекарні. Поціновувачі творчості української письменниці чекали на нього 4 роки (попередня книга Марії Матіос вийшла друком у 2014 році).

225 років страждань, чекань, повстань, смертей та війн. У романі описується життя 5 родин, які так чи інакше пов’язані з Буковиною. А події відбуваються в різних куточках Європи: в невеличкому хуторі Сірук, в містечку Вижниця та Чернівцях, у світових столицях – Відні, Москві, Берліні. На останніх сторінках роману Марія Матіос переносить читача у серпень 2014 року – рік, коли почалася сучасна російсько-українська війна. 

«Здебільше мовчазні, тутешні люди жили, обкладені лише горами і наростаючим тривожним чеканням, яке тільки подвоювало страхи, ще більше припинаючи язики і загострюючи слух. Напевне, через погано погамоване чекання і невідомість про завтрашній день вони і старіли дочасу.» 

buttom_960_212.png


«Вічний календар» Василь Махно 

4.jpgВасиль Махно відомий читачам, як «український письменник, який живе в США» і «майстер короткої прози». Нещодавно вийшов друком його перший роман «Вічний календар». Автор зазначає, що вперше за весь його творчий шлях, під час написання роману він відвідував міста, про які власне писав. Одним із таких був Стамбул.

Роман вражає спочатку своїм фізичним об’ємом (624 сторінки), а тоді – кількістю описаних подій, епох, родин. Сюжет роману починається з 17 століття і закінчується в 21. Василь Махно зазначає, що твір не є історичним, хоча тло роману – цілком реальні події.

Про що роман? Про все: про родину, історію, пам’ять, територію. Книга дуже особиста і частково автобіографічна, адже деяких персонажів Василь Махно «писав з себе».

Ми з вами – частина історії, а вона, як відомо, рухається по спіралі. Вічний календар – це те, що чекає на нас усіх.

«Перепрошую, але ми мусимо щось у панства забрати… війна».
«Що саме?» – поцікавився Феліціян абсолютно байдужим голосом.
«Заберемо коней і віз».
«Кому виставляти рахунок? Вам?» – поцікавився граф.
«Україні».
«Україні? – Коритовський роздратовано перекривив Шипракевича, – а де тут Україна?»

buttom_960_212.png


«Клавка» Марина Гримич 

5.jpgЗ ким у вас асоціюється словосполучення «літературне життя повоєнного Києва»? Пригадуєте уроки української літератури? Правильно, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Максим Рильський, Микола Бажан, Олесь Гончар. І багато інших талановитих українських письменників. А якщо про них в школі вам розповідали не надто цікаво, то вам сподобається новий роман Марини Гримич.

Клавка – секретарка у спілці письменників України. Також вона працює друкаркою в РОЛІТі – кооператив «Робітник літератури». Це такий житловий будинок, зведений спеціально для літераторів. В якій атмосфері жили митці в 40-х роках? Творчості і свободи, чи страху і тривоги? Здогадатися не важко. Але вони писали і видавали свої твори, кохали і зраджували, мали друзів та ворогів. І за усім цим спостерігає Клавка. 

«У Єлизавети Петрівни пахло свіжовимитим паркетом. Клавка любила запахи цієї кімнати: якщо не чисто вимитої підлоги, то старих книг, які вилаштувалися до стелі у стелажі. Дивовижно, як вдалося зберегти домашню бібліотеку у цьому будинку за війни: мешканці РОЛІТу, українські радянські письменники, всі до одного, з сім’ями були евакуйовані, хто в Уфу, хто в Ташкент, хто в Алма-Ату…»

buttom_960_212.png


Автор: Катерина Ільчук