Издательство Старого Льва

«Він — той, хто символізує собою покоління. Розумний, талановитий, сміливий. Цим хлопцем можна пишатися», — говорить про Лемберґа один із військових. Лемберґ і справді є представником нового покоління українців, для яких Україна — не просто слово, моральні цінності — не порожній звук, а життєвий принцип. І заради цього можна зважитись ризикнути життям. Це зробив Лемберґ, це зробили хлопці й дівчата, які замість улюбленої роботи узяли до рук зброю, а родиною їм стали бойові побратими. Ті, хто пішли на війну добровольцями, схожі між собою. Тому хтось упі­знає в цій книжці свого сина, чоловіка, брата… А як тепер жити саме їм — дружинам, мамам, найріднішим? Як долати щоденну тривогу і біль, який, здається, проникає в кожну клітину тіла? Олена Чернінька ділиться своїм досвідом мами Воїна, який на час написання цієї книжки — зниклий безвісти. Вона ділиться досвідом переживання, болю, переосмислення, пошуку сенсів, світла і віри.

У цій книжці, за словами авторки, немає жодного вигаданого слова. Лише відкрита правда, як відкрита рана. І велика віра в життя.

Дев’ятирічний Тимош змушений рано подорослішати, коли в йо­го село приходить великий голод. На плечі хлопця лягає турбота про молодших брата і сестру, а часом — і про сусідських дітей. Аби допомогти батькам, Тимош поночі шукає зерна у мишачих норах, а рибальство на милій серцю річці-годувальниці Ятрані замінює на збір цвіту з дерев.

Ця книжка — данина пам’яті тим, хто не зміг пережити один із найстрашніших радянських злочинів. Але також — це історія про людяність, згуртованість і диво, які допомогли українцям вижити у голодні часи. А ­доповнюють оповідання Марії Правди чуттєві та сильні ілюстрації Людмили Стецькович.

Олександр Михед почав писати книжку «Позивний для Йова» у перший день широкомасштабного вторгнення, що трапилося на восьмому році російсько-­української війни. Автор працював над книжкою протягом тринадцяти місяців, писав про те, що пережив разом із дружиною, про своїх батьків, які майже три тижні були в Бучі під час окупації. Про те, як змінюємося ми, як наша повсякденна мова стає мовою війни, колись звичні й важливі речі — ​болючими тригерами, а певні відчуття та емоції — ​такими, які хочеться забути, але й водночас запам’ятати назавжди.

Ця книжка не є винятково рефлексією автора, радше навпаки: він зібрав й виклав думки і переживання багатьох українців протягом першого року вторгнення. Україн­ці, як і колись старозавітний Йов, нині проживають жахливі втрати. Як ми втрачаємо найрідніших друзів і домівки? Як змінюються українські діти і яку постпам’ять матиме наступне покоління? Врешті — ​хто кожен із нас у цій війні?

Дні молодого українського поета Отто фон Ф., студента Літературного інституту, наповнені безконечними пиятиками з друзями і нестримними сексуальними пригодами. Аж доки однієї суботи звичне «водіння кози» не приводить поета в підземелля московського метро, де він стає свідком жахливого симпозіуму відомих мерців. Відтепер Отто фон Ф. мусить рятувати не лише власне життя від КДБ, а й власний квиток на поїзд, яким має дістатися рідного Києва.

«Московіада» — один зі знакових романів відомого українського письменника Юрія Андруховича — насичена і гротескними й сюрреалістичними моментами, і тогочасними реаліями, які супроводжували розпад комуністичної імперії. Написаний понад тридцять років тому — 1992 року, — роман досі зачаровує блискучим стилем та карнавальним настроєм, а також видається надзвичайно актуальним тепер, під час повномасштабного нападу Росії на Україну — і остаточного розпаду імперії, свідками якого ми станемо.

Толік щойно здійснив головну мрію свого життя: купив будинок, де все буде так, як хоче лише він, та ще й у чотирьох тисячах кілометрів від усієї своєї надокучливої родини. Однак війна перевернула все, і на голову йому звалилась рідня: мама, одноногий дядько, далека родичка зі своїм слинявим песиком, сестра з депресивною подругою і навіть котячі свекруха й невістка.

У той час, коли в Україні розносить вибуховими хвилями вікна, гинуть сотнями й тисячами люди, у будинку Толіка війна не окопна, вона отака, життьова: у деталях побуту людей, які намагаються в чужій країні створити свою тимчасову домівку із запахом помідорів. Тут є та нестерпна простота повсякдення людей, душі яких — вдома, в Україні. Але війна — весь час з ними. Вона — як та драбина, яка має багато щаблів, висот і вимірів.

«Спорудження мосту» — найновіша книжка Костянтина Москальця, одного з найцікавіших сучасних українських есеїстів. Тексти, зібрані під її обкладинкою, умовно можна поділити на декілька змістових частин: есеї медитативні, світоглядно-споглядальні; есеї про улюблених — письменників, філософів чи святих, а також про письмо й літературу; есеї, присвячені світові цифрової і технічної реальності, якою цікавиться автор; есеї-оповіді із життя; і есеї, написані як рефлексії на події війни.

Спільним для текстів видання є вишуканий стиль, ерудованість, добре почуття гумору і тонка емпатія — там, де вони доречні. У книжці є місце на смуток і на радість, на сміх і на роздуми про вічні речі, як-от любов і смерть, прощення та співчуття, молодість і старість тощо. Потреба рефлексувати про важливе і є в певному сенсі нашим щоденним спорудженням мосту, завдяки якому потрапляємо на береги, донедавна невідомі й недоступні для нас.

У новій книжці короткої прози поет, прозаїк і публіцист Станіслав Асєєв постає перед нами як тонкий лірик, твори якого виринають ніби з позачасся, із сутінків, — так, наче бачиш змальовані події уві сні.

Відомий широкому загалу насамперед як публіцист, автор книжок «"Світлий шлях" : історія одного концтабору» та «В ізоляції» (за останню здобув Шевченківську премію у номінації «Публіцистика та журналістика») Станіслав здивує читачів пронизливими різножанровими текстами, що були написані у період між 2011-2021 роками. У них чарівна леді своїми сльозами освічує темряву байдужого міста, священник і убивця змушені ділити одну в'язничну камеру на двох, коханці вирушають на край світу, а бізнесмен-торговець знай прораховує на на калькуляторі усе своє життя.