Видавництво Віхола

2040-й рік. Минуло 15 років після апокаліпсиса, викликаного глобальною екологічною катастрофою. Харків затягнуло чорними хмарами. Люди намагаються просто вижити у світі, де звичайний душ — атрибут розкоші, а прибирання сміття — навдивовижу прибутковий бізнес.
Журналістка Ліна отримує завдання — знайти зниклого чоловіка на імʼя Влад. За цю роботу їй готові платити відразу чотири людини: матір, напарник, повія та художник. Але що більше жінка спілкується з ними, то менше розуміє, що відбулося насправді. Кожен розказує власну історію, і жодна з історій не складається у загальний пазл.

Тим часом співрозмовники Ліни починають зникати… Що сталося з Владом насправді? Він узагалі існував чи це химерне розслідування не має сенсу?

Дмитро Скочко – письменник, автор книжки «До Слова» про українських митців із харківського будинку «Слово».
«Книга написана з любов’ю до Харкова. У ній я зобразив світ і Харків такими, якими ніколи не хотів би їх побачити», — пише Дмитро про свою нову книжку.

«Вулик» на промзоні. Сорокарічний художник, який живе відлюдником у своїй майстерні. Натурниці, поети, коханки. Виставки й творча криза.
На перший погляд – типова замальовка із життя провінційної богеми. Та що ж відбувається насправді?

У своїй новій повісті Анатолій Дністровий через взаємини митців показує руйнацію «вежі зі слонової кості». Із часів романтизму вона уособлювала таїну творчості, егоцентризм митця, його дистанціювання від суспільства, але в теперішньому прискореному світі стала статичною, опинилася на периферії й доживає останні дні.

Анатолій Дністровий — письменник і художник. Автор понад 20 книжок поезії, прози, есеїстики, зокрема романів «Пацики», «Дрозофіла над томом Канта», «Б-52» та інших.
Останні публікації: книжка «Розмови з інтелектуалами» (2022), поетичні збірки «Чорна п'ятниця» (2022), «Дні тривог» (2023).
Після повномасштабного вторгнення Анатолій долучився до Сил оборони України, служить офіцером.
«Сіра пейна» – перший текст у трилогії про вигадане подільське містечко Будич.

«чорнокоса з очима повними новин
коли за вікном завили сирени
на прощання сказала
ще не страшно
якщо є події
якщо ми
ще тут»

До поетичної збірки Анатолія Дністрового увійшли поезії, написані після 24 лютого 2022 року, а також ранні вірші, що суголосні з тривогами теперішньої воєнної доби.
Перші квіти холодної весни. Діти, які малюють чорні бомби й червоні валізи. Густий чорний дим. Вкрадене сонце моєї країни. Сирени, сірі від втоми обличчя, ворог. Чи є на тому світі артилерія? Чи присниться мені день без війни? Усе це наші дні війни й тривог.

«Перехресні стежки» — один з найвідоміших творів Івана Франка. Цей текст — уміле поєднання детективної історії та суспільно-політичного роману.
У центрі сюжету — молодий адвокат Євгеній Рафалович, який приїжджає в невеличке галицьке містечко і стає народним захисником. Там він зустрічає кохання своєї юності. Та колишня кохана перебуває у пастці нещасливого шлюбу із чоловіком-садистом: знущання і приниження тривають роками, і жінка, не маючи сил на втечу, у відчаї наважується на вбивство. І це стане лише початком подій, які сколихнуть сонне містечко.
На тлі цих подій Франко промальовує психологічні образи та глибинну мотивацію героїв, і паралельно з розвитком сюжету майстерно зображує вибір головного героя — попри все знайти вихід із замкненого кола, де слабші завжди програють, а легковірні стають жертвами шахрайства й маніпуляцій.

Василь Земляк пише про знайомі, на перший погляд,  реалії: українське село 1920—1940-х, революція, руйнування шляхетських садиб, перші комуни, колгоспи, Друга світова. Однак усе подано в якійсь  геть незвичній перспективі.

