Видавництво Жупанського

«Сага про Еґіля сина Лисого Ґріма» – не просто класика ісландської саги. Це взірець архаїчної культури середньовічної Скандинавії, який донесли до нас як церковні, так і світські діячі, що присвятили себе роботі з упорядкування та запису саг, події яких відбувалися у IX–XII століттях, і не лише в Ісландії, а й ледь не по всій північній півкулі.

Авторство цієї саги свого часу приписували легендарному авторові «Молодшої Едди», Сноррі Стурлусону, і не дарма. Адже сам головний герой – далекий пращур самого Сноррі. В основі сюжету – життєпис Еґіля Скалла-Ґрімссона, видатного воїна, авантюриста, чаклуна і поета. Текст відкриває читачеві ретроспективу заселення Ісландії, виникнення феномену скальдичної поезії, становлення норвезької монархії та просто дає змогу, наче у машині часу, перенестися до світу, де ісландський поет не лише складав вірші, а долав казкових чудовиськ, ходив у вікінгські походи, чаклунством та особистою звитягою міг скинути або посадити на трон конунга Норвегії.

Цей текст – ключ до розуміння усієї сагової літератури, текст-перепустка, зрештою, текст-загадка, адже він і сьогодні викликає палкі дискусії серед дослідників. А деякі вірші Еґіля, які ви знайдете у цьому виданні, дійшли до вас, дбайливо перекладені, крізь більш ніж тисячу років – із середини Х століття.

Моріс Метерлінк (1862–1949) — видатний бельгійський драматург, поет, есеїст і перекладач.

У 1890-ті роки Метерлінк створив п’єси «Непрохана» (1890), «Сліпі» (1890), «Семеро принцес» (1891), «Пелеас і Мелісанда» (1892), «Алладіна і Паломід» (1894), «Всередині» (1894), «Смерть Тентажиля» (1894), «Аґлавена і Селізетта» (1896), «Аріадна та Синя Борода» (1896), постановки яких у театрах Європи принесли авторові загальне визнання.

У 1908 році вийшла його знаменита п’єса «Блакитний птах», в якій автор розвиває ідею космічної єдності й взаємозумовленості усього сущого.

1911 року Моріс Метерлінк був удостоєний Нобелівської премії «За багатогранну літературну діяльність, і особливо за драматичні твори, що вирізняються багатством уяви та поетичною фантазією».

Моріс Метерлінк залишив по собі великий творчий доробок, який складається з більш ніж двох десятків п’єс, трьох поетичних збірок та низки філософських і природничих есеїв.

До цього видання творів класика бельгійської літератури, лауреата Нобелівської премії Моріса Метерлінка (1862–1949) увійшло повне зібрання ранньої драматургії письменника, а також усесвітньо відома феєрія «Блакитний птах». Ці твори справили визначний вплив на становлення європейської нової драми і досі захоплюють широкі читацькі кола. До того ж видання постає хрестоматією текстів, що вивчаються у середній школі та в закладах вищої освіти України.

Джойсів «Улісс», який був уперше опублікований 1922 року, вважається не лише найвизначнішим модерністським твором, а й узагалі найвизначнішим твором ХХ сторіччя. Завдяки своєму таланту, своєрідному гумору та надзвичайній ерудованості Джеймс Джойс майстерно сполучає опис одного-єдиного дня із життя рідного йому Дубліна 16 червня 1904 року та захопливу мандрівку історією культурних здобутків усієї людської цивілізації. Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.

На тлі цих відомих книжок для багатьох поціновувачів літературного таланту Орвелла і досі лишається в тіні його інший, доволі значущий і важливий доробок у жанрі есеїстики та публіцистики, наприклад – щотижнева колонка політичної, соціальної та культурної хроніки «Як мені заманеться», яку письменник вів з грудня 1943 року по квітень 1947 року, перебуваючи на посаді літературного редактора газети «Tribune». Саме в цій колонці з притаманними йому спостережливістю, глибиною та проникливістю Орвеллу вдалося зафіксувати напрочуд детальний портрет тієї непростої воєнної доби, а також її перших повоєнних років. Жанр авторської колонки начебто не передбачає створення якихось непроминальних текстів, що дивують своєю глибиною та аналітикою, запам’ятовуються і змушують до роздумів, та все змінюється, якщо автором такої колонки є Джоржд Орвелл.

