Видавництво Фоліо

Андрій Шевченко — видатний український футболіст, виступав за київське «Динамо», «Мілан» та лондонський «Челсі». У 2003 році став першим українцем, який виграв Лігу чемпіонів. Володар «Золотого м’яча» 2004 року. Головний тренер збірної України (2016—2021).

Книгу «Шляхетна сила» Андрій Шевченко написав у співавторстві з італійським журналістом Алессандро Альчато, перше видання побачило світ в Італії під назвою «Forza gentile. La mia vita, il mio calcio».

«У мене в житті було чотири футбольні любові: «Динамо», «Мілан», «Челсі» і збірна України... На своєму шляху я познайомився з незвичайними людьми, без яких я б не став тим, ким я є сьогодні. Були перемоги і поразки. Це була величезна жертва заради роботи — єдиного відомого мені способу втілити мрії в реальність. Настав час озирнутися і все розповісти. Щоб подякувати тим, хто супроводжував мене. Я б ніколи не зробив цього сам» (Андрій Шевченко).

Леонід Ушкалов (1956 – 2019) — літературознавець і письменник, доктор філологічних наук, професор Харківського національного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди. Для багатьох людей він відкрив  незрівнянний світ української літератури, для кількох поколінь літературознавців був учителем. Проте насамперед — видатним сковородинознавцем: цю тему почав студіювати ще в аспірантурі й не розлучався з нею упродовж усього життя. В одному з інтерв’ю розповів, що з юнацьких років мріяв стати філософом, але став філологом. Можливо, саме тому визначальна постать у його науковому світі — мандрівний філософ Григорій Сковорода. А ще дослідник вважав, що образ Сковороди долає усі переоцінки цінностей і не втрачає актуальності. Його розвідки, присвячені улюбленому герою,  важко перелічити, однак кожна з них ставала подією. Та безсумнівним здобутком усього світового сковородинознавства вважається монументальне видання повної академічної збірки творів Григорія Сковороди, яку впорядкував і зредагував Леонід Ушкалов.

У книзі представлені 17 біографій гетьманів — вірних і самовідданих проповідників і захисників ідеї Козацької держави. Втіленню цієї ідеї в життя вони присвятили усі свої таланти, поставивши за мету вибороти державність для українського народу. Діяти цим гетьманам довелося в найскладніших, найтяжчих, іноді найтрагічніших для України історичних умовах.

Дмитро Байда Вишневецький, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа – гетьмани, чиїми іменами називають епохи. Окремі нариси в книжці присвячені Івану Виговському, Петру Дорошенку, Пилипу Орлику, Кирилу Розумовському, Павлу Скоропадському — видатним державним і політичним, військовим діячам, талановитим дипломатам.

У книжці подано життєпис українських державців XVII – XVIII ст. та початку XX століття.

Один з найвизначніших українських письменників Улас Самчук народився 1905 року. Творчість його була широко відома в українській діаспорі, а на початку ХХІ століття нарешті почала повертатися на батьківщину. Недарма зарубіжні дослідники називали його «українським Гомером», вказуючи, що він відкрив світові досі невідому Україну.

Самчук є автором шістнадцяти романів, серед яких трилогія «Волинь», «Гори говорять», «Марія», «Юність Василя Шеремети», «Чого не гоїть огонь» та багатьох інших, низки повістей, оповідань і статей. Він одним з перших розповів світові про трагедію Голодомору 1932—1933 рр. У 1980-х роках навіть йшлося про висунення Уласа Самчука на Нобелівську премію, але, на жаль, справу так і не було довершено...

Віктор Петров (1894—1969) — український письменник, літературний критик, філософ, історик і культуролог. Людина складної й суперечливої долі, у своїх літературних творах він продемонстрував дивовижну глибину, цілісність та послідовність. Підписані псевдонімом В. Домонтович (у перекладі з литовської — «той, що багато каламутить»), ці тексти сповнені загадок і натяків, іронії та протиріч.

До видання увійшли романізовані біографії, присвячені життю і творчості Вінсента ван Гога, Франсуа Війона, Гракха Бабефа, незавершений роман про Марка Вовчка, а також низка оповідань письменника.

У серії «Рідне» видавництва «Фоліо» побачили світ й інші художні твори В. Домонтовича: «Доктор Серафікус. Дівчина з ведмедиком», «Без ґрунту», «Романи Куліша», «Аліна й Костомаров», «Мої Великодні».

