Видавництво Фоліо

Тодось Осьмачка (1895–1962) — видатний український письменник,  який пізнав і сталінські репресії, і психлікарні, і нелегке буття в еміграції. Чи міг він уникнути поневірянь? Так, упокорившись владі. Але тоді в нас не було б Осьмачки, бо: «Він був один такий. Його шляхом не пішов ніхто. Важко сказати, хто все це міг би витримати».

Осьмачка хотів жити в Україні, але йому повсюди ставили «план до двору». Разюче описана письменником страшна більшовицька формула терору діяла безвідмовно. Суть «методу» полягала в тому, що за найменшу провину родину виганяли в одних сорочках з оселі. Тим, хто цих людей наважився прихистити, робили те саме, що й покараним.

Водночас і «План до двору», і не менш драматична, але сповнена кохання повість «Старший боярин» не занурюють читача в почуття безвиході. Осьмачка вірив, що його народ ніколи не складе крила.

У своєму романі «Стріла Амура калібром 7,62» Петро Лущик розповідає драматичну історію двох родин — Сокирко і Затуливітер — упродовж більш ніж сто років, від 1918-го і до сьогодення. Тут і часи після Першої світової війни, і період Української Народної Республіки та після неї, і Друга світова війна.

В сюжеті історії давніх часів переплітаються із сьогоденням. Географія твору охоплює Київ, схід, південь і захід України, частково Польщу і навіть Росію — Казань і Біробіджан. Жива мова героїв твору виказує їхні справжні почуття, а захопливий сюжет тримає читача в постійній напрузі...

Катря Гриневичева (1875–1947, дівоче прізвище — Банах, за чоловіком — Гриневич) — українська письменниця. Вона народилася у містечку Винники біля Львова. Коли дівчинці минуло три роки, родина переїхала до Кракова. Там закінчила польську вчительську семінарію, в якій було вивчення української мови для майбутніх учительок, які мали працювати у Східній Галичині.

Основою історичної повісті «Шестикрилець» (1935) стали події на Галицько-Волинській землі другої половини XII — початку XIII ст. Увага авторки зосереджується на основних подіях життя князя Романа Мстиславича: подорож до Угорщини, одруження з Рюриківною, похід на ятвягів, боротьба з великим боярством, укріплення західних кордонів, зміцнення зв'язків із півднем, боротьба з половцями, посилення єдності Русі, незгода з Рюриком Київським, похід на Польщу і смерть великого будівничого своєї держави.

Ірина Власенко — українська письменниця, неодноразова дипломантка «Коронації слова», лауреатка Державної премії ім. М. В. Гоголя, переможниця шостого всеукраїнського конкурсу ім. Григора Тютюнника. Має сім виданих романів, п’ять книжок у жанрі белетризованої біографії, оповідання у колективних збірках і журнальних виданнях. Живе і працює у Києві.

Що трапляється з дівчиною, котру накривають видіння про чуже жахливе минуле, в яких вона — жертва сталінських репресій, голодомору, війни, Чорнобильської катастрофи?.. Що відчуває хлопець, коли випадково дізнається, що його прадід був офіцером НКВС? Владу і Софійці доведеться це узнати й усвідомити, що минуле нікуди не зникає, навіть якщо ти про нього нічого не знаєш. Пам’ять предків керує нами незалежно від нашого бажання. Ми чуємо її як музику вітру...

Ірина Власенко — українська письменниця, неодноразова дипломантка «Коронації слова», лауреатка Державної премії ім. М. В. Гоголя, переможниця шостого всеукраїнського конкурсу ім. Григора Тютюнника. Має сім виданих романів, п’ять книжок у жанрі белетризованої біографії, оповідання у колективних збірках і журнальних виданнях. Живе і працює у Києві.

Уявіть, що у вас може бути кілька життів, кілька шансів, щоб виправити свої помилки й здобути щастя... Втім... Шлях людини — то не комп’ютерна гра і навіть не сторінка оповідання, де все залежить від фантазії автора. Шлях у неї один-єдиний, і змінювати його можна тільки за допомогою власної волі й серця. Сашко та Оля намагаються перевірити на собі, чи можна самим обирати долю, переживають втрати й здобутки, подорожуючи бентежними стежками сучасного життя. А воно несподівано розкриває їм таємницю давнього ритона, який вміє притягувати щастя…

Багато героїчних моментів нашої історії, що знайшли відображення в кращих прикладах української літератури, стали предметом цієї хрестоматії. Вона містить добірку віршів не тільки прославлених класиків  Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана  Франка, але й поетів нашого часу: Ліни Костенко, Дмитра Павличка, Сергія Жадана та ін. До видання входять також уривки з прозових творів відомих українських письменників, зокрема Михайла Старицького, Павла Загребельного,  Уласа Самчука,  Романа Іваничука, Семена Скляренка,  у яких йдеться  про нашу багаторічну історію, любов до Батьківщини та захист від її ворогів.

