Видавництво Темпора

Життя можна уявити як балансування між двома фундаментальними протилежностями — Буттям і Ніщо. І зазвичай, хитаючись між ними, людина шукає домірності. Але радикалізація однієї з протилежностей спричиняється до нігілізму. А його поява спонукає до роздуму, чому людина піддається звабі порушувати життєву рівновагу. Втім, а що як потрапляння в екстреми життя зумовлене не тільки свавіллям, а пов’язане ще й з особливим досвідом, який дає змогу людині відбутись як особливій істоті? До чого допроваджують її надмірно рішучі дії або, навпаки, відверта легковажність або захланність? Розглядаючи головні засади й ознаки нігілізму в його зв’язку з Ніщо, спробуймо визначити місце та способи здійснення цього явища в історичному поступі.

На світі є лише дві книжки, присвячені філософії вина. Одну з них ви тримаєте в руках. «Я п’ю, отже, я є» знаного англійського філософа Роджера Скрутона (1944–2020) — це не лише викладені з тонкою іронією поради про те, які вина варто вживати з якими філософськими працями, аби ті праці стали зрозумілішими, а й глибоке проникнення у саму суть вина — цього, за висловом Платона, найкращого і найціннішого дару богів. Ця книжка написана на основі глибокого особистого досвіду. З неї ви дізнаєтеся про те, як мислити вино і якою була і лишається його роль в історії людей. Адже вино — напій такий же давній, як і наша цивілізація. Ба більше, на думку автора, вино і є цивілізацією, і розбіжність між цивілізованими і нецивілізованими країнами – це розбіжність між тими краями, де п’ють вино, і тими, де його не п’ють.

«Паскалівські медитації» є одночасно своєрідним філософським маніфестом П’єра Бурдьє та соціологічним дослідженням у тому розумінні, що соціологічне дослідження завжди було для нього чимось на кшталт fieldwork in philosophy. Відштовхуючись від філософських настанов Паскаля, використовуючи форму медитацій та задіюючи свої провідні концепти, П’єр Бурдьє в «Паскалівських медитаціях» претендує, по-перше, порушити за допомогою соціологічного аналізу ті філософські проблеми, що їх, на його думку, нездатна порушити «цехова» філософія, і, по-друге, зробити предметом соціологічного аналізу проблеми самої «цехової» філософії, передусім домінування у ній «схоластичного розуму», та соціальну обумовленість філософування.

Шігаб ад-Дін Ях’я ас-Суграварді (1155–1191) — середньовічний мислитель ісламського світу, автор декількох значимих праць, серед яких чільне місце посідає «Філософія світла». Глибинна концепція автора, яку можна означити як спробу виразити світобачення через раціоналізовану інтуїцію, звернену до проблеми буття (символічно означеного як «світло»), посіла вагоме місце в багатьох школах ісламської філософської думки. Ас-Суграварді коментували, критикували, переосмислювали, проте для більшості ісламських мислителів пізнього середньовіччя й раннього модерну він лишався значимою й водночас загадковою історичною постаттю. Чимало особливостей «філософської системи» цього мислителя порівнюють із надбаннями європейської філософії ХХ ст., передусім феноменологією Едмунда Гуссерля. Поринувши у світ філософії ас-Суграварді, читач побачить увесь спектр смислів цієї традиції, від локально-культурних до універсально-цивілізаційних. Українською мовою перекладено вперше.