Видавництво Жупанського

Створена на перетині жанрів магічного реалізму та химерної прози, повість «Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)» відкриває цикл «Колесо року» і є своєрідним паломництвом за лаштунки звичних нам декорацій буденності. Непомітні на перший погляд провісники лиха на затканих вечірньою імлою вулицях, темні й заплутані справи тих, хто знає, що насправді криється за обтріпаною тканиною реальності, яка з кожним роком все дужче витоншується, могутні й поточені червою корупції чиновники і дивні міські божевільні, а також ритуали чорного бюрократичного чаклунства і, звісно ж, діти – вперті паростки того майбутнього, яке з усіх сил сил намагається пробитися крізь морок сьогодення, діти, завдяки яким колесо цього життя ще хоч якось продовжує обертатися на своїй перехнябленій осі. Все це лягає в основу авторського творення сучасного урбаністичного міфу «Колеса року».

Ця історія почалася розмоклим осіннім днем на початку листопада 2017-го, або ж набагато раніше, а може, й пізніше – тут важко сказати напевне, оскільки вона триває донині і повторюється кожної осені в ніч проти сьомого листопада, коли тканина реальності стає настільки ветхою, що крізь неї стає видно її оксамитово-чорний виворіт, і тоді до нас приходять гості із потойбіччя.

Варто лише в осінніх сутінках вийти на заткані туманом вулиці й придивитися пильніше, як ви побачите їх – блідого хлопчика, дівчинку із тріснутою губою і кульгавого хлопчика, які за дорученням Куратора знову і знову вирушають у своє паломництво за святим вогнем – єдиною запорукою вчасного запуску опалювального сезону. З цього починається плутаний ланцюжок дивних та моторошних подій на День стрічання мертвих, свята, коли, ті, хто вже не з нами, здіймаються на Чортовому колесі у вологу осінню височінь, щоб побачити, як ведеться живим, і ще раз на коротку мить відчути тепло життя.

Едґар Аллан По /1809–1849/ – американський письменник і поет, есеїст, драматург і літературний критик, який вважається засновником жанрів детективу, наукової фантастики та горору. Втім, найвідомішими творами Едґара По вважаються оповідання і поезії, написані у так званому готичному жанрі – суміші романтизму, містики і горору. Саме Едґару Аллану По ми завдячуємо виведенню химерної прози у всьому її розмаїтті на кардинально інший естетичний рівень, і саме його творчість визначним чином вплинула на багатьох письменників, поетів, музикантів та художників, а інший славетний представник літератури химерного та потойбічного, Говард Філіпс Лавкрафт, називав По своїм літературним наставником, без якого не було б більшості його творів.

В основі сюжету творів Едґара По – загадкові, містичні та незвичайні події, що перебувають поза межею звичайних життєвих досвідів, його цікавить тема смерті, її загадковість та принципова непізнаваність, а також скорботно-трагічні настрої, притаманні напряму романтизму. Незважаючи на те, що за життя По був більш відомим як літературний критик, у світовий літературний канон він увійшов саме як оспівувач загадкового, потойбічного, романтичного і трагічного.

До третього тому повного зібрання прози культового американського класика готичної, фантастичної та химерної літератури Едґара Аллана По увійшли твори, написані ним у період 1843–1849 років. Окрім таких оповідань, як «Провалля і маятник», «Золотий жук», «Чорний кіт» чи «Окуляри», які вважаються своєрідною візитівкою прозового доробку Едґара По, у цьому томі також представлені не настільки відомі широкому загалу твори, які, втім, безумовно варті уваги поціновувачів творчості письменника: «Як продати повітря, або дурисвітство як точна наука», «Месмеричне одкровення», «Ти той чоловік!», «Тисяча друга казка Шахерезади», «Володіння Арнгейм» та інші оповідання останніх років творчості Едґара По.

