Издательство Жупанского

У першій половині 1930-х років був одним із найактивніших авторів-дописувачів культового літературного часопису «Weird Tales». Поряд із Говардом Філіпсом Лавкрафтом і Робертом Ірвіном Говардом, Сміт є одним із найвидатніших авторів американської химерної прози XX століття, що вплинув на розвиток фантастики та горору, якими ми їх знаємо сьогодні. Сміт розширив усесвіт «Міфів Ктулху», долучивши до нього декількох прадавніх божеств, зокрема Великого Древнього на ім’я Тсатоґґуа, а також гримуар «Книга Ейбона» і трактат «Пергаменти Пнома», а його дружба і листування з Лавкрафтом збагатили творчість обох письменників.

Кларк Ештон Сміт — майстер слова, що мав неабиякий хист до створення химерних світів, які сповнені прадавніх божеств, магії, смерті, див і пригод, і, як ніхто інший, умів розгорнути перед читачем неозорі безміри космічних просторів й похмурі видива темних закутків знаної нам Землі. Письменникові притаманний неповторний мальовничий стиль і напрочуд багата образна мова, що робить його твори видатним явищем у літературі XX cтоліття.

Твори Кларка Ештона Сміта справили значний вплив на низку сучасних йому письменників, серед яких були Авґуст Дерлет, Дональд Вандрі, Едґар Гоффман Прайс, Фріц Лайбер, Кетрін Люсіль Мур, Джек Венс, а деяких представників молодшого покоління читачів, як-от Рея Бредбері та Гарлана Еллісона, надихнули взятися до красного письменства та стати фантастами.

Сюжетні лінії, локації та персонажі деяких Смітових оповідань стали частиною світу культової настільної рольової гри «Підземелля і дракони», а естетика його текстів, картин і скульптур наснажує до творчості сучасних музикантів і художників.

Усе життя Кларк Ештон Сміт вважав своїм покликанням саме поезію, і ця любов до художньої образності добре відчувається навіть у його прозових творах. І хоч вони не принесли авторові широкого прижиттєвого визнання, проте стали джерелом натхнення для багатьох сучасників і послідовників. А отже, своєю творчістю Сміт справдив власний вислів: «Істинний поет не є творінням епохи, він творить свою власну епоху».

Алістер Кровлі /Aleister Crowley/ (1875–1947) – англійський містик та поет, окультист і церемоніальний маг, творець релігійно-філософського вчення Телеми, удостоєний в тогочасній пресі титулу «найгірша людина на світі», автор багатьох магічних трактатів, найвідоміший з яких «Книга закону», деякий час був впливовим членом Герметичного Ордену Золотого Світанку, а також засновником і лідером багатьох інших окультних і магічних товариств.

Алістер Кровлі, якого також часто називають найвідомішим окультистом усіх часів, мав багато талантів та ексцентричних захоплень, серед яких також була й література. «Місячна дитина» – один із двох романів у розлогій бібліографії Кровлі, що окрім того налічує поезію, драму, священні тексти, епіграми, наукові розвідки, практичні посібники, підручники тощо. Творчість, як і саме життя Кровлі, що нерідко нагадувало його літературно-мистецькі та магічні пошуки, значною мірою вплинула і продовжує впливати нині на різні напрями культури і мистецтва – відсилання до спадку Кровлі можна знайти у багатьох відомих музикантів, літераторів, кінорежисерів, езотериків і навіть науковців, серед яких такі відомі особистості, як Джиммі Пейдж, Кеннет Ґрант, Кеннет Енґер, Тімоті Лірі, Джек Парсонз, Оззі Осборн, Брюс Дікінсон, Альфред Кінсі, Антон Ла-Вей, Джеральд Ґарднер та інші.

