Видавництво Старого Лева

Поезія Гаськи Шиян — це яскравий, ефектний голос сучасної української молодої жінки, яка воліє не пристосовуватися до світу, а світ пристосувати до себе. Попервах цей голос вільний, розкутий, епатажний, сповнений розкішної самоіронії, а часом навіть цинічний. Та коли у світ уривається війна — цей голос природно позбувається залишків підліткової бравади й виповнюється справ­дешнім, глибинним болем.

Саме поезія у непрості часи стає дуже точною емоційною рефлексією, способом проживання й відчування дійсності, ословленням важливого, пошуком і віднайденням справжнього, а часто навіть себе.

У книжці віршів «Мисливці повертаються завжди» є багато правди, щирості, можливо, й болю, та передусім — життя і любові. Поезії Ганни Осадко — сильні й глибокі, та ця книжка промовляє не лише писаним словом, а, власне, живим голосом поетки: за QR-кодами, які тут уміщені, є чудова нагода послухати авторське читання віршів. Бо вони — як магія, яка міцними вузликами зв’язує докупи усе найважливіше: те, за що можна триматися.

Поезія Сашка Обрія красиво й легко, буквально «на крилах пісні» вводить нас у дивовижний світ природи Надбужжя, давнього українського Гарду. А ще вона мовби виростає з найкращих традицій української естрадної класики — так і уявляється, що пісні на ці вірші могли б написати Олександр Білаш чи Юдіф Рожавська, а виконували б їх Дмитро Гнатюк чи квартет «Явір». Але це, на жаль, неможливо — і тому поет сам пише на них пісні й знімає чудові кліпи, посилання на які ви знайдете на багатьох сторінках цієї на позір «простої», а насправді дуже щемкої книжки «про степ».

Ця антологія — подорож зимою крізь поезію. Вона починає­ться з класичних голосів і веде до сучасних, від спокійних описів снігу до тривожних віршів про війну. Тут — Різдво, очікування, дитинство, втома, молитва і світло, що з’являє­ться навіть у найтемнішу ніч. Вірші розміщені у часовій ­послідовності — щоб м’яко пройти шлях від покоління до покоління, від минулого до теперішнього. Її доповнюють теп­лі, яскраві ілюстрації, сповнені світла і затишку. Це книга, якою хочеться поділитися — як листівкою, як знаком турботи для тих, хто поруч.

Поезія Марини Пономаренко акумулює наше проживання війни як буденної неможливості, як недійсної дійсності, як смертельно надривної жаги до (за Стусом) самособоюнаповнення в час, коли всю душу, здається, випито до дна.

Це дуже болісна, іноді навіть розпачлива, але у висліді затято життєствердна поезія, яка спирається на іронію не як на костур, а як на підвалину, що дає змогу не лише міцно встояти на ногах, а й з гордою надією дивитися в майбутнє.

Поетична збірка Іванни Скиби-Якубової «Замість яблук» це дві частини, два життя. У першій — вірші, написані до 24 лютого 2022 року. Первісно-міфологічні, навіть хтонічні. Дуже тілесні, чуттєві, намацально-прозорі. У другій — вірші, написані після 24 лютого 2022 року, вже в новій реальності. В «До» жінки ще сперечаються з богом, в «Після» вже відверто йому протистоять. Беруть у руки зброю, захищають землю, врешті, народжують новий світ після смерті старого. І дарують віру в те, що він, цей світ, виживе.

Василь Махно є одним з авторів, яких можна вважати сучасним українським поетичним голосом у світі, його тексти перекладені більш ніж двадцятьма мовами.

«Схима» — найповніша книга вибраних віршів Василя Махна, вона вміщує твори, написані з 1993 по 2023 рік. Крок за кроком, від збірки до збірки, ми занурюємось у глибокі метафори, образи й асоціації. Крізь часопростір, алюзії, тони й півтони значень ми проглядаємо закладені сенси й відкриваємо нові, власні. Римовані й верлібри, з незвичними строфами й римами, з цікавою структурою, ці вірші заглиблюють нас у світ справжньої поезії.