Ця книжка — про шлях людини та військового священника, завдовжки в життя та дев’ять років війни. У фокусі — легендарний Падре, капелан, волонтер, той, кого знає армія, той, чий голос чує суспільство. Утім, він прообраз, приклад, силует на тлі епохи. Тут більше про ціле явище.

Тому на цих сторінках знайшли місце живі оповіді — подекуди сумні, подекуди з гумором  та іронією, про духовне народження, моральні цінності, падіння і злети, подвиг полеглих героїв та рани живих, справжню дружбу, вдячність та милосердя, про те, що людина залишає по собі тільки зроблене.

У коротких життєвих історіях учасників та жертв війни згадується про воєнні злочини інтервентів, проблеми подолання посттравматичного синдрому, трагедію окупації та багато інших аспектів.

Данило Яневський (нар. 1956 р.) — історик, телеведучий, заслужений журналіст України, доктор історичних наук.

Історію європейських політичних рухів 20–30-х рр. ХХ сто­ліття необхідно розглядати та оцінювати, ґрунтуючись не на сучасних політичних уподобаннях або замовленнях, а в контексті конкретних історичних обставин. Повною мірою це стосується і УВО, і ОУН. Чи розуміли Євген Коновалець, Андрій Мельник та їхні прихильники обставини часу та місця їхнього персонального життя так, як розуміємо їх сьогодні ми?

Автор ретельно досліджує історичні документи, архіви преси і подає історичні події з різних кутів зору, щоб наблизити до сучасного читача неординарні постаті Євгена Коновальця (пол­ков­ника армії УНР, командира Січових Стрільців, коман­данта УВО, Голови Проводу українських націоналістів, засновника ОУН) і Андрія Мельника (полковника армії УНР, співзасновника Січових Стрільців, Стрілецької Ради та УВО, Голови Проводу українських націоналістів, Голови ОУН).

Недаремно українську письменницю Наталену Королеву (1888— 1966) вважають найекзотичнішою постаттю у нашій літературі. Її життя — чудова підстава для створення захоплюючого серіалу, де є все — таємниці мадридського двору, королівські інтриги, велике кохання, карколомні воєнні пригоди і майже злидні в останні роки…
Вона народилася в містечку Сан-Педро де Карденья в Іспанії в графській родині. Мати померла при пологах, а батько просто кинув дитину. Тому дівчинку виховувала бабуся, а коли вона померла — тітка. Наталена знала багато мов, а свої твори почала писати французькою. Те, що вона стала саме українською письменницею, є заслугою її другого чоловіка Василя КороліваСтарого, який наполіг, щоб дружина писала українською.


Широке визнання і популярність Наталені принесли збірка легенд «Во дні они» (1935), повісті«1313» (1935), «Без коріння» (1936), збірка оповідань «Інакший світ» (1936), повісті «Предок» (1937), «Сон тіні» (1938), «Легенди старокиївські» (1942—1943). Після війни у Чикаго випущено її повість «Quid est veritas?» (1961), завершену ще в 1939 році У радянські часи творчість Королевої була заборонена через наявність у її доробку релігійних текстів з євангельськими мотивами, на християнську тематику та про людську, мирську духовність. І лише після проголошення незалежності України вони були опубліковані.

Віктор Домонтович — літературний псевдонім українського письменника, історика й археолога  В. Петрова (1894—1969). «Доктор із парадоксом», як його називав Микола Зеров, був майстром інтелектуальної прози, а ще він був талановитим ученим, ерудитом і… радянським розвідником.  Життя Домонтовича приховує чимало таємниць і могло б стати блискучим сюжетом біографічного роману. Тим цікавіше читати його твори, що захоплюють перипетіями сюжету, нагнітанням настрою, інтеліґентною пікантністю, несподіваністю думки або фрази.

Цей твір належить до жанру романтизованої біографії, який започаткував в українській модерновій прозі В. Домонтович. Багато чого, описаного на сторінках книжки, насправді відбувалося не в реальному житті, а у фантазіях людей, які активно листувалися. Але навіть вигадані, ці ідеалістичні історії привертають увагу читачів.

Леонід Макарович Кравчук (1934–2022) — перший всенародно обраний Президент України. Його біографія віддзеркалює шлях, який пройшла країна в радянський період і до своєї незалежності. Від 1970 року обіймав посади в апараті ЦК КПУ аж до секретаря ЦК КПУ з ідеології. Після серпневого заколоту 1991 року, вийшов з комуністичної партії. Згодом зробив наступний крок: поставив свій підпис під документом про заборону її в Україні.