На тлі цих відомих творів для багатьох читачів, на жаль, і досі залишається в тіні інший доробок письменника, зокрема його книжка «Дорога на Віґан-Пірс» (1937 р.), в якій Орвелл ділиться власними спостереженнями про життя регіонів промислової Півночі Англії, що у тридцятих роках минулого сторіччя потерпали від бідності та масового безробіття. Описуючи у своїй блискучій і пронизливій авторській манері побут представників найбідніших класів тогочасної Англії, Орвелл водночас йде набагато далі за початковий формат репортажистики і розмірковує про нездоланні суперечності та бар’єри, що розділяють традиційне англійське суспільство, про загрозу тоталітаризму та Другої світової війни, тінь якої все виразніше здіймається над сучасним йому світом, і навіть торкається питань футурології, роздумуючи про зміни, які в майбутньому чекають на людей і суспільство загалом.

«Шум і лють» Вільяма Фолкнера справедливо вважають одним із найвпливовіших романів ХХ століття, який став знаковим не лише для американського модернізму, а й для всієї американської літератури загалом. Сам же письменник цінував його чи не найбільше зі всього свого доробку. Один з найяскравіших художніх текстів напряму «південної школи», «Шум і лють» творить міф старого доброго американського Півдня, яким він став після поразки у Громадянській війні, та оповідає про давній і колись заможний південний рід, за чиїм розпадом і тлінням пропонують спостерігати читачеві. Через свідомість представників цього роду Вільям Фолкнер зі всією притаманною йому майстерністю показує нам світ-якого-більше-немає. Тут хитромудро переплітаються міфи та історія минулого, діти, які розплачуються за гріхи батьків, і батьки, які нічого і нікого не можуть відпустити. І лише такому великому художнику й мислителю, як Вільям Фолкнер, до снаги приборкати такі могутні теми.

Роман видатного майстра прози, американського письменника, лауреата Нобелівської премії Вільяма Фолкнера «Світло в серпні» відзначається складністю форми, змісту і тематики.

Автор майстерно змальовує провінцію на півдні США в часовому проміжку від Громадянської війни до кінця 1920-х років і освітлює завжди болючі проблеми, зокрема найгострішу й найважливішу з них – расове питання.

Твір належить до світової класики, його перекладено кількома десятками мов. У 1998 році редакція відомого видавництва «Модерн лайбрері» склала перелік найвидатніших літературних творів ХХ сторіччя. У цьому списку на чільному місці роман «Світло в серпні». Українською мовою друкується вперше.

«Пастка» – один із найголовніших творів Еміля Золя, в якому письменник повною мірою реалізує свій творчий метод. «Пастка», «найнатуралістичніший» роман в усьому доробку автора, зазнав шаленої критики за відверту фізіологічність і стиль та водночас приніс письменникові світову славу й визнання.

Дія твору відбувається в паризькому передмісті середини ХІХ ст. На прикладі однієї родини Золя змальовує побут і проблеми нижчих верств населення тогочасної Франції, показує вплив середовища на людину, говорить про роль жінки в суспільстві, висміює людське невігластво. Відвертість, безкомпромісність, ба навіть жорстокість роману роблять його блискучим літературним артефактом, актуальність якого не тьмяніє й понині.

Джойсів «Улісс», який був уперше опублікований 1922 року, вважається не лише найвизначнішим модерністським твором, а й узагалі найвизначнішим твором ХХ сторіччя. Завдяки своєму таланту, своєрідному гумору та надзвичайній ерудованості Джеймс Джойс майстерно сполучає опис одного-єдиного дня із життя рідного йому Дубліна 16 червня 1904 року та захопливу мандрівку історією культурних здобутків усієї людської цивілізації.

Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.

Дороті Хейр – донька превелебного Чарлза Хейра з усіма класичними наслідками на взірець ведення домашнього господарства, порядкування скромним церковним бюджетом, догляду за часто дратівливим і невдячним батьком і обов’язковими відвідинами пастви Англіканської церкви, яка поступово здає свої позиції серед вірян, поступаючись модернішим конфесіям, які не настільки відстали від віянь часу. А ще Дороті Хейр досі незаміжня, хоча вже невдовзі переступить поріг, який відділяє молодість від зрілості, що, звісно, не додає їй оптимізму щодо перспектив свого подальшого життя.

Так би й не побачила Дороті у своєму житті нічого, окрім маленького англійського містечка, без жодних перспектив бодай колись змінити чи навіть розірвати осоружне коло свого не надто радісного життя, якби не дивна випадковість, яка вириває її із цієї сірої одноманітності і жбурляє у вир геть іншого життя – тяжкого, химерного, виснажливого, але такого справжнього…

Гроші – вони все вирішують, все контролюють, відчиняють двері пристойних будинків і салонів, знайомлять з потрібними людьми, наділяють їхнього господаря чарівною здатністю подобатися жінкам і друзям, вони, по суті, і є саме життя. Але хіба так має бути? Хіба має життя людей аж так залежати від грошей, а надто від їх браку? Чи можливо, живучи в сучасному суспільстві, позбутися нав’язливої влади грошей, оголосити їм війну, а заодно й усім ознакам «надійності», «порядності» і «благопристойності», головним символом яких є аспідистра, чиї отруйно-зелені пагони стирчать з горщиків у вікнах кожної пристойної оселі?

Молодий талановитий поет Гордон Комсток веде особисту затяту війну з аспідистрою і з усім, що вона собою символізує – владою грошей і нудьгою благопристойності. Він вважає, що звільнившись від влади грошей, зможе повністю присвятити себе творчості. Але воювати з грошима і благопристойністю було завжди непросто, особливо якщо ти живеш у міжвоєнному Лондоні 30-х.

Криза середнього віку підкрадається раптово і непомітно, а потім раптово виявляється, що більшість років твого дорослого життя насправді позбавлені будь-якого сенсу, а найщасливіший період заховався у минулому, у твоєму дитинстві, до якого тобі вже не дістатися і спогади про яке все дужче тебе проймають.
Саме так почувається герой роману «Ковток повітря» коли зрозумів, що в його житті щось не так, а насправді – все. Це спонукає його вирушити в уявну і реальну мандрівку до світу свого дитинства – єдиного місця, де він колись був щасливий. Звісно ж, подібні подорожі до витоків колишнього життя і колишньої власної ідентичності майже ніколи не мають успіху.
Тим часом світ завис над прірвою нової великої війни, залишаються лічені місяці колишнього спокійного життя – в небі все частіше пролітають величезні чорні бомбардувальники, провіщаючи безповоротні, стрімкі і страшні зміни.

Англійський письменник Джордж Орвелл, справжнє ім’я якого Ерік Артур Блер, відомий світові завдяки творам: повісті «Колгосп тварин» та роману-антиутопії «1984». Обидва твори належать до пізньої творчості Джорджа Орвелла. Повість «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла – це алегорична притча на революцію 1917 року, яка призвела до зародження тоталітарного режиму СРСР. Хоча головні герої книги – це тварини, паралелі між різними верствами суспільства дуже прозорі.

