Книги Мокумокурен

Відколи «Хікару» спустився з гір, селище начебто завмерло в напрузі. Вулицями блукають химерні духи з потойбіччя, мешканці частіше мають дивні передчуття. Межа між світом живих і мертвих стає дедалі тоншою…

Йошікі вірить: його друг досі поруч. Але з кожним поглядом у знайомі-незнайомі очі, кожним дивним випадком, кожним недоречним словом ця віра випаровується.

І от уже Йошікі отямлюється у ванні й усвідомлює, що щойно намагався втопити свого друга. Розпатлане волосся, присмак крові в роті, глибокий укус на руці «Хікару»… Усе це свідчить тільки про одне: у селищі не лишилося безпечних місць.

Навіть якщо здається, що жахи до тебе не доберуться, краще подумай іще раз. Хто може гарантувати, що наступною жертвою виявишся не ти?..

У нього обличчя, голос, спогади Хікару… Проте Йошікі — його найкращий друг. Він не міг не помітити, що істота, яка тоді повернулася з гір, — не його Хікару.

Йошикі намагається прийняти підмінка, на позір ідеальну копію хлопчика, якого він так добре знав… Адже відштовхнути «Хікару» означає остаточно втратити друга. Йошікі не готовий, він не може, не хоче приймати цю втрату. Тож він спостерігає. Звикає. Вдає, що все добре. Аж поки сутність перед ним не втрачає контроль, і тоді перед Йошікі розкривається моторошний, незнаний досі світ…

У нього обличчя Хікару. У нього голос Хікару. У нього навіть спогади Хікару. Але те, що повернулося з гір пів року тому, — це не найкращий друг Йошікі. Що б це не було, воно небезпечне.

Йошикі не знає, що йому робити. Тусуватися, як раніше, і разом ходити до школи, наче нічого не сталося… це так важко й водночас так легко. Адже підмінок — майже ідеальна копія. І нібито щиро дбає про Йошікі. Та чи здатна така істота на щирість? І чи аж так неправильно потай радіти, що Хікару — «Хікару» — досі поряд, хай яку небезпеку він може таїти?..