Старенький Вавилон на Побужжі, селяни, які викопують під грушею колекцію старовинної зброї, місцевий філософ, який читає Платона й розповідає про таврів і скіфів, гойдалка, побудована агентом з продажу швейних машинок «Зінґер», щоб видати доньок заміж, цап Фабіян, що стає задом до розстрільної бригади — все це сплітається у химерний роман на тлі чорторию великої історії.

Ця книжка — життєпис одного з найвидатніших українських поетів ХХ століття. Йдеться про нащадка шляхетного українського роду, в якому з покоління в покоління тривала боротьба двох душ, української й польської, сина «того Тадея», вихованця київської Старої Громади, яскравого представника неокласичного п’ятірного ґрона.

Утім до «чистоти і простоти» неокласицизму молодий митець ішов, переживши період захоплення «темними вежами» символізму, гріховними спокусами, «ядом чарівним». Мистецтво рівноваги утвердилося після досвіду опіумних візій, наркотичних парадизів, естетизації зла.

Шукаючи нових цінностей у покинутому Богом світі, поет однаково цінує Гомера й Бодлера, античність і декаданс. Окрема сюжетна лінія книжки — історія співіснування Максима Рильського з радянським режимом, аналіз його текстів з подвійним дном, текстів-шифрів, які доносять для нас трагічні колізії доби великого терору. У найтяжчі часи він зоставався вірним своїй прихильній музі, релігії краси й гармонії.

Віра Агеєва — професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія». Лауреатка Шевченківської премії.
Авторка книжок «За лаштунками імперії», «Марсіани на Хрещатику», «Жіночий простір: феміністичний дискурс українського модернізму», «Поетика парадокса: інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича», «Апологія модерну: обрис ХХ віку», «Дороги й середохрестя», «Візерунок на камені. Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета» та ін.

«Я воліла б, щоб не довелося писати цю книжку, щоб не було теми для неї, щоб брат був живий, а не щоб мою книжку надрукували…»

Цими словами Олеся Хромейчук починає свою історію, книжку, яка не мала би бути написана, історію смерті солдата, розказану його сестрою. Це дуже особиста оповідь, та водночас це історія десятків тисяч українських родин, історія втрат та їх проживання.

Володимир Павлів, брат Олесі, – воїн, який загинув на фронті в березні 2017-го, за кілька років до початку повномасштабного вторгнення. «Це європейська війна, яка просто почалася на сході України» – такими словами свій вибір повернутися на передову Олесі пояснював Володимир. Невдовзі він загинув.

«Доброго дня. Я з військової частини, де служить ваш брат»… Смерть. Заперечення. Гнів. Депресія. Прийняття. Жодна історія не може повернути близьких, але інколи чужа історія може допомогти зрозуміти та пережити втрату. У нашій країні триває війна, щодня гинуть люди – захисники та захисниці, кохані, батьки, діти, брати й сестри. І все, що ми можемо, – лише навчитися жити із цією втратою. Своєю історією в цій книжці ділиться історикиня Олеся Хромейчук.


Олеся Хромейчук – історикиня, директорка Українського інституту в Лондоні.

«ніхто не забуде майбутнє життя
ніхто не стане смиренним
чекаємо виходу з укриття
цілуємося під сиренами»

У новій книжці Павла Коробчука зібрані його поезії останніх п'яти років. Війна та мирне життя. Літо й лютий. Фронт і тил. Пам’ять і передчуття. Тексти Павла сплітаються в полотно, на якому вимальовується загальний візерунок – усе наше життя, яким воно було,  яким є зараз.
Навій – це вал у ткацькому верстаті, на якому тримається основа полотна. Того самого поетичного полотна, яке за допомогою слів творить поет. Кожен текст – нова нитка. І лише відступивши на кілька кроків, можна зрозуміти, яку картину вони разом складають.

Павло Коробчук – письменник і музикант.
Автор поетичних книжок «Хвоя», «Мерехтіло», «Динозавр», «Кайфологія», «Цілодобово» (з Б.-О. Горобчуком та О. Коцаревим), «Натщенебо», романів «Ключові клапани», «Море для шульги», книги оповідань «Священна книга гоповідань», а також, як Korobro, Павло є автором музичних альбомів Horobro, Zoovsim, Червонозем.

