Книги Іван Карпенко-Карий

Іван Карпенко-Карий – класик української літератури, відомий драматург, автор п'єс, які регулярно ставлять на сценах театрів протягом багатьох років. Твори Карпенка-Карого залишаються актуальними і сьогодні, адже автор наочно показує, як загальнолюдські цінності впливають на внутрішній світ кожного з нас.

Коротка біографія

Письменник Іван Карпенко-Карий, справжнє прізвище Тобілевич, народився 29.09.1845 року в невеликому селі Арсенівка. Батько Івана був збіднілим дворянином, а мати простою селянкою. Сім'я жила досить скромно, тому батькам довелося обмежити освіту сина школою. Вже в чотирнадцять років Іван пішов працювати. Майже двадцять років він прослужив у всіляких канцеляріях. За цей час він пройшов шлях від простого писаря до секретаря в міському поліцейському управлінні.

Карпенко-Карий завжди дуже любив читати. У юному віці він зачитувався творами Герцена, Вольтера, Дідро, Руссо, економічними трактатами Мілля та Бокля, а також роботами соціологів та філософів. А після переїзду до Херсону, під впливом колишнього учасника Кирило-Мефодіївського товариства, познайомився з творчістю Островського та Шекспіра.

Творчість та книги

Перші художні твори Карпенка-Карого були видані в журналі «Рада» на початку 1880 року. Автор активно поєднував свою суспільно-політичну та творчу діяльність. Підтвердженням тому служить той факт, що своє перше оповідання «Новобранец» та драму «Бурлака» він подавав на обговорення нелегального літературного гуртка. Саме за участь в цьому гуртку Карпенко-Карого було відправлено на заслання до Новочеркаська. Там він працював ковалем та навіть відкрив палітурну майстерню. Однак незважаючи ні на що, він все одно продовжував писати свої твори.

Його твори «Мартин Боруля», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Хазяїн», «Сто тисяч» та інші, наочно показують, як людська заздрість та дріб'язковість знищують все те хороше та добре, що є в кожному з нас. У своїх творах він також показував спосіб життя різних соціальних верств суспільства та демонстрував, наскільки різним може бути їхнє мислення.

В Україну Карпенко-Карий повернувся тільки у 1887 році, проте ще рік він перебував під постійним наглядом поліції на хуторі «Надія». У 1906 році письменник серйозно захворів та відправився на лікування до Берліна.

15 вересня 1907 року Карпенко-Карого не стало. Похований він був на хуторі «Надія».