У переломні для країни 1989–1991 роки був Головою Верховної Ради. Очолив процес становлення української державності. Про події, учасником і свідком яких був, Леонід Кравчук розповідає в нотатках, супроводжуючи їх ще й власними коментарями, а також під час бесід з головним редактором видавництва «Фоліо» Олександром Красовицьким.

На сторінках цієї книги, що адресована не тільки політикам, журналістам, політологам, а й тим читачам, які мають бажання дізнатися більше про історію своєї країни, автор намагається сформувати цілісне, несуперечливе уявлення про феномен національних протодержавних утворень на території сучасної України в 1917—1920 рр.

Данило Яневський сформулював свої варіанти відповідей на питання: що таке «українські національно-визвольні змагання»?, що приховує термін «Українська революція»?, яку історію написав Михайло Грушевський? Будь-яка подія має свої наслідки, тож пропоную ознайомитися з усіма подробицями та пруфами.

Джордж Орвелл (1903 -1950) все життя ретельно вів щоденники, записував начерки творів, робив побутові нотатки. Щоденники, по суті, описують його життя і думки упродовж багатьох років. До нас дійшло одинадцять таких щоденників. Декілька зошитів із записами було втрачено після поліційного обшуку в барселонському готелі.

Дослідники вважають, що частина щоденників могли згодом потрапити в архіви КДБ, агенти якого стежили за Орвеллом у різних країнах. У щоденниках відверто розповідається про життя письменника, його спостереження за природою та сучасними політичними подіями. Орвелл вів записи одночасно у різних зошитах. У першому томі представлено щоденникові записи з 1931 до 1940 року.

Ця книжка містить розповідь про незнаного Олександра Довженка (1894–1956). Учасник боротьби за незалежну Україну, згодом член партії «боротьбистів», а потім дипломат, художник, письменник і кінорежисер зі світовим ім’ям, він опинився під щільним багаторічним наглядом комуністичних спецслужб.

Вони фіксували кожен його крок, його настрої, плани, його діяльність, а в його найближчому колі було чимало інформаторів.
Автор-упорядник використовував унікальні документи й матеріали зі справи-формуляра, а також деякі інші архівні джерела. Їх аналіз дає змогу побачити й почути зовсім іншого Олександра Довженка. Змушений створювати комуністичний кіноканон, він водночас був нонконформістом, давав реалістичні й безжальні оцінки панівного ладу.
Видання розраховане на широке коло читачів.

Ця книжка містить розповідь про незнаного Олександра Довженка (1894–1956). Учасник боротьби за незалежну Україну, згодом член партії «боротьбистів», а потім дипломат, художник, письменник і кінорежисер зі світовим ім’ям, він опинився під щільним багаторічним наглядом комуністичних спецслужб.

Вони фіксували кожен його крок, його настрої, плани, його діяльність, а в його найближчому колі було чимало інформаторів.
Автор-упорядник використовував унікальні документи й матеріали зі справи-формуляра, а також деякі інші архівні джерела. Їх аналіз дає змогу побачити й почути зовсім іншого Олександра Довженка. Змушений створювати комуністичний кіноканон, він водночас був нонконформістом, давав реалістичні й безжальні оцінки панівного ладу.
Видання розраховане на широке коло читачів.

Ця книга — справжній літопис невеселого життя найпопулярнішого й донині в Україні гумориста Остапа Вишні (1889—1956), який відбував сталінську «десятирічку» в концтаборах.

Її упорядник, автор вступної статті й приміток, відомий літературознавець і архівіст Сергій Гальченко ще в 1989 році обстежив архіви Ухтпечлагу тодішньої Комі АРСР і зібрав матеріали, які вперше друкуються в такому повному обсязі. Основою праці стали документи слідчої справи за 1933—1934 роки та комплекс архівних матеріалів із двотомної справи-формуляра на Остапа Вишню, в якій зібрані донесення понад півсотні секретних агентів спецорганів за 1922—1955 роки. В процесі слідства, яке велося методами фізичного і психологічного натиску, Остап Вишня визнав «провину»: нібито він мав особисто вбити партійного лідера республіки П. П. Постишева, за що був покараний десятирічним ув’язненням у таборах особливого режиму.

У книзі в хронологічній послідовності подаються записи із унікального документа тієї епохи — табірного щоденника Остапа Вишні — та його листи із концтаборів, де довелося перебувати письменнику. Це своєрідні шедеври літературної творчості, часто наповнені не традиційним українським, а чорним гумором страждальця-гумориста.

Публікуються і деякі літературні твори Остапа Вишні, які викликали шквал вульгарно- соціологічної критики із звинуваченнями письменника у буржуазному націоналізмі й навіть у фашизмі, а також листи та спогади його рідних і тих людей, з якими гуморист сидів в одній камері чи перебував в одному концтаборі.

