Издательство Фолио

Бенедикт Спіноза (1632—1677) — видатний нідерландський філософ, науковець, політичний і релігійний мислитель. Вчення Спінози є фактично критичною переробкою філософії Декарта, в якого фізика й метафізика відокремлені — перша має матеріалістичну ознаку, а друга — ідеалістичну.

«Теологічно-політичний трактат» був другим і останнім твором, надрукованим за життя філософа. Уперше була дана наукова критика Святого Письма, Біблії. Мислитель чітко висловив ідею, згідно з якою до дослідження Святого Письма треба підходити так само, як і до будь-якого іншого документа. Це один із кроків на шляху до створення цілісної картини світу. Трактат сприйняли з надзвичайним обуренням, особливо теологи, його офіційно заборонили продавати й розповсюджувати.

Платон (427 до н. е. — 347 або 348 до н. е.) — давньогрецький мислитель, засновник платонічної школи думки та Академії — першого вищого навчального закладу в західному світі, один з основоположників європейської філософії. Його вчителем був Сократ, а найвідомішим з учнів — Арістотель.

Діалог «Держава» («Політея»), написаний у 360–370-ті роки до н. е., справедливо вважають центральною працею Платона. У ній він подає критичний аналіз усіх видів державного устрою та розвиває трактування ідеї справедливості на прикладі власної моделі ідеальної держави. Твір містить переказ філософських бесід Сократа з друзями, наповнених численними наочними прикладами, образами та сюжетами міфів, повчаннями й відступами. Попри назву, цей діалог охоплює майже всю світоглядну систему Платона.

У філософському романі «Так мовив Заратустра» німецького мислителя Фрідріха Ніцше (1844-1900) тема надлюдини є центральною. Письменник стверджує, що насамперед культурне самовдосконалення має сприяти становленню нової людини, яка перевершить сучасників своїми морально-інтелектуальними якостями. У книжці Ніцше  також висловлює свою позицію щодо місця людини в суспільстві, розуміння життя, пізнання себе й навколишнього світу, наголошує на необхідності прямувати власним шляхом.

Конфуцій (551–479 рр. до н.е.) — китайський філософ, один із найвидатніших мислителів планети, вчення якого справило глибокий вплив на цивілізацію Китаю та Східної Азії. Свої перші кроки в дорослому житті він зробив на освітянській ниві й саме тут зажив слави. У Китаї Конфуція називають учителем десяти тисяч поколінь, його погляди на виховання й освіту актуальні донині.  

Саме завдяки учням про Конфуція збереглися не тільки легенди, як про багатьох видатних особистостей давнини, а багато фактів про життєвий шлях, філософська спадщина, зокрема вислови та бесіди, які публікуються у цьому виданні.

Луцій Апулей (бл. 125—170) — римський письменник родом з Північної Африки,  філософ, жрець, ритор та адвокат, автор одного з небагатьох творів античної літератури, що дійшли до нас повністю.  Поряд з «Дон Кіхотом» Сервантеса, «Гаргантюа і Пантагрюелем» Рабле авантюрно-алегоричний роман «Метаморфози, або Золотий осел» належить до вершин світового письменства.

Це захоплювача розповідь про дивовижні  пригоди головного героя, який перетворився магічною силою на осла. Дії розгортаються на тлі картин життя римської провінції другого століття нашої ери. Роман приваблює незвичайним сплавом казкових, фольклорних та реалістичних сюжетів. Текст містить безліч вставних новел еротичного і детективно-кримінального змісту. Почерпнуті в грецькому фольклорі, ці сюжети були потім використані видатними майстрами образотворчого мистецтва.

Особливу популярність набула казка про кохання божественного сина Венери Амура і земної жінки Психеї.  Апулея цінували Боккаччо, Сервантес, Шекспір, Вольтер та інші славетні письменники.

Луцій Анней Сенека — давньоримський філософ, державний діяч, письменник. Упродовж кількох років він був наставником майбутнього імператора Нерона, а в кращі роки його правління —  найближчим радником.  Написані ним наприкінці життя «Моральні листи до Луцилія» донині визнаються чи не найпопулярнішим філософським творінням письменника.  