Дімка Ужасний – байстрюк Клайва Баркера, патріарх жахо хуліганщини, бюро мір і ваг сучасного українського горору. Воїн, красень, головний Бабай. Людина, яка зґуртувала потужну мистецьку спільноту і доклалася до зародження нової «темної хвилі». Один із «стилістів» у горорній плеяді, який поєднує сильні сюжети та яскраву графічність – з глибокою образністю. Дімка запрошує до Ужасного Всесвіту – добровільно, але назавжди. Рано чи пізно це мало статися – збірка горор-оповідань від Дімки Ужасного, патріарха українського літературно-мистецького угруповання «Бабай», яке тривалий час плідно займається промоцією та розбудовою української літератури жаского, надприродного і потойбічного. Зловісні ритуали, які відбуваються просто у під’їзді сусіднього будинку і поневолюють душу та тіло малого хлопця; химерні родинні зв’язки, що приводять самотню, полишену всіма дівчинку до її дивакуватого родича, який має на неї свої особливі плани...

Лукаша Орбітовського часто називають «польським Стівеном Кінгом», і недарма. Починаючи свій творчий шлях із літературних напрямів горору, містики та фантастики, Орбітовський, однак, усе впевненіше дрейфує у бік реалізму та соціальної драми. Так і в романі «Культ» письменник оповідає історію, яка відбувалася в Польщі у 80–90-х роках минулого сторіччя, коли у маленькому містечку Олава поблизу Вроцлава несподівано виник релігійний культ Богоматері, чутки про який за дуже короткий час поширилися всією Польщею і навіть вийшли за її межі. Сотні тисяч людей почали своє паломництво до Олави, щоб торкнутися дива і отримати зцілення, чим не на жарт роздратували тогочасну комуністичну владу й офіційну церкву.

Історію цього дивовижного культу Богоматері на присадибних ділянках оповідає рідний брат його засновника, який був свідком зародження культу, на очах якого він сягнув небувалих масштабів і хто спостерігав його згасання і занепад. Слухаючи цю оповідь, журналіст намагається з’ясувати, ким насправді був Генек Гауснер – наївним блаженним простаком, що змусив сотні тисяч людей повірити у диво явлення Богоматері, чи, можливо, божевільним із потьмареним на релігійному ґрунті розумом, який мав здатність заражати своїм божевіллям інших?

Історія культу накладається на історію тогочасної Польщі з усіма її непростими вивертами останнього десятиліття існування Польської Народної Республіки, а також буремними 90-ми, що настали після падіння комуністичного режиму.

Жан ле Фламбер — постлюдський крадій і шахрай у постсингулярній Сонячній Системі, де точиться протистояння між безсмертними: богами колективістської Соборності та квантовими індивідуалістами Зоку. Під час зухвалої крадіжки ле Фламбер потрапляє у Вʼязницю Дилеми, де мусить грати у смертельні ігри зі своїми копіями. Його рятують воїтелька Міелі та її подруга — розумний космічний корабель Пергонен, які працюють на таємничого наймача з не менш таємничими мотивами. Аби відплатити за свій порятунок, ле Фламбер має здійснити ще одну крадіжку: цього разу йому треба знайти… свою ідентичність і спогади. Для цього вимушені спільники відправляються на Марс, де опиняються у вирі злочинів, змов і політики рухомого міста Ублієтт, в якому живуть майже звичайні люди. Які таємниці приховує світ, де валютою є час, рабами — оцифровані мізки, а найбільшою цінністю є унікальна свідомість?

До першого тому зібрання прозових творів Ґустава Майрінка, австрійського майстра літератури надприродного, увійшли романи «Ґолем», «Зелений лик» і «Вальпургієва ніч».

«Ґолем» (1915) приніс авторові світове визнання та став одним із найуспішніших романів XX cт. В основу роману лягла легенда про рабина, що створив Ґолема — істоту з глини, яку завдяки кабалістичному заклинанню оживив і наділив душею. У романі «Зелений лик» (1916) автор розвиває сюжет навколо несподіваної зустрічі головного героя з дивним зеленоликим власником крамнички магічних речей. «Вальпургієва ніч» (1917) акцентує увагу на протиставленні світу обивателів і таємничого, містичного світу, пов’язаного з нашим.

Широке використання елементів окультних і містичних вчень у поєднанні з описами тогочасної реальності зробило твори Майрінка самобутніми та неповторними й принесло йому заслужене визнання. Завдяки успіхові трьох романів, що містяться у цій книжці, Ґустав Майрінк — разом із Гансом Гайнцем Еверсом і Карлом Гансом Штроблем — став одним із головних німецькомовних письменників початку XX cт., які працювали у жанрі літератури надприродного.