Тема сімейних чвар невмируща. Дія «Кайдашевої сім’ї», здається, могла відбуватися будь-коли в будь-якому регіоні України. Напевно, саме тому цей твір такий живий і отримує все нові втілення — у театрі, в кіно.
Яскраві описи життя, гумор і прекрасно зафіксована розмовна мова. А головне, вічні персонажі, риси яких можна розпізнати навіть у ваших знайомих — брати, що, подорослішавши, не можуть знайти спільну мову й поділити майно, знервована мати, яка все своє життя присвятила догляду за сім’єю, але й контролю над нею, старий Кайдаш, що дедалі більше втрачає сенс життя і заглядає у чарку. Нечуй-Левицький зображає родину зі свіжими ранами, що залишились після скасування панщини, і крізь сміх у цій історії проступають сльози не лише від сімейних образ, а й від глибоких колоніальних травм.

Про серію «Подарункова класика»
Серія подарункової класики включатиме найвідоміші твори української літератури. У цій серії акцент зроблено на естетику видання — ефалінова палітурка зі срібним тисненням, лясе, цупкий папір, кольорові форзаци. Кожне видання буде доповнене двома статтями від відомих митців, критиків та експертів. Одна з них — це пояснення тексту та його місця в українській літературі від відомих літературознавців. Друга стаття — про те, як іще втілився класичний текст в інших жанрах мистецтва — у кіно, театрі, живописі. Чим особлива кінопостановка «Тіней» Сергія Параджанова? Чим сучасний серіал «Спіймати Кайдаша» так зачепив глядачів? Як театральні режисери переосмислили твори Івана Франка та Лесі Українки?

Тут не буде закликів на кшталт «плодіться і розмножуйтеся». У книжці ембріологині Ольги Малюти ви знайдете лише багато прекрасної біології процесу зародження нового життя. Як відбувається штучне запліднення та звідки в аптеках беруться гормони? Як Ватикан заробляв на лікуванні безпліддя? І чому в драконихи й віслючка зі «Шрека» не може бути дітей? Та найважливіше: що насправді коїться за дверима лабораторії, де відбувається штучне запліднення й до чого варто готуватися людям, які вирішать здолати цей шлях?
Ольга не лише детально описує наукове підґрунтя усього процесу, а й ділиться власною історією — від першого трепетного «А створімо-но ембріони» до їх заморожування в лабораторії. Крім цього, авторка розповідає, як рахувати сперматозоїди, про особливості зачаття дитини, що відбувалося поза організмом матері, про аутсорс ембріологів і, звісно, пояснить, чи впливає колір шкарпеток на процес трансферу ембріонів до жінки.

Ольга Малюта — ембріологиня.
Ольга здійснює штучне запліднення й доглядає за ембріонами протягом перших п’яти днів їхнього існування. Вона жартує, що всі діти, яким допомогла з’явитися на цей світ, уже з перших днів є фанатами рокмузики й поезії, як і сама ембріологиня, що любить слухати щось хороше в лабораторії під час роботи.

Вовки вірні одне одному все життя, ведмідь на смак, як людина, а Поліссям десь бродить чупакабра. Такі історії ви можете почути скрізь, та, як це завжди трапляється із сенсаціями, вони не мають нічого спільного з реальними хижаками.
Зоологиня Марина Шквиря у своїй книжці розповідає справжню історію великих хижаків — від ведмедів і левів до вовків та гієн. Чи справді ведмедиці народжують уві сні? Чому панди з Тайваню регулярно мандрують до Китаю і як порахувати вовченят, навіть не бачачи їх? Хто з хижаків справжній король сексу й чому гієни агресують щодо своїх же молодих самиць?
Авторка розповість і про легендарних левів-людожерів, і про те, що робити, коли вам назустріч вийшов вовк чи ведмідь (маленький спойлер: краще віддати йому відерце з ягодами й не намагатися забрати впольовану здобич). Як каже сама зоологиня, ця книжка не про тварин, вона —  про любов до них, про вміння розуміти їх і жити поруч.

