Видавництво Моя Книжкова Полиця

СКОБ! Поговоримо про ПЛАСТ? Про те, як будувалася і продовжує розбудовуватись українська спільнота по всьому світу, збудована на найміцніших моральних основах та  об'єднана патріотичними цінностями. Від Парижу до Барселони, від Києва до Варшави, Сіднею, Вашингтона.

Український скаутинг — це не тягання важелезних наплічників, долання кілометрів у важких черевиках, ночівлі серед поля чи лісу просто неба чи під ненадійним захистом тоненького накриття. Точніше і це також, та не лише…!

Пласт —  це українська спільнота, яка береже українську традицію, об'єднує українців по всьому світу. Це міцний ланцюг єдності, який простягається світом, тримаючись за який ти завжди будеш серед своїх за цінностями, світоглядом і головне ти завжди будеш в Україні, навіть за кордоном.

Ось ця книжка дає відповідь: для чого дітям спільнота, чому товариство важливе у формуванні особистості, як відбувається патріотичне виховання молоді в сучасному українському суспільстві та середовищі, як в Україні, так і за її межами. Вона спонукає дітей та молодь долучатись не тільки до ПЛАСТу, але й до інших територіальних молодіжно-культурних громад, показує важливість організованої спільноти в житті та зростанні, важливість та можливість участі в громадських організаціях, організаціях місцевого самоврядування тощо.

Вона відкриє всі таємниці неймовірного дива, яке пластуни називають «чаром пластування». Чар пластування — це не про магію і не про отруйні приваблюючі любистки – любовні відвари, ні. Це про стан душі, коли ти справді закоханий в те, що робиш, коли цілий рік тобі сняться стежки під важкими черевиками, багряні сполохи ватри, іскри від якої підіймаються так високо, скільки сягає око, про виклики, які долаєш

Історія - це нудно і незрозуміло? Герої цієї книги спершу теж так думали. Але всього одна цікава знахідка може підштовхнути до того, щоб познайомитися з історією ближче - і виявити, що вонa можe бути зaхопливою, яскравою і такою близькою до кожного з них.

Четверо друзів беруться дослідити нашу історію, дізнатися про все правду: які динозаври жили на наших землях, хто боровся за незалежність, яку маємо зараз, чому українці саме такі. Виявляється, історія може бути цікавою та вкрай важливою, навіть, якщо це було ще за динозаврів.

У цій книзі двадцять п’ять історій про відомих та не дуже людей, які увійшли у світову історію, щось винайшли, створили, були непересічними, ними захоплювалися повсюди. Вони були різними, але всі — українці! Можливо, ти не чув про кожного з них, але вони варті твоєї уваги. Хтось з них був знаним філософом, чи письменником, або мандрівником, а хтось малював дивовижні картини, винайшов революційний пристрій, отримав «Оскар», підкорив європейську сцену, проєктував чудові будівлі. «Nomina» з латини означає «імена», тож знаймо визначні імена наших земляків, котрих впізнають по всьому світу.

Проілюструвала книгу Юлія Ганик - ілюстраторка, графічна дизайнерка, викладачка на кафедрі графічного дизайну в ЛНАМ та тренерка з ілюстрації в підлітковому акселераторі Ampli. У своїй творчості любить дивувати глядача, експериментувати, шукати нові візуальні метафори та форми.

"Мені цікаво випробовувати власні ілюстраторські методи, які сформувала в своєму магістерському дослідженні. В процесі створення ілюстрацій, я ціную можливість прожити різні пригоди та історії разом із своїми персонажами, мені цікаво відчувати їхні емоції та характер на собі. Кожна історія, яку ілюструю — як новий острів, в якому зароджуються власні правила, форми, кольори, матеріали, техніка, і для мене дуже важливо підібрати їх відповідно. Я прагну своєю творчість приносити користь суспільству, дарувати глядачеві особливі емоції, надихати та надихатись самій."