Алістер Кровлі /Aleister Crowley/ (1875–1947) – англійський містик та поет, окультист і церемоніальний маг, творець релігійно-філософського вчення Телеми, удостоєний в тогочасній пресі титулу «найгірша людина на світі», автор багатьох магічних трактатів, найвідоміший з яких «Книга закону», деякий час був впливовим членом Герметичного Ордену Золотого Світанку, а також засновником і лідером багатьох інших окультних і магічних товариств.

Алістер Кровлі, якого також часто називають найвідомішим окультистом усіх часів, мав багато талантів та ексцентричних захоплень, серед яких також була й література. «Місячна дитина» – один із двох романів у розлогій бібліографії Кровлі, що окрім того налічує поезію, драму, священні тексти, епіграми, наукові розвідки, практичні посібники, підручники тощо. Творчість, як і саме життя Кровлі, що нерідко нагадувало його літературно-мистецькі та магічні пошуки, значною мірою вплинула і продовжує впливати нині на різні напрями культури і мистецтва – відсилання до спадку Кровлі можна знайти у багатьох відомих музикантів, літераторів, кінорежисерів, езотериків і навіть науковців, серед яких такі відомі особистості, як Джиммі Пейдж, Кеннет Ґрант, Кеннет Енґер, Тімоті Лірі, Джек Парсонз, Оззі Осборн, Брюс Дікінсон, Альфред Кінсі, Антон Ла-Вей, Джеральд Ґарднер та інші.

В основі сюжету «Місячної дитини» лежить оповідь про молодого мага, який оволодіваючи окультними знаннями, наважується на зухвалий, ще не бачений експеримент і водночас вступає у протистояння з орденом «Темної ложі», члени якого послуговуються забороненими магічними практиками, ризикуючи цим зруйнувати і без того хистку рівновагу у світі. Цікавим є те, що прототипом головного героя виступає сам Алістер Кровлі, а в романі він описує свій реальний досвід перебування у магічних орденах, зокрема у відомому Ордені Золотого Світанку, до членів якого також належали такі відомі письменники, як Артур Мекен, Абрахам Мерріт і нобелівський лауреат Вільям Батлер Єйтс.

До другого тому повного зібрання прози культового американського класика готичної, фантастичної та химерної літератури Едґара Аллана По увійшли твори, написані ним у період 1838–1842 років. Окрім таких оповідань, як «Лігея», «Падіння дому Ашерів», «Вільям Вілсон», «Вбивство на вулиці Морг» чи «Маска червоної смерті», які вважаються своєрідною візитівкою прозового доробку Едґара По, у цьому томі також представлені не настільки відомі широкому загалу твори, які, втім, безумовно варті уваги поціновувачів творчості письменника: «Як написати блеквудську статтю», «Чоловік, зужитий до решти», «Щоденник Джуліуса Родмена», «Падіння у Малстрьом», «Декоративне садівництво» та інші оповідання цих років.

В основі сюжетів Едґара По лежать загадкові, містичні та незвичайні події, що перебувають поза межею звичайних життєвих досвідів, його цікавить тема смерті, її загадковість та принципова непізнаваність, а також скорботно-трагічні настрої, притаманні напряму романтизму. Незважаючи на те, що за життя По був більш відомим як літературний критик, у світовий літературний канон він увійшов саме як оспівувач загадкового, потойбічного, романтичного і трагічного.

До першого тому повного зібрання прози культового американського класика готичної та химерної літератури Едґара Аллана По увійшли твори, написані у період 1832–1838 років – від найпершого оповідання у жанрі горор, «Метценґерштайн», і аж до відомих класичних «Рукопис, знайдений у пляшці», «Береніка», «Незрівнянна пригода такого собі Ганса Пфааля», «Король Чума», а також найзагадковіший його твір, над інтерпретацією якого й досі б’ються дослідники творчості письменника – роман «Оповідь Артура Ґордона Піма з Нантакета».

