Издательство А-ба-ба-га-ла-ма-га

Ця щира і безкомпромісна книга — максимально відвертий документальний щоденник про війну та моторошні реалії полону, про дивом пережиті події і про людей, які ці події формують. Розповідь, що оголює істинну сутність людської природи, про справжню межу між добром і злом, між людиною і бузувіром-садистом. Книга-свідоцтво про тих, хто знайшов собі виправдання, щоб переступити межу людяності. Історія про вибір, який робить кожний із нас.

Олексій Ануля — автор цієї книжки, воїн Збройних Сил України, учасник оборони Чернігівської області під час російського вторгнення в Україну, що вижив у російському полоні, де пробув майже десять місяців, з яких 130 днів провів у карцері.

Олексій зі шкільних років займався кікбоксингом, був чемпіоном України та СНГ. Працював бодігардом. Серед його клієнтів були розробник WhatsApp та син прем’єр-міністра Лівії.

У лютому 2022 р. після початку російського вторгнення Ануля з 57-річним батьком Юрієм, колишнім військовим, вступили до лав Збройних Сил України. Їх скерували в різні підрозділи, але обох відправили в село Лукашівку під Черніговом. Там Олексій отримав поранення, а його батько допоміг вивести з оточення 46 людей і повернувся, щоб прикрити відступ. Підбивши кілька російських танків, Юрій та ще шестеро українських воїнів потрапили в полон; очевидці розповіли, що їх катували, а тоді спалили живцем у місцевій церкві.

Після повернення з полону, де він утратив 40 кг і 6 см зросту, Олексій написав автобіографічну книгу «Jingle Bellz» — як відсилання до відомої різдвяної пісні, яку він наспівував у камері. Для відтворення в пам’яті пережитих жахіть і точнішого їх опису Олексій навмисно голодував і перебував у холодному приміщенні. Перше видання книжки вийшло в Латвії, де він був на лікуванні.

Олексій Ануля бере активну участь у міжнародних конференціях та форумах (виступи на сесії Ради ООН з прав людини, на міжнародному форумі в Давосі, зустрічі з державними керівниками), де розповідає про тортури в російських тюрмах і закликає посилювати тиск на росію заради обмінів полоненими.

Книжки Пітера Акройда (1949 р.н.) широко відомі в усьому світі. Автор біографій, поет і романіст Акройд опублікував понад 40 різножанрових книжок, особливе місце серед яких посідає життєпис його геніального співвітчизника Вільяма Шекспіра. Цю біографію, видану 2005 року, як, зрештою, і все, написане Акройдом про Англію та англійців різних епох, вирізняє глибоке знання історії та культури країни.

«Кращої книжки про Шекспіра вам не знайти, — стверджує авторитетне англійське видання «Індепендент». — Пітер Акройд знову нас здивував. Відомий у світі автор біографій приголомшив учених-шекспірознавців. Ви, вочевидь, були впевнені, що неможливо написати книгу про Шекспіра, у якій були б факти, досі нам невідомі. Акройд не припас сенсацій для читачів, проте він перший зумів розповісти про одного з найбільших геніїв, помістивши його в контекст епохи. Чи є ця праця справою життя автора, чи лише предметом його суто наукових інтересів — значення не має, однак широта його історичних знань та глибина проникнення в літературу — просто вражають».

Тарантіно — унікальний випадок у кінематографі. Хлопчик, закоханий у кіно, що пройшов доволі нетривіальний, як на голлівудського режисера, шлях (за його власними словами, «я не ходив у кіношколу, я ходив у кіно»). Його творчість не вкладається у сталі жанрові рамки, він ніколи не тяжів до лінійності сюжету, і ця книга не виняток.

«Кіноспостереження» — розповідь для тих, хто хоче зазирнути у кінокамеру очима Квентіна Тарантіно — очима, які бачили сотні й сотні фільмів і сприймали їх не лише як розвагу, а й спонукання до дії.

Аль Пачіно увірвався у кіносвіт зі швидкістю метеорита. Із 1971-го по 1975-й він виконав головні ролі у двох частинах «Хрещеного батька», «Серпіко» і «Собачому полудні». Ці фільми не просто мали успіх — вони стали віхами в історії кіно. З часів Марлона Брандо і Джеймса Діна ще ніхто не заявляв про себе так гучно.

Але тоді Пачіно було вже за тридцять, і його життя навряд чи можна назвати бідним на події. Актор авангардного нью-йоркського театру, він вів богемне життя, перебиваючись випадковим заробітком, щоб присвятити себе мистецтву. Його виростила ніжна, але душевно нездорова мати і її батьки, але головними вихователями стали вулиці південного Бронксу, чий дух залишився з ним назавжди. Вчитель помітив у Пачіно акторські здібності і порадив вступити у знамениту нью-йоркську Вищу школу театральних мистецтв, що вирішило його долю. Акторство стало його покликанням, а актори — його плем’ям, у часи веселі й сумні, у жебрацтві, розкоші і знову в жебрацтві, у радості й горі.

«Сонні-бой» — це мемуари людини, якій вже нема чого боятися або приховувати. Він щиро розповідає про великі ролі, зіркові дуети і важливі стосунки, а також про тонку грань між творчістю і комерцією. Але головна тема книги — кохання і відданість. Аль Пачіно пощастило закохатися у своє ремесло, коли він ще не мав уявлення про його мирські принади, і це кохання триває донині. Ось що робить його життя визначним.