Видавництво Урбіно

«Мій прапор запісяв котик» - це спроба авторки змалювати своє життя в невеличкому смт біля Луганська. Здається, що час там зупинився й надовго застряг чи то в безнадійних радянських декораціях, чи то в скрутних 90-тих. Там неначе утворився непробивний мур між сучасністю й новими реаліями, інформацію найчастіше черпають з телевізора (звісно, з російськими каналами), газети «СПІД-Інфо» чи «Факти», а над усім цим упевненими териконами височіють: «Бо ми всігда так робили», «Бо ти ж дєвочка», «Жити треба так, шоб тобі ніхто не завидував», «Не жили харашо – не треба й починать». Цей текст — суцільна іронія й стьоб, сарказм на межі, здається іноді, здорового глузду. Особливо складно все в тих, хто «не такий», «самий умний» і взагалі «тяжко тобі буде жить з твоїм характєром». Це світ, де хворих дітей водять до волшебного дєда, який викатує яйцем, де дівчинку народжують, «щоб помощниця була» і старанно приховують непрезентабельні, на думку пильної громади, родинні таємниці (наприклад, чиєсь єврейське походження). Текст сповнений гумору (так, іноді — чорного), а іноді вражає трагізмом. У ньому немов мимохідь згадуються часи, коли за згадку, що ти їв нині хліб, заарештовували всю родину, а ті, хто вцілів, вибравшись із розстрільної ями, до кінця життя жили між реальністю й своїм внутрішнім ненастанним жахом, що «документи можуть бути погані». І ні, «Мій прапор…» не написано з інтенцією «зрозумійте ж нарешті Донбас». Власне «Мій прапор запісяв котик» — це всі ми, іноді по різні боки муру.

1870 рік. Париж оточений пруссаками, та хіба це якось стосується юної Лізетти Віньйо із заможної родини, яка не голодує й не знає біди? Єдине, що цікавить її батьків – щоб війна не вплинула на їхній добробут, а старша донька вдало вийшла заміж. Сама ж Лізетта, замість читати книжки про гарні манери й гаптувати серветки, воліє проводити час на кухні й готує не гірше, ніж вправна куховарка. Тим часом у Парижі відбуваються доленосні історичні події, і невдовзі молода жінка разом з коханим опиняється у вирі революції.
1946 рік. Париж оговтується від наслідків Другої світової. Юна Мішлін залишилася без обох батьків і тепер має доглядати двох молодших сестер. Коли дівчина втрачає останні засоби існування, її сусідка наполягає, щоб та навчалася в пекарській школі й відновила пекарню у своєму будинку.
Обом жінкам доводиться боротися із втратами, вчитися приймати любов і робити свій вибір. У них є лише їхня сміливість і віра в те, що жменька борошна, трішки цукру, дріжджів і води можуть змінювати світ на краще…

У вересні 1939 року, коли нацистська Німеччина бомбардує Лондон, сестер Гейзел і Флору Лінден евакуюють в Оксфордшир, подалі від міста. Дівчатка знаходять прихисток у родині Брайді та її сина Гаррі в селі Бінсі. Щоб відволікти сестричку від жахіть війни, Гейзел вигадує для них магічну країну, Шепіт-гай, де вони завжди будуть у безпеці.

Одного дня маленька Флора зникає, усі пошуки виявляються марними. Зрештою поліція доходить висновку, що вона потонула в Темзі. Зникнення маленької дівчинки під час війни не є чимсь надзвичайним, тому із часом усі змирилися із цією версією. Минають роки, проте Гейзел, яка тепер живе в Лондоні й працює в книгарні рідкісних книжок, не здатна повірити в загибель Флори. В її останній робочий день до книгарні надходить дивовижна книжка та ілюстрації до неї. І це примусить Гейзел знову повернутися до пошуків зниклої сестри. Та для цього вона повинна опинитися віч-на-віч зі своїм минулим, якого так старанно уникала.

Анна і Ніна народилися в один і той самий день. Відтоді, як вони опинилися в одному класі, дівчатка не розлучаються, у них усе спільне: мрії, бажання, таємниці, плани на майбутнє…

Щось пішло не так, коли Ніна, краща, талановитіша, вродливіша й заможніша, вступає до мистецького ліцею, а Анні забракло зовсім трішки, щоб опинитися поруч із Ніною. Тепер у кожної своя дорога, та дівчата впевнені, що вони досі залишаються рідними душами.

Усе змінюється в день народження Анни й Ніни. Відтоді Ніна назавжди залишиться сімнадцятирічною, тоді як Анна щосили намагатиметься знайти відповідь на болюче питання. Чому? Чому її така талановита, така ідеальна подруга наклала на себе руки? Анна ще не знає, що несвідомо йде Ніниним шляхом…

Однакові, наче дві краплі води, подруги… Чи таки ми однаковими вони виявляться?

Томас мешкає в Амстердамі, де в каналах плавають тропічні рибки, а горобці грають на сурмах. А може, їх бачить лише він? Бо Томас помічає те, чого не видно іншим. Та життя в нього нелегке. Бо крім дивовиж хлопчик бачить янголів, які затуляють очі, коли тато бʼє маму. На щастя, поруч живе добра чарівниця – пані Ван Амерсфорт, яка відкриває йому чарівний світ книжок і музики, Еліза-Шкіряна-Нога розуміє його без слів, а Ісус приходить… просто погомоніти.