Дослідник фольклору й окультизму, палкий прихильник темної літератури, оспівувач загублених світів, прадавніх богів і неймовірних пригод, Абрахам Мерріт майстерно переплів свої химерні історії з не менш фантастичними прадавніми віруваннями. У більшості своїх історій Абрахам Мерріт описує зіткнення сучасної людини науки і раціонального світогляду із зловісними дивовижами давніх епох. Займаючись археологією та етнографією, Мерріт чудово знав, що не все на світі можна раціонально пояснити, і що інколи трапляються речі, перед якими пасує сучасна йому наука, але які добре відомі науці сивої давнини, яку в новітні часи називають магією і відносять до темних заборонених знань. Переважно про такі речі зазвичай і веде мову у своїх творах Абрахам Мерріт, з притаманною йому серйозною заглибленістю у предмет оповіді і неабияким талантом майстерного оповідача карколомних і загадкових історій.

Ця книжка містить дві класичні повісті “Гори, відьмо, гори!” та “Повзи, Тінь, повзи!”

“Гори, відьмо, гори!” – рідкісний зразок містичного нуар-детективу, що розповідає про низку загадкових і зловісних подій у Нью-Йорку 1930-х, коли лікар та науковець доктор Ловелл і відомий ганґстер Рікорі протистоять лихим прадавнім чарам, які розповзаються містом, нищачи всіх, хто потрапляє в їхні лабети. “Темне полум’я зловісної мудрості, що згущувало тіні похилених у роздумах каменів Стоунхенджа; яке пізніше годувалося з рук римських легіонерів; яке, хтозна чому, набиралося сил в середньовічній Європі, і все ще палає, все ще живе та могутнє…” – зазначає у своїх нотатках під назвою “Диявольські ляльки мадам Менділіп” доктор Ловел, і він тут геть не згущує фарби.

На сторінках повісті “Повзи, Тінь, повзи!” оживає давня бретонська легенда про загублене і прокляте місто Іс, його короля Ґрадлона і його доньку-відьму, біляву Дагут, якій підвладні тіні. Плин історії постає у вигляді спіралі, і давнє місто з його темними чарами, кривавими ритуалами і служінням потойбічним богам знову повертається до життя, аби ще раз повторити всі химерні виверти правічної легенди.

Наостанок читачам пропонується післямова письменника, літературознавця і перекладача Євгена Ліра, в якій він розповідає про контексти творчості Абрахама Мерріта і про його важливе місце в літературі химерного та дивовижного.

Роберт Вільям Чемберс (1865–1933) – американський письменник і художник, продовжувач традицій химерної і готичної літератури, започаткованих Едґаром По та Амброузом Бірсом. Попри те, що Роберт Чемберс ще за життя зажив слави успішного й талановитого письменника, в чиєму творчому доробку близько дев’яноста опублікованих книжок, найвідомішою його книжкою і понині залишається збірка оповідань “Король у жовтому”. Ці твори значною мірою вплинули на всю світову літературу в жанрах містики й жахів, здобувши цілу армію поціновувачів дивовижного й таємничого світу Жовтих міфів, створеного генієм Роберта Чемберса. Дослідник фантастичної літератури Еверет Блейлер називає книжку «найважливішою в американській традиції горору», Говард Філіпс Лавкрафт у своєму відомому есеї «Надприродний жах у літературі» захоплено відгукується про «Короля у Жовтому» і цим увічнює творчий спадок Чемберса у царині літератури жахів, а творці надзвичайно успішного серіалу “Справжній детектив”, який є своєрідним взірцем естетики американської південної готики, складають пошану Чемберсові, наповнивши свій сюжет багатьма алюзіями і посиланнями на “Короля у Жовтому”.

Центральним елементом, який пов’язує між собою першу частину оповідань збірки, є загадкова і заборонена книжка “Король у жовтому”, прочитавши яку, люди втрачають глузд і коять жахливі речі. Другу ж частину збірки становлять реалістичні і почасти автобіографічні оповідання, присвячені Франції і рокам навчання Роберта Чемберса у Національній вищій школі красних мистецтв у Парижі. Написані легким і дотепним стилем, вони змальовують сповнене романтичних почуттів і легковажних витівок богемне життя студентів-художників у Парижі початку ХХ сторіччя.