Ця книга, що творилася упродовж тридцяти років, є свідченням боротьби системи із митцями, найталановитіші з яких зазнавали репресій і знищення.

Тодось Осьмачка (1895–1962) – видатний український поет і прозаїк, який не підкорився сталінським душогубцям, хоч ті й випустили «на нашу землю із самого споду людської злоби найлютіших собак в образі людей». Він не залицявся до влади, не продавав себе і рятувався від арештів, вдаючи божевільного у божевільні.

Письменник виїхав за кордон у надії перехитрити «агентів гепеви» і боротися зі Сталіним за допомогою Слова. Але «комунівські відьми» разом зі справжнім божевіллям знайшли його і там. Тодось боровся до кінця, не знаючи, чи стане світ кращим.

Довго не знали про це і його читачі в Україні, яким він адресував свої найболючіші одкровення. Бо їх теж «опромінювали всепроникливими струмами» пропаганди й брехні. Та якби Осьмачка раптом дожив до нашого часу, певно, нарешті він знайшов би ту «справжню Україну», яку весь час шукав і про яку боліла його душа й переймався розум. Україну, якою ми можемо пишатися, а не тільки любити.

Документальна хроніка повномасштабного втор­гнення Росії в Україну нагадує читачу про трагічні і героїчні події другого місяця війни. Хронологічно впорядковано публікації щоденних новин, повідомлення з офіційних джерел, промови та звернення Президента України.

На другому місяці війни відбулося звільнення півночі України від російських загарбників. Радість перемоги була затьмарена тим, що на звільнених територіях виявили численні факти злочинів ворога проти мирного населення.

Саме протягом другого місяця війни відбувся перелом в поста­чанні зброї з країн НАТО та інших демократичних країн світу.

Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, а українці зі зброєю в руках захищають благополуччя Європи.

  Книга містить спогади друзів і близьких знайомих про життя та творчість видатного українського художника Олександра Ройтбурда (1961-2021), директора Одеського Художнього Музея, генія та патріота.

Олекса Підлуцький – відомий публіцист та журналіст-міжнародник. Відвідав 53 країни світу. Був засновником і головним редактором першої в Україні недержавної економічної газети «Фінансовий Київ», заступником головного редактора мюнхенського журналу «Ukraine Report», першим редактором відділу міжнародної політики та інформації газети «День», прес-офіцером Прес-служби католицьких церков під час підготовки і проведення візиту Його Святості Івана-Павла ІІ в Україну. Кандидат економічних наук, був докторантом Українського вільного університету в Мюнхені та Інституту економіки НАН України. Має 135 наукових публікацій, зокрема дві монографії, та близько 1600 публікацій у періодичній пресі. Викладає журналістську майстерність в Інституті журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Нова книга Олекси Підлуцького – це глибоке дослідження про суперечливе, динамічне, різнобарвне, яскраве й водночас трагічне ХХ століття, здійснене шляхом оцінки діяльності та ретельного змалювання психологічних портретів найвидатніших діячів цієї епохи. Юзеф Пілсудський та Віллі Брандт, Махатма Ґанді та Вацлав Гавел, Авґусто Піночет та Марґарет Тетчер... Героїв цієї книжки об’єднує те, що кожен з них зміг стати справжнім лідером нації, згуртувати співвітчизників і вивести свою країну з глибоко кризових ситуацій. Автор, розповідаючи про 30 знакових особистостей минулого століття, показує їх без звичних штампів, надає маловідомі факти і водночас змушує замислитися, яким має бути політичний лідер, що може Україна запозичити з безцінного досвіду цих видатних діячів. До книги увійшли матеріали, опубліковані на сторінках аналітичної газети «Дзеркало Тижня».

До видання увійшли матеріали, що висвітлюють драматичну історію цькування видатного поета, перекладача, громадського діяча Максима Рильського (1895—1964). У 1920-ті роки його причетність до угруповання «неокласиків» викликала гострі напади офіційної критики, що закінчилося арештом Рильського у 1931-му. В жовтні 1947 року він знову зазнав безжально-несправедливої критики, відкритого політичного гоніння з боку літераторів і партійних діячів за “буржуазно-націоналістичний ухил, відсутність більшовицької ідейності". Дух тих часів живе у статтях, архівних матеріалах, поетичних творах, спогадах, промовах, резолюціях, що включені до цього збірника, як нагадування про жорстокі уроки тоталітаризму ХХ століття.