Издательство Комора

У цьому томі зібрано найважливіші есеї Оксани Забужко останніх двох десятиліть, присвячені постатям і подіям, які авторка вважає культурно знаковими для сьогоднішньої епохи кризи гуманізму. «Жіночі», «чоловічі» й «колективні», всі ці «портрети» об’єднує глибоко особисте переживання авторкою біжучої історії, в яку вона вписує своїх героїв — і цим виявляє в ній, хоч якій на позір катастрофічній, невидимий раніше життєствердний смисл.

Герої Юлії Баткіліної — сучасні українці, які живуть у час великого неспокою і великих змін. Серед них учасники розмовного клубу, де практикують українську мову, і працівниця маленької компанії, у якої складний період вдома і на роботі. Усі вони дуже різні, зі своїми проблемами, болями й тривогами. Усі вони опиняються на перехресті саме у той момент, коли на світлофорі життя загоряється спочатку червоне, а потім жовте світло.

Є час роззирнутися навкруги і подумати, куди рухатися далі. Наважитися на вирішальний крок. Зробити вибір щодо власного переходу, який стосується мови, стосунків, політичної позиції чи свободи. І триматися цього вибору, навіть якщо більшість не бачить різниці.

У ХХ столітті жінки здебільшого перестали імітувати чоловічі голоси й інтонації, відмовилися від чоловічих псевдонімів і представили власний погляд на світ, власну ієрархію цінностей. У цій книжці зібрано новелістику найвідоміших авторок модерністської й постмодерністської доби.

Йдеться про досвід емансипанток і революціонерок десятих років, зміну вартостей у міжвоєнний період, врешті, про складність пошуку нової ідентичності у пострадянські десятиліття.

Що лишається письменникові, коли війна висмикує його з робочого кабінету і виносить у повітря, в чужу країну, в наскрізне «ніде» між небом і землею, ставлячи на паузу?..

Пам’ять. Мова. Запас нерозказаних історій. У своєму новому есеї, написаному для західної публіки, Оксана Забужко розглядає витоки сьогоднішньої російсько-української війни у двох часових вимірах — тридцятилітньому і трьохсотлітьому, перемежовуючи їх власними спогадами про те, як необлічима сума людських воль здатна змінити хід історії.

Написана в останній рік існування СРСР і вперше видана 1992 року, книга Оксани Забужко «Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період» поклала початок постколоніальному переосмисленню національної спадщини в гуманітарній думці незалежної України. Це перша праця, у якій філософія національної ідеї розглядається як самостійна інтелектуальна течія, що сягає далеко за межі політології — до питань про сутність і сенс національного буття. На широкому історико-культурному матеріалі, авторка досліджує місце цієї течії в європейській — і, спеціально, українській — свідомості новітнього часу (ХІХ — поч. ХХ ст.), окремо зупиняючись на постаті «Мойсея модерної України» — І. Франка.

Збірка творів української письменниці Оксани Забужко. Сюди увійшли інтерв'ю, есеї, статті, спогади, які об'єднані однією темою – російська інформаційна війна, що почалася ще задовго до подій на Майдані та російсько-української війни на Сході. Оксана Забужко гостро, майстерно, іронічно та правдиво виступає проти людської байдужості, прагне достукатися до свідомості кожного. Забужко пише про відомих українських особистостей: Ліна Костенко, Тарас Прохасько, Євген Сверстюк, Юрій Шевельов та інших. Твори письменниці не втрачають актуальності, а її нові праці викликають великий інтерес у поціновувачів сучасної української літератури.