В основі сюжету «Місячної дитини» лежить оповідь про молодого мага, який оволодіваючи окультними знаннями, наважується на зухвалий, ще не бачений експеримент і водночас вступає у протистояння з орденом «Темної ложі», члени якого послуговуються забороненими магічними практиками, ризикуючи цим зруйнувати і без того хистку рівновагу у світі. Цікавим є те, що прототипом головного героя виступає сам Алістер Кровлі, а в романі він описує свій реальний досвід перебування у магічних орденах, зокрема у відомому Ордені Золотого Світанку, до членів якого також належали такі відомі письменники, як Артур Мекен, Абрахам Мерріт і нобелівський лауреат Вільям Батлер Єйтс.

Артур Мекен /1863–1947/ – англійський письменник і містик, член окультного товариства «Орден Золотої Зорі», чиї твори значною мірою вплинули на формування і розвиток химерної та містичної літератури. Одним із найголовніших мотивів у творчості письменника є фольклорний образ «маленького народу», фейрі, яких він, на противагу усталеній традиції, описує як давніх, таємничих і ворожих людям істот, наділених надприродними властивостями і містичними знаннями, а також приховані за запоною буденності інші реальності. Шлях до них відкривається через давні забуті й заборонені ритуали – рештки таємних, майже втрачених знань. Публікація найвідомішої повісті Артура Мекена «Великий бог Пан» збурила тогочасне суспільство, яке побачило в ній натяки на давні містичні ритуали і сексуальні перверзії.

Серед прихильників творчості Артура Мекена був Говард Філіпс Лавкрафт, який дуже схвально відгукувався про його доробок у своєму відомому есеї «Надприродний жах у літературі». Вважається, що тексти Мекена значним чином вплинули на Лавкрафта у творенні його «Міфів Ктулху». Творами письменника захоплювалися також інші знамениті сучасники – Артур Конан Дойл, Вільям Батлер Єйтс та Оскар Вайлд. Відомий містик Алістер Кровлі відзначав магічну правдивість творів Мекена, Хорхе Луїс Борхес назвав Артура Мекена великим письменником, який своєю творчістю передбачив появу магічного реалізму, а Стівен Кінг якось сказав в інтерв’ю, що, можливо, «Великий бог Пан» – найкращий твір літератури жахів, будь-коли написаний англійською мовою.

До другого тому повного зібрання прози культового американського класика готичної, фантастичної та химерної літератури Едґара Аллана По увійшли твори, написані ним у період 1838–1842 років. Окрім таких оповідань, як «Лігея», «Падіння дому Ашерів», «Вільям Вілсон», «Вбивство на вулиці Морг» чи «Маска червоної смерті», які вважаються своєрідною візитівкою прозового доробку Едґара По, у цьому томі також представлені не настільки відомі широкому загалу твори, які, втім, безумовно варті уваги поціновувачів творчості письменника: «Як написати блеквудську статтю», «Чоловік, зужитий до решти», «Щоденник Джуліуса Родмена», «Падіння у Малстрьом», «Декоративне садівництво» та інші оповідання цих років.

В основі сюжетів Едґара По лежать загадкові, містичні та незвичайні події, що перебувають поза межею звичайних життєвих досвідів, його цікавить тема смерті, її загадковість та принципова непізнаваність, а також скорботно-трагічні настрої, притаманні напряму романтизму. Незважаючи на те, що за життя По був більш відомим як літературний критик, у світовий літературний канон він увійшов саме як оспівувач загадкового, потойбічного, романтичного і трагічного.

До першого тому повного зібрання прози культового американського класика готичної та химерної літератури Едґара Аллана По увійшли твори, написані у період 1832–1838 років – від найпершого оповідання у жанрі горор, «Метценґерштайн», і аж до відомих класичних «Рукопис, знайдений у пляшці», «Береніка», «Незрівнянна пригода такого собі Ганса Пфааля», «Король Чума», а також найзагадковіший його твір, над інтерпретацією якого й досі б’ються дослідники творчості письменника – роман «Оповідь Артура Ґордона Піма з Нантакета».

Дослідник фольклору й окультизму, палкий прихильник темної літератури, оспівувач загублених світів, прадавніх богів і неймовірних пригод, Абрахам Мерріт майстерно переплів свої химерні історії з не менш фантастичними прадавніми віруваннями. У більшості своїх історій Абрахам Мерріт описує зіткнення сучасної людини науки і раціонального світогляду із зловісними дивовижами давніх епох. Займаючись археологією та етнографією, Мерріт чудово знав, що не все на світі можна раціонально пояснити, і що інколи трапляються речі, перед якими пасує сучасна йому наука, але які добре відомі науці сивої давнини, яку в новітні часи називають магією і відносять до темних заборонених знань. Переважно про такі речі зазвичай і веде мову у своїх творах Абрахам Мерріт, з притаманною йому серйозною заглибленістю у предмет оповіді і неабияким талантом майстерного оповідача карколомних і загадкових історій.

Ця книжка містить дві класичні повісті “Гори, відьмо, гори!” та “Повзи, Тінь, повзи!”

“Гори, відьмо, гори!” – рідкісний зразок містичного нуар-детективу, що розповідає про низку загадкових і зловісних подій у Нью-Йорку 1930-х, коли лікар та науковець доктор Ловелл і відомий ганґстер Рікорі протистоять лихим прадавнім чарам, які розповзаються містом, нищачи всіх, хто потрапляє в їхні лабети. “Темне полум’я зловісної мудрості, що згущувало тіні похилених у роздумах каменів Стоунхенджа; яке пізніше годувалося з рук римських легіонерів; яке, хтозна чому, набиралося сил в середньовічній Європі, і все ще палає, все ще живе та могутнє…” – зазначає у своїх нотатках під назвою “Диявольські ляльки мадам Менділіп” доктор Ловел, і він тут геть не згущує фарби.

На сторінках повісті “Повзи, Тінь, повзи!” оживає давня бретонська легенда про загублене і прокляте місто Іс, його короля Ґрадлона і його доньку-відьму, біляву Дагут, якій підвладні тіні. Плин історії постає у вигляді спіралі, і давнє місто з його темними чарами, кривавими ритуалами і служінням потойбічним богам знову повертається до життя, аби ще раз повторити всі химерні виверти правічної легенди.

Наостанок читачам пропонується післямова письменника, літературознавця і перекладача Євгена Ліра, в якій він розповідає про контексти творчості Абрахама Мерріта і про його важливе місце в літературі химерного та дивовижного.

Четвертий том повного зібрання прозових творів Г. Ф. Лавкрафта, видатного майстра літератури «загадкового та потойбічного», включає в себе 16 оповідань і одну повість, які були написані ним у співавторстві з іншими письменниками в період з 1919 по 1930 роки. До цих творів належать як, власне, написані спільно з іншими авторами, так і такі, до яких Лавкрафт доклав своєї руки, вносячи корективи або даючи поради щодо написання, а також створені ним на замовлення, у ролі «письменника-привида».

Третій том повного зібрання прозових творів видатного майстра літератури «загадкового та потойбічного» Г. Ф. Лавкрафта присвячений останньому періоду життя і творчості письменника (з 1930 по 1935 рр.), коли з-під його пера з'явилися наймасштабніші твори, такі як «Шепіт у пітьмі», «У горах божевілля», «Морок над Інсмутом», «Сни у відьминому домі» та «За пеленою часу», що довершили формування циклу Міфів Ктулху і вповні оприявили жаску і химерну космогонію Лавкрафта.

Другий том повного зібрання прозових творів видатного майстра літератури «загадкового та потойбічного» Г. Ф. Лавкрафта охоплює його прозу, написану у період з 1926 по 1928 роки, і містить такі класичні і переважно розлогі твори як «Поклик Ктулху», «Сновидні пошуки незвіданого Кадата», «Справа Чарльза Декстера Ворда», «Барва з позамежжя світу», «Жахіття Данвіча». Саме у цих повістях остаточно розкривається талант Лавкрафта, як майстерного оповідача неймовірно загадкових і химерних історій, а також автора багатьох самобутніх і досить оригінальних міфогенних та містичних концепцій.

Надворі 1913 рік. Шістнадцятирічний Герберт Берґер погано вчиться і все більше нудьгує у школі. Значно цікавішими для нього є книжки про пригоди і подорожі, які він потай читає під партою. Особливе захоплення викликає у нього загадковий Африканський континент. А оскільки в юному віці «усе таємниче здається доступним серцю лише просторово», Герберт наважується діяти – він тікає з дому, щоб вступити до французького Іноземного легіону. Сама втеча, а згодом і подорож до Африки сповнені численних несподіванок, нових знайомств і досвідів, а також багатьох розчарувань.

У цьому значною мірою автобіографічному романі, типово юнґерівському за своєю стилістикою, перед читачем постають яскраві типажі суспільного дна, неповторні ландшафти Ельзасу, південної Франції та Алжиру, поетичні картини сновидінь, мрії наяву та спогади дитинства у поєднанні з проникливими думками автора про становлення молодої людини в модерному суспільстві.

Африканські ігри юного Берґера ставлять крапку на його дитинстві та відкривають шлях до жорстокого світу дорослих, кульмінацією якого стане майбутня війна.

Серед більше ніж півсотні романів у доробку письменника «Париж ХХ століття» займає окреме місце, оскільки, на відміну від інших його творів, він сповнений не стільки звичного захоплення чудесами науки майбутнього, скільки тривогою про те, до чого може призвести індустріалізація суспільства і, як наслідок, тотальна раціоналізація всіх проявів життя. Рукопис роману вважали втраченим аж до 1989 року, коли його знайшов у родинному сейфі праправнук Жуля Верна. Таким чином, роман, написаний у 1863 році про Париж 1960-х років, було вперше опубліковано аж у далекому для обох епох 1994 році.

Цей роман написаний у геть невластивому для Жуля Верна жанрі антиутопії, коли він чи не єдиний раз у своїй творчій кар'єрі дозволяє собі скепсис і пересторогу щодо індустріалізації суспільства і стрімкого розвитку технологій. У романі Верна світ Парижа ХХ століття виглядає бездушним і меркантильним, позбавленим свободи творчості та підвладним лише механічному раціо. На щастя, похмурі прогнози Жуля Верна стосовно Парижа 60-х не збулися, але тим цікавіше буде тепер прочитати його думки з приводу негативного сценарію майбутнього, передумови якого письменник бачив у своїй добі. А можливо, Жуль Верн не так сильно й помилявся, просто тривожні зміни настають дещо повільніше, ніж він передбачав?

«На Мармурових скелях» – перший художній роман Ернста Юнґера, що вийшов друком 1939 року, незадовго до початку Другої світової війни. У цьому творі автор у формі метафоричної притчі змальовує зіткнення добра і зла, спокійного упорядкованого світу та тоталітаризму.

Сюжет твору розгортається навколо двох братів, які живуть на Мармурових скелях, займаючись ботанікою, плекаючи рослини, читаючи, навчаючись, застосовуючи здобуті знання для дослідження таємниць природи, п’ючи вино, втішаючись плодами своєї праці та тихим і мирним життям. Однак у світі під скелями починають ворохобитися темні сили, які загрожують самим основам їхнього звичного способу існування. На довколишніх теренах здобуває владу старший лісничий, спраглий насильства, байдужий до наук, мистецтв, гармонії з природою та звичного ладу життя, тож силам добра доводиться стати супроти зла, що шириться світом.

«Феєрію для іншого разу» – роман, який Луї-Фердінан Селін написав під час ув’язнення 1946 –1947 років за колабораціонізм, – певною мірою можна вважати ключовим етапом його творчості. Послуговуючись своїм неповторним стилем і письменницьким поглядом на події, що струснули самі підвалини ХХ століття, Селін у притаманній йому полемічній манері вкотре ставить перед читачами одвічні літературні й моральні проблеми. Цю книжку можна вважати своєрідною сповіддю Селіна-колабораціоніста, Селіна-зрадника, Селіна-письменника і Селіна-громадянина, що, як завжди, перебуває у конфронтації із суспільством, і, водночас, цей роман є квінтесенцією творчості Селіна.