У 124 листах до свого друга й учня Луцилія Сенека без зайвого моралізаторства викладає свої погляди на життя і смерть, страждання, славу, владу, дружбу, розмірковує щодо конкретних життєвих ситуацій. Він радить своєму учневі непохитно переносити удари долі, йти шляхом постійного духовного вдосконалення, доводить перевагу чеснот, чистої совісті, благочестивого життя над багатством і земними насолодами, каже, що справжнє щастя полягає в мудрості, у зреченні від егоїзму. Багато висловів у листах згодом стали крилатими.

До книги Григорія Сковороди (1722–1794) «Кільце» увійшли трактати, діалоги, притчі. Характерними рисами філософії митця є її діалогізм і бароковий символічно-образний стиль мислення. У його творах біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Зокрема у діалозі «Кільце» філософ розвиває та конкретизує своє вчення про наявність двох натур, обґрунтовує ідею про те, що через пізнання невидимої натури речей проходить шлях до самопізнання та досягнення щастя і спокою духу. Помітне місце у діалозі мають й міфологічні та фольклорні сюжети.
Видання здійснене в належному академічному форматі й стане цінним джерелом для всіх, хто вивчає творчість Сковороди.

До цього тому ввійшли трактати, діалоги, притчі Григорія Сковороди (1722–1794), написані ним упродовж 70–90-х років XVIII ст. В них Сковорода розвиває власне філософсько-етичне вчення про самопізнання і щастя, що ґрунтується на спорідненій праці. Соціальні аспекти життєдіяльності людини мислитель розкриває у власних етичних і педагогічних поглядах.

Деякі з написаних наприкінці свого життя притч філософ присвятив проблемі виховання молоді. Він навчав так, як жив, а жив так, як навчав. Твори Григорія Сковороди увійшли до скарбниці української культури, педагогіки й літератури та є актуальними і в наш час.
Видання здійснене в належному академічному форматі й стане цінним джерелом для всіх, хто вивчає творчість Сковороди.

Видатний філософ, поет, педагог Григорій Сковорода (1722–1794) був і візіонером. Адже «Сон» мислителя — твір, у якому відбито все пережите й передумане Сковородою, — можна назвати фіксацією вибору його власного місця у світі. Четвертий том також містить листи, філологічні нотатки Григорія Сковороди та його переклад комедії Теренція «Брати». У додатку вміщено біографію філософа, написану його учнем, а згодом близьким другом М. Ковалинським. Завдяки Ковалинському й збереглася значна частина епістолярної спадщини Г. Сковороди.
Видання здійснене в належному академічному форматі й стане цінним джерелом для всіх, хто вивчає творчість Сковороди.

«Дао де цзин» — головний трактат містичної традиції Стародавнього Китаю. Він справив величезний вплив не тільки на формування даосизму, а й на духовну культуру всього Стародавнього Сходу.

Творцем «Дао де цзин» традиційно називають головного вчителя даосизму — легендарного Лао-цзи. Вважається, що він був старшим сучасником Конфуція, і вони навіть зустрічалися. Більшу частину свого життя Лао-цзи служив хранителем імператорського архіву за часів династії Чжоу. Вирішивши покинути людей, бо мудрець в них розчарувався, він на прохання начальника прикордонної застави, через яку покидав Китай, написав і залишив невеличку книжку «у п’ять тисяч слів». Це й був трактат про Шлях і Досконалість — «Дао де цзин».

Увазі українського читача вперше пропонується виконаний безпосередньо із санскриту переклад «Бгаґавадґіти» — однієї з найвідоміших священних книг індуїзму. На протязі століть індійці зверталися до неї в пошуках відповідей на сокровенні питання буття, вона надихала індійських патріотів на боротьбу за незалежність Батьківщини. За межами Індії «Бгаґавадґітою» захоплювалися видатні філософи, поети, письменники й науковці. В Україні про «Бгаґавадґіту» ще в 1844 році писав філософ і богослов Орест Новицький; цитувала цю книгу й Леся Українка. Однак у тридцятих роках минулого століття по індології в Україні органами НКВС був нанесений нищівний удар, ліквідації наслідків якого має сприяти, зокрема, і цей переклад.

Видання розраховане на широке коло читачів. Переклад супроводжується пояснювальною статтею і додатками.