Весна 2020 року. Люди поволі прокидались від зимової сплячки, мружилися на сонці й уявити не могли, що чекає на них попереду. У далекому Китаї застуджений панцерник буцімто чхнув на хворого кажана — і так народився вірус, що паралізував світ. Але це не вплинуло ні на допитливість, ні на гумор Владіміра Камінера.
Попри локдаун, маски і заборону на розливне пиво, він скрізь знаходив історії, які доводили: життя триває! Навіть якщо кожен день мало чим відрізняється від попереднього. Зі сміхом і співчуттям він спостерігав за нашим ковідним повсякденням і за тим, як поступово змінюється дійсність…

«Карантинні» оповідки Володимира Камінера  — іронічні й мудрі спостереження за сусідами, які своєю чергою спостерігають за тобою. В чому, власне, мудрість і пізнавальність цих буденних замальовок із життя наляканого пандемією Берліна? В тому, що автор не втрачає оптимізму, навіть оспівуючи наші щоденні страхи та стереотипи й не дає нам впасти в розпач, навіть нагадуючи нам про нашу безпорадність. Дотепні, легкі, парадоксальні історії щоденного подивування цим світом, який лякає й зворушує водночас. (Сергій Жадан)

Один із найвідоміших романів української письменниці Оксани Забужко.
У творі розповідається про стосунки української поетеси, яка приїхала в Америку, та творчого, амбітного скульптора.
У романі піднімаються складні та важливі теми: самотність, вибір, жіноча доля, пристрасть, залежність, українська ідентичність та сутність мистецтва тощо.
В Україні роман перевидавався десять разів, а також твір було перекладено більш, ніж десятьма мовами. Твір Оксани Забужко став одним із перших феміністичних романів в українській літературі та вплинув на розвиток літературної течії незалежної України.

Ця книжка представляє історію багатолітньої дружби одного з найвидатніших мовознавців 20‑го століття, провідного еміґраційного мислителя, критика й культуролога, професора Колумбійського університету в Нью-Йорку Юрія Шевельова-Шереха (1908–2002) та письменниці Оксани Забужко (1960 р. нар.). Їхнє листування 1992–2002 рр. супроводиться докладними коментарями О. Забужко, а також підбіркою з їхніх творів, які обговорюються в листах. На читача чекає не лише ближче знайомство з двома визначними культурними постатями, а й захоплююча інтелектуальна пригода в бурхливому історичному пейзажі рубежу віків, побаченому їхніми очима.

«Ієрихонські трубачі» відомого чеського композитора, піаніста й письменника Іллі Гурніка (1923–2013) — це збірка дотепних, мудрих і іронічних оповідань та фантазій на музичні теми, яка здобула популярність у пору славетної «Празької весни» (вперше видана 1965 р.) й давно стала в чеській культурі класикою. Перший переклад цієї книжки на українську мову здійснив у кінці 1960- х Стефан Забужко, батько письменниці Оксани Забужко. Нинішнє перевидання доповнює автобіографічна повість-дослідження Оксани Забужко «Код Гурніка», що вперше відкриває читачеві невідомі сторінки з історії українського «шістдесятництва» й допомагає по-новому поглянути на наше недавнє минуле.

Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ’я? Чи й справді українці — «селянська нація»?
Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян ХІХ століття? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована легенда про Грааль? Що є демократія, а що —
хамократія? У чому полягав модерний «український проект», і чи вдалося нам його реалізувати?..

Цей том вибраних віршів видатної української поетеси містить найкраще з її доробку за 1980-2013 рр. Крім текстів, що публікувалися в збірках “Травневий іній” (1985), “Дириґент останньої свічки” (1990), “Автостоп” (1994), “Новий закон Архімеда” (2000) та “Друга спроба” (2009), до видання увійшли вибрані поетичні переклади різних років (з Р.-М. Рільке, Сільвії Плат, Ч. Мілоша, Й. Бродського та ін.), а також нові вірші, які друкуються вперше.

Книга «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу» вперше вийшла друком 1997 року і справила ефект бомби в українському літе­ратурознавстві — не менший, ніж «Польові дослідження з українського сексу» в літературі.

Авторський метод інтерпретації класичних текстів скандалізував адептів канону Великого Кобзаря, і дискусія швидко пере­ росла в «битву за святині». Тепер, із відстані у двадцять років, пропо­нуємо читачеві поглянути на цю унікальну працю в контексті — додана добірка літературної критики та публіцистики відображає полеміку, що вирувала після першої публікації книги.