Издательство Бородатий Тамарин

«Дивовижна безодня» — прониклива й ґрунтовна книжка про життя в океанічних глибинах. Гелен Скейлз, морська біологиня та популяризаторка науки, запрошує читача на екскурсію найглибшими шарами океану. Поєднуючи наукову точність із поетичною образністю, вона розповідає про істот, які достоту зійшли з картин Ієроніма Босха — полум’яних багатощетинкових червів, гігантських кальмарів, біолюмінесцентних риб, — а також про дивовижні адаптації, які вони розвинули, щоб виживати за надвисокого тиску та цілковитої темряви. Скейлз розкриває крихкість глибоководних екосистем і пропонує вичерпне розуміння ціни, яку нам доведеться заплатити, коли продовжимо їх бездумно руйнувати. Її книжка є одночасно й одкровенням, й закликом зберегти цей неосяжний невидимий світ.

«Найсмішніша наукова письменниця Америки» розповідає незручну правду про космічні подорожі та життя без гравітації. Їжа, сон, стрес, карантини, труднощі психологічної адаптації — словом, усе, про що ви не прочитаєте у глянцевих репортажах про підкорення космосу.

«Пакуємося на Марс» — це дотепна розповідь‑розслідування на основі численних інтерв’ю з інженерами, медиками й астронавтами. Роуч не оминає кумедні та незручні теми — наприклад, як сходити в туалет у космосі чи як у невагомості змінюється відчуття смаку, — показуючи, наскільки складно забезпечити життєдіяльність людини у майже повному вакуумі. Ця книжка — справжній скарб для допитливих; веселий, інформативний і часом зворушливий портрет того, що насправді означає підготувати людство до життя поза межами планети.

Більшість із нас, думаючи про гриби, уявляє тільки плодові тіла з шапинкою та ніжкою. Однак гриби — це набагато більше. Вони утворюють надзвичайно різноманітне царство організмів, яке підтримує майже всі живі системи на Землі. І ще — вони дивовижні. Чимало грибів мікроскопічні, проте бувають і такі, що живуть тисячоліттями та важать десятки тисяч тонн. Не маючи мізків, гриби розв’язують складні завдання й маніпулюють поведінкою тварин. Гриби дають нам хліб, алкоголь і життєво необхідні ліки. Вони виживають у відкритому космосі, їдять пластик, а їхня здатність перетравлювати камінь уможливила появу життя на суходолі. Гриби трапляються всюди, а втім зазвичай лишаються поза полем нашого зору: понад 90 % їхніх видів досі незадокументовані.

У своїй захопливій книжці Мерлін Шелдрейк, міколог з Амстердамського вільного університету, запрошує читача у подорож цим прихованим царством життя. Він показує, що гриби є ключовими для розуміння планети, на якій ми живемо, а також того, як ми думаємо, відчуваємо та поводимося.

Чи ми самі у космосі? Люди ламали голову над цим запитанням упродовж тисячоліть, і ми нарешті маємо технології, щоб отримати відповідь. Здавалося б, вона мусить бути простою: так або ні. Та щойно ми беремося за пошуки, стає зрозуміло, що все набагато складніше. Як розпізнати життя на космічних відстанях? І що таке життя взагалі?

Засновниця Інституту Карла Сагана в Корнельському університеті, астрофізикиня Ліза Калтенеґґер зібрала команду вчених різних галузей із метою розробити універсальний інструментарій для пошуку придатних для життя світів за межами Сонячної системи. У своїй книжці вона демонструє, як можна використати нашу рідну Землю в якості Розетського каменя й у такий спосіб зробити пошук більш предметним. Із заразливим ентузіазмом Калтенеґґер описує найдивовижніші з нещодавно відкритих екзопланет — планети, вкриті океанами лави, самотні мандрівниці, загублені у космосі, водяні гіганти, в небі яких сяють декілька сонць. Імовірність, що на якомусь із цих світів буяє життя, — чимала. Просто зараз їхні мешканці можуть дивитися в наш бік, замислюючись над тим самим запитанням: а що як ми не одні? Й Ліза Калтенеґґер указує нам шлях, як ці світи відшукати.

Більшість із нас зростала з переконанням, що в Сонячній системі дев’ять планет, — із Меркурієм поблизу Сонця та Плутоном Більшість із нас зростала з переконанням, що в Сонячній системі дев’ять планет, — із Меркурієм поблизу Сонця та Плутоном на далекому зовнішньому краї. А потім, 2005-го, Майкл Браун відкрив начебто десяту планету — Ериду, завбільшки з Плутон. Ось тільки замість почивати на лаврах Браун розпалив запеклі дебати, що перетворили спокійний світ астрономії на розбурханий вулик. На той час уже було відомо про інші об’єкти за орбітою Нептуна, що не надто поступалися Плутону. То чи варто й ті зараховувати до планет? Зрештою дебати завершилися вилученням Плутона з планетного пантеону, після чого на Брауна посипалися гнівні листи від колег-учених, астрономів-любителів і навіть школярів — усе через відкриття, про яке він мріяв роками.

У 1978 році першу групу астронавтів космічного шатла — двадцять дев’ять чоловіків і шість жінок, які проведуть в НАСА найбурхливіші роки програми космічних шатлів — представили публіці. Серед них був полковник ВПС США Майк Маллейн, який у своїх мемуарах «Верхи на шатлі» розвіює героїчний ореол навколо корпусу астронавтів і зображує їх такими, якими вони є — звичайними людьми.

Історії Маллейна часом непристойні, часто комічні, але завжди цікаві. Він яскраво описує всі аспекти досвіду астронавта, та є жорстоко чесним у своїй критиці керівництва НАСА, чия помилка призвела до катастрофи «Челленджера» у 1986 році та загибелі чотирьох членів його групи. «Верхи на шатлі» — це Весела, щира історія життя в усій його доленосній невизначеності.