У червні 1940 року Франція була окупована Німеччиною, навесні 1944-го, напередодні визволення, союзники бомбили стратегічні об’єкти на окупованій території, зокрема паризьку сортувальну залізничну станцію неподалік від Монмартру, де тоді мешкав Селін. Через два роки, ув’язнений у Копенгагені в очікуванні рішення Данії про екстрадицію до Франції, Селін вирішив зробити темою свого роману саме цю подію. Створюючи оповідь про ніч бомбардування, Селін з усім можливим розмахом використав притаманні йому уяву й унікальний письменницький стиль, ставши єдиним романістом свого часу, здатним відтворити цю подію в літературі.

«Наближення. Наркотики та сп’яніння» – напрочуд оригінальний та глибокий історико-філософський і водночас автобіографічний трактат, позначений літературним хистом Ернста Юнґера, в якому письменник підсумовує свій досвід вживання різноманітних психоделічних речовин та й будь-чого, що здатне змінити звичне сприйняття реальності.

У цій книжці Юнґер уперше вживає поняття «психонавт» – надалі цим терміном широко послуговуватимуться на позначення людини, яка переживає психоделічний досвід внаслідок вживання наркотичних речовин. Проте, на відміну від Олдоса Гакслі з його «Дверима сприйняття», Юнґер у своїй праці більшою мірою зосереджується на езотеричному та естетичному аспектах зміни свідомості після вживання психоделічних речовин. Цікавим є те, що упродовж свого життя Юнґер тісно спілкувався з винахідником ЛСД Альбертом Гоффманом, вони постійно листувалися, обмінюватися літературою про речовини, здатні змінювати свідомість, та особистим досвідом їх вживання, а також провели багато спільних подорожей за межу звичного сприйняття реальності.

Юнґер описує власний досвід експериментів із різноманітними речовинами, що змінюють свідомість, такими як вино, пиво, нікотин, ефір, опій, кокаїн, марихуана, ЛСД тощо, а також розмірковує про їхнє міфологічне, історичне та культурне значення. Не оминає увагою і питання впливу цих речовин на авторів книжок, особливо представників літератури XIX століття – Шарля Бодлера, Гі де Мопассана, Томаса де Квінсі та інших.

Джойсів «Улісс», який був уперше опублікований 1922 року, вважається не лише найвизначнішим модерністським твором, а й узагалі найвизначнішим твором ХХ сторіччя. Завдяки своєму таланту, своєрідному гумору та надзвичайній ерудованості Джеймс Джойс майстерно сполучає опис одного-єдиного дня із життя рідного йому Дубліна 16 червня 1904 року та захопливу мандрівку історією культурних здобутків усієї людської цивілізації.

Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.

Роман «Скляні бджоли», який зачіпає теми стрімкого технологічного прогресу та заміни живого штучною імітацією, лише на перший погляд є фантастичним, адже у глибинних пластах цього тексту – міркування Юнґера Ернста про стрімкий поступ людства і занадто швидку зміну основ життя, коли в одвічному прагненні до спрощення і спокою люди натомість завжди отримують ще складніше життя, сповнене тривог і позбавлене щастя. І далеко не всім знайдеться місце у такому новому механістичному та прагматичному світі.

Не всі кавалеристи однаково успішно здатні пересісти із коней старої традиції на танки прогресу, і головний герой роману, ротмістр Ріхард, якраз один із таких. У пошуках роботи, якої залишається все менше для людей попередньої генерації, життя зводить Ріхарда із загадковим та величним Цаппароні – творцем могутньої компанії з виготовлення роботів та маріонеток. Попередник Ріхарда на цьому місці за короткий час втратив глузд, і тепер Цаппароні шукає нового фахівця для виконання певних делікатних завдань.

Гроші – вони все вирішують, все контролюють, відчиняють двері пристойних будинків і салонів, знайомлять з потрібними людьми, наділяють їхнього господаря чарівною здатністю подобатися жінкам і друзям, вони, по суті, і є саме життя. Але хіба так має бути? Хіба має життя людей аж так залежати від грошей, а надто від їх браку? Чи можливо, живучи в сучасному суспільстві, позбутися нав’язливої влади грошей, оголосити їм війну, а заодно й усім ознакам «надійності», «порядності» і «благопристойності», головним символом яких є аспідистра, чиї отруйно-зелені пагони стирчать з горщиків у вікнах кожної пристойної оселі?

