Издательство Книги ХХІ

Цією оповіддю Ґеорґі Ґосподінов запрошує читача у звивисту подорож власними спогадами.

Це щира, а тому місцями й щемлива, розповідь письменника про себе: своє дитинство, родину й мовно-культурну самобутність своєї країни, в якій особливе місце займає невимовна особлива тъга, той багаж, що його накопичили багато поколінь. Автор зазирає в глибини свого буття — і відкриває нам таємниці творчості й народження себе як письменника, знайомлячи нас водночас зі своєї батьківщиною.



...Хтось займається контрабандою цигарок і алкоголю, хтось — зброї, а наш товар невидимий і тому небезпечніший. Сканери його не помічають.

Ми носимо прихований надлишковий багаж історій, своїх і чужих.

Письменники, перекладачі й контрабандисти насправді роблять одне й те саме — перекладають, тобто переносять, переміщують бажане, цінне, відсутнє, пригнічене, заборонене...

Чи знали ви, що під час Другої світової британці створювали фейкові нацистські радіостанції, розповсюджували листівки для поширення ухилянства в Райху, а матерям загиблих німецьких солдатів надсилали продуктові посилки нібито від синів із-за кордону, щоб у тилу ворога створювати міф про масове дезертирство? За всіма цими блискучими інформаційно-психологічними спецопераціями стояв Сефтон Делмер, який свій талант поставив на службу батьківщині і створив цілу команду для перемоги в (інформаційній) війні. Пітер Померанцев розказує його біографію так, ніби змальовує весь портрет епохи між двома світовими війнами, окремо акцентуючи на технічному прогресі, який зробив пропаганду справді масовою. Багата на деталі й написана легко, мов художній роман, ця нон-фікшн книжка дає читачу поживу для роздумів: чи може пропаганда бути й доброю, а не тільки поганою? Чи можна брехати на благо? Сефтон Делмер – зрадник журналістських стандартів і злий геній чи патріот, який допоміг своїй країні вижити й перемогти? Де та межа, коли дуже талановита й майстерна дезінформація перетворюється фактично на твір мистецтва? Це історична книжка про давно забуті події, які пронизливо точно нагадують наш час і нашу війну.

Війна – це фронт, битви і смерть, але водночас це життя за багато кілометрів від лінії зіткнення, щоденний побут, рутина, нові реалії. Ця проза – про війну з тильного боку, зі спини, з тилу; про поїздки на фронт, волонтерство і щоденні виклики цивільного життя. Багата на деталі, цікаві розповіді й описи реальних пригод, ця книжка створює панорамну картину життя в Україні під час війни. Нон-фікшн про письменника, який раптово для себе стає волонтером і постачає джипи для української армії. Щоденник? Так, але не тільки.

У біографічному романі американської письменниці Поли Мак-Лейн ми знайомимося з іншим Ернестом Гемінґвеєм – таким, яким бачить його перша дружина Гедлі Річардсон. Вони зустрічаються в Чикаґо, коли йому 20, а їй – 28, і незабаром після одруження переїжджають у Париж, щоб реалізувати мрію Ернеста стати письменником та увійти в історію літератури. На фоні Епохи джазу, в оточенні американської богеми «втраченого покоління» на чолі з Ґертрудою Стайн та Фіцджеральдами вони живуть, кохають, танцюють, пиячать, гуляють вулицями Парижа, борються за свої мрії та… страждають. Словом, роблять усе можливе, щоб почуватися живими. Саме тоді Ернест пише свій культовий роман «Фієста. І сонце сходить», базований на реальних подіях, і присвячує його Гедлі та їхньому синові Бамбі.