«Геть!» — вигук, знайомий усім українцям. Він починає зміни в країні, стає рушієм революцій та зрештою допомагає досягти справедливості. Уміння висловлювати протест — суперсила нашого народу. Бо саме так нам вдається відстоювати власні ідеї та переконання — інколи навіть ціною власного життя. Ця книжка дає відповіді на важливі запитання. Чому суспільству потрібні протести? Чому вони є рушійною силою змін у державі? Чому важливо вміти казати «ні»? Як діти можуть виражати свою волю? Які бувають види протестів? Та ще чимало всього іншого, що потрібно знати про те, як влаштувати протест.


Від авторки:
Це дуже класна книжка! Я кажу це не тому, що я її написала, а тому, що вона розповідає про дуже важливу річ — про право кожної людини на протест. А також про те, як важливо казати «ні», коли тобі щось не подобається. І про те, що крикнути «Геть!» людині, яка нав’язує тобі ідеї, що здаються дивними або відверто поганими, це теж нормально. І кожен має на це право.
Ми назвали нашу книжку «Геть!», бо це слово є символом усіх протестів в Україні. Уміння чинити опір — одна із суперсил нашої нації. Ніхто й ніколи не в змозі примусити українців робити те, від чого нас верне. Адже ми точно знаємо: якщо сліпо йти в когось на повідці, якщо не казати «ні» й не чинити опору, є великий ризик прожити нецікаве, а інколи навіть кепське та жалюгідне життя. Я дуже хотіла б, щоб хтось сказав мені це в дитинстві. І дуже щаслива, що маю змогу розповісти про це тобі.

Маша Сердюк
"Вчитися робити власний вибір з дитинства, знати що порушує твої власні кордони та де ти заходиш на «чужу територію», ― критично важлива навичка, яка повинна набуватися в дитячому віці. Ця книга чудовий дороговказ на шляху відстоювання власної ідентичності та права бути собою для майбутніх поколінь українців."

Дарʼя Герасимчук, радниця-уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації

Не завжди і не всюди перемагає сила, часто єдність, продумана робота та впевненість у собі допомагають слабшим здобути перемогу над сильнішим супротивником. У книзі представлені 9 історій перемог ХХ століття.

Ці дев’ять історій доводять, що перемога залежить від багатьох факторів, але вона точно можлива. У ХХ столітті було чимало лих, але й існувало не менше перемог. Саме про них йдеться у цій книжці. Перший зимовий похід армії УНР, битва за Британію, арабські повстання, перемоги Південної Кореї, Сакартвело, бунти українців у концтаборах — ці події нагадують нам, що правда завжди перемагає силу. Історії висвітлюють несподівані деталі кампаній, доленосні рішення, показують, що інколи одна людина може все змінити, а часом і навпаки — зусиль цілої нації недостатньо, але поки ми живі — надія лишається.

Давно те було. Уже поросли небуттям степи і могили. Й книжки такі мали б уже давно бути, але ми, українці, не мали такого права, бо жили у величезній «щасливій» державі на ймення Радянський Союз — тюрма народів. Минають часи, відходять уже останні свідки подій середини двадцятого століття і ми, нащадки цілих, нащадки вцілілих, збираємо по зернятках їхні спогади. Не забути, не втратити, пам’ятати.

Історії, описані тут, — історії справжніх живих дітей, які уміли гратися і допомагати своїм батькам, мріяли про щось, чогось не любили, часом не були слухняними. Словом, ці історії — історії найзвичайнісіньких дітей, розказані ними чи їхніми родичами. І коли мене спитали б, чи я знаю цих людей, то моя відповідь: «Так». Двоє з оповідачок — бабусі моїх добрих подруг, а одна — моя, бо немає в Україні людей, родин яких не торкнулося страшне слово «Голодомор».

Не бажаю гарного читання. Бажаю мудрого читання, люба читачко чи любий читачу. Нехай на нашій прекрасній землі буде мир і діти ніколи не знають горя.