У повісті «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла головні керівники – це свині, вони розумні, хороші оратори та авторитети. Саме свині стали тими, хто розпочав революцію свійський тварин супроти господаря. Проте революція, яка мала захистити права усіх тварин, поступово перетворилася на режим, у якому усі бідні та голодні, лиш одні свині живуть у розкошах. Небажання свиней працювати та бажання жити за чийсь рахунок разом з хитрістю, наклепами та підступністю створюють особливий режим, у якому інші тварини трудяться до повного виснаження, а свині поступово антропоморфізуються, починають споживати у людському домі, пити та їсти людські напої та їжу тощо.

Завдяки алегоричній формі книгу можна рекомендувати підліткам, які зможуть оцінити жорстокість режиму свиней, які керують іншими тваринами та живуть за їхній рахунок. Якщо ви обираєте невеличку книгу, яка сколихне вашу свідомість, то рекомендуємо вам купити «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла. Якщо ви досі не знайомі з славнозвісною антиутопією «1984», то купіть ще й її. Події, які є сатирою на тоталітарний режим СРСР, не залишать вас байдужими.

Роман «Зачарована гора» Томаса Манна — це епохальна праця, яка залишається важливою не лише в контексті німецької літератури, а й світового літературного процесу. Створений у 1924 році, цей роман поєднує в собі філософські роздуми, соціальну критику та елементи психологічного аналізу, що робить його актуальним до сьогодні.

Головний герой, Ганс Касторп, молодий інженер, приїжджає до санаторію «Зачарована гора» у швейцарських Альпах, щоб відпочити і поправити здоров'я. Однак санаторій стає не лише місцем лікування, а й ареною, де розгортаються глибокі філософські й моральні дебати. Манн використовує цей заклад як символ відстороненого світу, де живуть люди, які втратили зв’язок з реальністю, що дозволяє розглядати складні питання життя, смерті, кохання та суспільних цінностей. Цей простір, закритий від зовнішнього світу, стає метафорою для дослідження людської природи та культурних змін, що відбуваються в Європі в період перед ІІ світовою війною.

Однією з ключових тем роману є питання часу. В «Зачарованій горі» час має своєрідну природу: він тягнеться, зупиняється, а іноді й минає безслідно. Манн майстерно грає з цим поняттям, підкреслюючи, як хвороба, як фізична, так і духовна, спотворює сприйняття реальності.

Джордж Орвелл (1903–1950) – англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанрі антиутопії «1984», де він змалював жахливе тоталітарне суспільство майбутнього, а також повісті «Колгосп тварин», що в алегоричній формі розповідає про часи становлення СРСР. На жаль, на тлі цих відомих книжок для багатьох читачів і досі залишається в тіні інший доробок письменника, зокрема його другий роман «Бірманські будні», в основу якого ліг період, коли молодий Джордж Орвелл з 1922 по 1927 рік служив у Бірмі полісменом в імперській поліції Великобританії. Це розповідь про темний бік Британської Індії, що викриває неприємні та ганебні епізоди з життя імперії, які на власні очі довелося спостерігати молодому Еріку Блеру і які назавжди змінили його світогляд – ще до того, як він став Джорджем Орвеллом, одним із найшанованіших і найцитованіших письменників ХХ століття. «Бірманські будні» – другий роман у бібліографії Джорджа Орвелла, написаний 1934 року, в якому вже тоді можна помітити зародки тих основних для письменника тем, які згодом ще гучніше і зловісніше прозвучать у культових «1984» і «Колгоспі тварин». В основу роману ліг особистий досвід Орвелла, коли він жив у Бірмі, де служив полісменом у колоніальній поліції Великобританії. Цей час знаменує переломну мить у житті Орвелла – саме тоді відбулася трансформація снобістського хлопчика-випускника приватної школи в письменника, який став голосом суспільної совісті. Головний герой роману Флорі – своєрідне альтер-еґо письменника, самотня й нужденна людина, яка втрапила у пастку могутньої системи, що руйнує в людині все хороше. Його оточують люди, з якими у нього немає нічого спільного і яким він не може повністю відкритися, оскільки і бірманці, і британці, і сам Флорі заплямовані колоніальним режимом, в умовах якого їм доводиться жити.