Що таке річка? Це плин часу, рух і невловна мінли­вість. Це береги, на яких стоїть місто, і вільна вода, позбавлена чіткої форми. Її глибини знають про все. Предмети на її дні пам’ятають про кожен доторк своїх власників. Вона розчиняє складні конструкції речень, і слова перетворює на воду — тобто на себе

Нова поетична збірка Ольги Ольхової охоплює тексти, написані протягом кількох попередніх років. У притаманній авторці інтелектуальній метафоричності відчитуються головні мотиви — плинності часу й невідворотності почуттів — любові, розпачу, страху. Перед лицем найбільшої загрози найголовнішим орієнтиром стає вчасність.

Вірші цієї поетичної збірки написані на фронті, але вони не про війну. Вони про людей, які люблять більше, ніж бояться. Які були тут і не пішли звідси. Такою мовою солдати згадують своїх, а діти пишуть листи на аркушах шкільного зошита. Нею говорять про біль і надію. Прощаються і люблять.

Книжка Артура Дроня «Тут були ми» проілюстрована роботами Катерини Сад і уривками листів, які військові отримали від дітей. Можливо, це і є найкращий спосіб говорити про складні часи. Поєднуючи наш різний досвід у спільне промовляння. Називаючи наш біль і надію на імена.

Маршрут другої збірки поезій Любомира Серняка пролягає крізь Підзамче – магічний район Львова з багатою, проте вкрай складною історією. Вона визирає із тріщин покинутих індустріальних будівель, чується у свисті потягів, витає у повітрі шоколадно-кавовими ароматами, торкається шорсткими фактурами. Вона просочується в усіх своїх (не)випадкових подорожніх, відкриваючи для них портал в особливе міжчасся.
Саме у цій тендітній географії і народжуються поезії збірки «Підзамче Mon Amour». Вірші, основне бажання яких – спостерігати і засвідчувати. Як трамваї рухаються рейками буденності між зупинками сумнівів. Як новобудови пожирають старий індустріальний район і його міфічних сторожів. Як любов прокладає стежки спокою. І як війна нещадно змінює всі звичні маршрути.

Це книга віршів, які захопили чисельних читачів по всьому світу. Ці вірші не лише проникають у душу, а й продирають нутро.

Вони залишають наскрізні отвори у свідомості, крізь які проглядає та реальність, від якої хочеться прикритися долонями. Завдяки перекладам та виконанню на церемонії "Grammy" вони стали частиною світового контексту. «Абрикоси Донбасу» їдять одночасно солодко і гірко, як кохання та гнів.

Вірші із цієї збірки написані до початку повномасштабного вторгнення, але війна там присутня — мовчанням, страхом, недопрожитим життям. Інша, з іншими досвідами переселення і втрат, про які не моглося говорити, які хотілося стерти з пам’яті, але вони нікуди не зникали, добували зі своїми носійками до самої старості. І вже вона розмикала їм вуста, гнала розповісти себе, незґрабно, хаотично, бодай для когось.

Ці тексти — намагання почути. Зафіксувати окремі слова та історії людей, місць, подій. Доповнені ілюстраціями авторки, де реальне переплетене з можливим, вони творять хистку атмосферу знайомого світу-який-зникає разом із літніми жінками, бабами, відунками кожного покоління.

Кто ты? Какой ты? Где ты? С кем? Что происходит с тобой, когда война вдруг подрывает всю твою жизнь? Когда Отче небо, к которому ты так долго сходил, попадает в тебя смертью, а родная земля-Мать разверзается воронкой под ногами? Что происходит с твоей бессмертной душой в смертном, таком беззащитном теле? Чувствует ли она взорванную Гору, которая вдруг становится вулканом и тоже взрывается, или мелким камешком, который откатился от эпицентра взрыва?

От ужаса и страха — к ярости, от невероятной нежности и любви — к ненависти, стремящейся к мести. И вопрос-вопрос к Богу, переходящий в покорные молитвы и страстные заклинания...

Собственно, эта книга – своеобразный поэтический дневник эмоций и чувств войны. Справиться с ними, справиться с сердцем, осмыслить стихию разрушения и наглой смерти, принять неприемлемое и дальше растить свою Гору Добра. Вернуть ее в жизнь, поставить на место, заслонить Ею воронку, возникшую вместо этого, — и снова творить мир. Хоть из камешка, застрявшего между пальцами ног. Гора должна победить зло и возродиться. Ибо она – Храм, Жилище и Дух.