Молодий талановитий поет Гордон Комсток веде особисту затяту війну з аспідистрою і з усім, що вона собою символізує – владою грошей і нудьгою благопристойності. Він вважає, що звільнившись від влади грошей, зможе повністю присвятити себе творчості. Але воювати з грошима і благопристойністю було завжди непросто, особливо якщо ти живеш у міжвоєнному Лондоні 30-х.

Криза середнього віку підкрадається раптово і непомітно, а потім раптово виявляється, що більшість років твого дорослого життя насправді позбавлені будь-якого сенсу, а найщасливіший період заховався у минулому, у твоєму дитинстві, до якого тобі вже не дістатися і спогади про яке все дужче тебе проймають.
Саме так почувається герой роману «Ковток повітря» коли зрозумів, що в його житті щось не так, а насправді – все. Це спонукає його вирушити в уявну і реальну мандрівку до світу свого дитинства – єдиного місця, де він колись був щасливий. Звісно ж, подібні подорожі до витоків колишнього життя і колишньої власної ідентичності майже ніколи не мають успіху.
Тим часом світ завис над прірвою нової великої війни, залишаються лічені місяці колишнього спокійного життя – в небі все частіше пролітають величезні чорні бомбардувальники, провіщаючи безповоротні, стрімкі і страшні зміни.

Джордж Орвелл (1903–1950) – англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанрі антиутопії «1984», де він змалював жахливе тоталітарне суспільство майбутнього.

Проте у творчому доробку Орвелла є ще одна дуже важлива книжка – спогади письменника про його участь у громадянській війні в Іспанії. У певному сенсі ідеаліст, Джордж Орвелл, як і багато хто в ті часи, відгукнувся на заклик іспанського республіканського уряду допомогти у боротьбі проти заколоту генерала Франко. Але, прибувши до Іспанії і поступово занурюючись у місцеві події, а також безпосередньо беручи участь у військових діях, Орвелл розуміє, що не все так просто та однозначно, як може видатися збоку, а надто, якщо намагатися оцінювати перебіг громадянської війни в Іспанії, послуговуючись лише газетними статтями різного пропагандистського забарвлення. Якраз тоді Орвелл уперше зіштовхується з лицемірною і облудною пропагандою, якою Радянський Союз та його проплачені закордонні маріонетки обплутали весь світ.

Англійський письменник Джордж Орвелл, справжнє ім’я якого Ерік Артур Блер, відомий світові завдяки творам: повісті «Колгосп тварин» та роману-антиутопії «1984». Обидва твори належать до пізньої творчості Джорджа Орвелла. Повість «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла – це алегорична притча на революцію 1917 року, яка призвела до зародження тоталітарного режиму СРСР. Хоча головні герої книги – це тварини, паралелі між різними верствами суспільства дуже прозорі.

У повісті «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла головні керівники – це свині, вони розумні, хороші оратори та авторитети. Саме свині стали тими, хто розпочав революцію свійський тварин супроти господаря. Проте революція, яка мала захистити права усіх тварин, поступово перетворилася на режим, у якому усі бідні та голодні, лиш одні свині живуть у розкошах. Небажання свиней працювати та бажання жити за чийсь рахунок разом з хитрістю, наклепами та підступністю створюють особливий режим, у якому інші тварини трудяться до повного виснаження, а свині поступово антропоморфізуються, починають споживати у людському домі, пити та їсти людські напої та їжу тощо.

Завдяки алегоричній формі книгу можна рекомендувати підліткам, які зможуть оцінити жорстокість режиму свиней, які керують іншими тваринами та живуть за їхній рахунок. Якщо ви обираєте невеличку книгу, яка сколихне вашу свідомість, то рекомендуємо вам купити «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла. Якщо ви досі не знайомі з славнозвісною антиутопією «1984», то купіть ще й її. Події, які є сатирою на тоталітарний режим СРСР, не залишать вас байдужими.