Издательство Лаборатория

Історія кольору — це передусім яскраво оздоблена історія людства, а праці Пастуро — це хронологічна палітра культурного розвитку від манускриптів, вітражів і геральдики до одягу, живопису і масової культури.

Чому стародавні греки вважали синій потворним і варварським? Як він став уособленням Діви Марії і потужним елементом церковного оздоблення? Як синьому кольору вдалось подолати шлях від уособлення військополітичних сил під час Французької революції до романтичної епохи блюзу і модерну?

Мішель Пастуро розглядає історію, як колірну палітру майстрахудожника — крізь епоху неоліту і аж до тріумфу сучасності, коли військовий одяг поступився місцем повсякденним класичним джинсам, а синій став уособленням нашої планети і технологічного майбутнього.

Архітектура — це місце, де зіштовхуються фантазія і холодний розрахунок, а кожна нова споруда стає іконою, що покликана виражати історію і розкривати культуру країни. Але за екскурсіями, сувенірними ятками й туристичними маршрутами приховано щось значно більше.

Оперний театр у Сіднеї, Ейфелева вежа в Парижі, Пікова вежа в Гонконзі — це лише декілька відомих на весь світ споруд, що формують óбрази своїх міст і країн. Тисячі фото в соціальних мережах перетворюють їх на сучасні ікони, якими захоплюються, і водночас вони стають засобами маніпуляцій і впливу влади. Їх популярність — це інструмент брендингу: контури й форми викликають стійкі óбрази і цим перетворюють архітектурні споруди на об’єкти моди і хайпу. Поцілунки на фоні Ейфелевої вежі, кумедна «підтримка» Пізанської дзвіниці, пропозиції руки і серця серед хмар Бурдж Халіфи — це більше не видовищна краса. Це двигун економічного зростання.
Соціолог Леслі Склер влучно цитує Воргола («усі магазини стануть музеями, а всі музеї — магазинами») і вчить читати культові будівлі за лініями і деталями, розуміти, як вони стали архівами пам'яті й інструментами влади. Він по цеглинках розкладає основи капіталізму і доводить, що за архітектурою стоїть не лише стиль та історія.

Книга «Проєкт «Ікона» не про споруди. Це подорож у світ емоцій, вражень і маніпуляцій міста, яке стає театром, де архітектура — це актори, а кожна нова п’єса — сценарій, продиктований економікою і владою.

«Мені подзвонив Вейн» занурює читача у перипетії створення першого українського документального кіно про українців-володарів Кубку Стенлі НГЛ, їх захопливий шлях на найвищу вершину успіху і перешкоди, що поставали перед ними.

Ця книга впускає нас за лаштунки незвіданого, болючого та місцями абсолютно неймовірного шляху автора у ході реалізації документального фільму: від ретельних досліджень до особистісного досвіду кожного з гравців, від проникливих інтерв’ю, що розкривають переживання та внутрішні драми гокеїстів — до незламної сили духу.

«Мені подзвонив Вейн» — неоціненне джерело інформації і натхнення для кінематографістів-початківців, любителів спорту та всіх, хто шукає знак, щоб стати кращою версією самих себе.