Хоча більша частина творів у цій книжці передбачена чинною програмою для шкіл, зацікавить вона не лише школярів, а й дорослого читача.

Анатолій Дімаров (1922-2014) — відомий український письменник, мемуарист, лауреат Шевченківської премії (1981). Автор творів про голодомор 1932—1933 років та масові репресії в Україні. Ця книжка вміщує найяскравіші твори класика з доробку останніх років, в яких автор об’єктивно переказує події життя, вчинки або навіть жести героїв.

Твори для дітей, як-от «Пригоди Ледащика», «Про хлопчика, який не хотів їсти», щирі й реальні. Оповідання «Для чого людині серце» — про дерев’яних чоловічків без сердець, позбавлених будь-яких емоцій. Отримавши серце, байдужий до всього чоловічок навіть жертвує власним життям задля порятунку хлопчика, який замерзає в лісі. Автор наголошує, що лише серце вирізняє Людину від дерев’яного чоловічка, лише серце — справжнє багатство людської душі.

Олена Костюкович відома як блискучий перекладач Умберто Еко, а також як автор книжки «Їжа. Італійське щастя» — культурологічний твір, що виходить за рамки жанру і здобув світове визнання.

Пам’ять, величезний дар, обертається подекуди й тяжким випробуванням.

Герой роману «Цвінгер» Віктор Зіман «хворіє» пам’яттю. Він не може вирватися з-під влади минулого. Історія його дідуся, який розшукав заховані нацистами скарби Дрезденської галереї, дістала екстремальне продовження під час Франкфуртського книжкового ярмарку 2005 року. У вирі подій, що захопили Віктора, діють і українські гастарбайтери в нинішній Європі, і агенти КДБ брежнєвської епохи, і журналісти «вільних голосів», які вели свої передачі в часи холодної війни й розрядки, і російські мафіозі, що колонізують світовий простір.

«Цвінгер» багатогранний: це і кримінальний трилер, і драматична панорама ХХ століття, і професійний репортаж (книжкова індустрія зображена «зсередини» й зі знанням справи), і частково автобіографія — події засновані на сімейній історії автора, ретельно відтвореній за архівними матеріалами.

Світ і донині не може сказати: «Я знаю Сковороду», хоч про життя і творчість українського генія розповідають тисячі видань. До творення цього доробку долучилися й  автори збірки. Іван Драч і Віра Мельник написали кіносценарій «Варсава» — цим ім'ям з потрійним змістом: син Сави,  апостол-праведник та син миру, тобто громадянин світу, любив називати себе Григорій Сковорода. У майбутньому фільмі він постане живим і сучасним, мудрецем, який не повчає, а навчає.

Тим часом Юрій Мушкетик у повісті «Диявол не спить» змальовує ситуацію, коли мудрий філософ не спромігся відповісти на численні запитання-докори свого колишнього  спудейського кривдника, а нині теж бездомного блукальця Сидора Даниленка. Чи письменник усе-таки свідомо не дав слова Сковороді? Хай читач подумає…

Олександр Ільченко (1909—1994) — український письменник, драматург, ім’я якого, на жаль, мало відоме сучасному читачеві, хоча він —  автор творів, які в свій час багато перекладалися різними мовами, наприклад повістей про Т. Г. Шевченка «Петербурзька осінь», В. Чкалова «Звичайний хлопець». І все ж назва головного роману Ільченка сьогодні у всіх на устах. «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» —  так називається ця книга.
Події в романі відбуваються після смерті Богдана Хмельницького. Автор розповідає про  пригоди Козака Мамая — мандрівного запорожця, вояки і гультяя, жартуна і філософа, безстрашного лукавця і навіть... чаклуна, який може покликати на допомогу магічні сили, рятуючись від небезпек.
Якось Ільченко сказав: «Коли в скрутну хвилину люди не плачуть, а сміються, вони — проти будь-якого ворога дужчі». Про це його роман-епопея, який за всіма параметрами підпадає під визначення «шедевр» і який критики ставлять в один ряд з творами Сервантеса «Дон Кіхот» і Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель».