Книги Мілорад Павич

У людському житті, як і в літературі, є місце для багатьох іпостасей любові. У цій збірці оповідань знову звучать улюблені теми Мілорада Павича: кохання, загадкові сни, пристрасть, інстинкт і розум, еротика. Як завжди, у його творах реальність існує поруч із вигадкою. Чітко визначити, де між ними проходить межа, виявляється непросто. Сюжети розказаних історій не завжди можливо окреслити словами — залишається щось таке, що можна лише відчути. Письменник вважав, що «швидше за все людина забуває прекрасні моменти життя». Ніби не бажаючи цього визнавати, він у своїй книжці нагадує читачеві про душу й тіло людини, про любов та ерос.

«Остання любов у Царгороді» — це роман-таро. Кожен із 22 розділів, що мають назви карт Таро, є окремим оповіданням, яке дозволяє читачеві поринути у справжню містичну гру. Від того, як ляжуть карти, залежить сюжет і характер розв’язки роману. Але, зображуючи стосунки героїв, автор пропонує читачеві й самому передбачити власну долю. Треба лише розкласти карти й, керуючись їхнім тлумаченням, поданим у змісті, читати розділи роману в тому порядку, у якому вони випали. Як завжди, Павич продовжує традицію несподіваних експериментів з літературною формою. Залишаючись вірним собі, він водночас абсолютно впізнаваний і непередбачуваний.

«Оповідач, що рівний Гомеру» — так називають сербського письменника Мілорада Павича (1929–2009). Перекладач і професор, один із представників постмодернізму в європейській літературі. Починав як поет і літературознавець, проте світову славу здобув як прозаїк. Павича вважають одним із творців так званої «нелінійної прози» — прози ІІІ тисячоліття. Його книги часто побудовані у вигляді словників, таро, енциклопедій, театру або дзеркал. Творам письменника властива простота й одночасно багатовимірність текстів, які заманюють читача в магічну гру.

«Хозарський словник» (1984) існує у двох версіях — «чоловічій» та «жіночій», які відрізняються одним реченням, що впливає на трактування деяких подій. Це роман-лексикон, побудований у формі словника. У ньому автор досліджує масове навернення хозарів наприкінці ІХ століття до однієї з трьох релігій — християнства (Червона книга), ісламу (Зелена книга) чи юдаїзму (Жовта книга). Кожна частина містить записи у вигляді енциклопедичних статей, які іноді суперечать одна одній, що створює ефект багатоголосся. У романі переплетено історію, містицизм, філософію та літературну гру. Саме читач обирає послідовність статей, поєднує фрагменти в єдину картину або залишає їх як химерну мозаїку. У цьому виданні представлений жіночий примірник словника.