Марина Шквиря — зоологиня, спеціалістка з екології та поведінки великих хижих тварин, кандидатка біологічних наук.
Керує розвитком наукових досліджень у Київському зоологічному парку загальнодержавного значення, співзасновниця реабілітаційного центру для ведмедів «Біла скеля».

Не звикай до речей, до людей, до місць. Тут немає сенсу будувати дім, саджати дерево, народжувати сина. Усі звідкись приїхали, всі кудись урешті-решт поїдуть…
Це могла би бути історія Шпіцбергену як закинутого краю, що хоч де-юре і належить Норвегії, та все ж де-факто не належить нікому, такий собі зал очікування, де люди закохуються, працюють, ходять у бари, та за якийсь час збирають речі і їдуть далі. Це лише зупинка на шляху, не кінцева. Втім Максиму Беспалову вдалося перетворити свій репортаж про тижневу мандрівку на своєрідне освідчення в любові до місця, розташованого так далеко від звичного нам світу.
Максим блукає поселеннями архіпелагу, буквально таки підбираючи розкидані там шматки історії. Ось тут колись жили українські гірняки, які приїздили на заробітки, а вже за рогом — так зване Сховище судного дня, в якому зберігаються зразки насіння на випадок катастроф. Тут усім містом зустрічають сонце після полярної ночі, і водночас тут так самотньо, що турист видається найкращим другом.
Шпіцберген може бути дуже різним. Може дивувати, закохувати та розчаровувати. У цій книжці Максим змалював історію Шпіцбергену — його минуле, сьогодення та, можливо, навіть майбутнє — через історії українців, яких доля звела з цим місцем. Це історія українського Шпіцбергену.
Максим Беспалов — мандрівник і письменник. З 2015 р. працює з компанією Hakuna Matata Expeditions, організовуючи авторські тури в десятки країн на різних континентах.
Побував у 70 країнах світу, частину з яких описав у власних книжках. Так, у книжці «Шлях на Край світу» він пише про паломницький маршрут Дорога Святого Якова, а в книжці «Усе, що ви знаєте про Ірландію, — правда, але...» — змальовує історію Смарагдового півострова.

«Я вірю, виживе,
Але не повернеться,
Не повертаються бо з війни»

Нова книжка поезій Світлани Поваляєвої – складна комбінація етюдів із життя в тилу і на фронті. Війна, кохання, постійне чекання, надія, втрати. Степи й окопи, оманливий затишок дому та свист ракет над головою, захисники і вороги. Свої та чужі. Макабрична історія, яку ми проживаємо щодня. Час, який не обирали. Земля, за яку готові триматися до скону. Втрати, від яких зводить щелепу. «Війна — не звитяга, а просто життя, як є».
«Мінлива хмарність з проясненнями» присвячена молодшому синові Світлани, Романові Ратушному. Він брав участь у боях за Київ та в деокупації Київської області, визволяв Тростянець і воював на Сумщині. Загинув у бою під Ізюмом 8 червня 2022 року.
«Я любитиму тебе до скону, рідний, — нехай усі мої вірші належать тобі, нехай люди пам’ятають тебе ще й у такий спосіб — коли відкриватимуть цю книжку», — Світлана Поваляєва.
Світлана Поваляєва – письменниця, поетка, журналістка та громадська активістка. Авторка низки прозових і поетичних книжок, зокрема збірки поезій «Після Криму», що була написана після анексії Криму.

Усі ми пам’ятаємо часи, коли подорожі стали нашим новим хобі. Безвіз, лоукостери й бажання побачити світ стали драйверами цього процесу. «Рванемо у Вроцлав?», «О, є дешеві квитки в Барселону!», «Давайте на вихідні в Бонн. Більше двох днів там немає чого робити». Нам здавалося, що так буде завжди, але ні. Коронавірус перевернув світ, змінивши і те, як ми працюємо, і те, як відпочиваємо. Кордони закрилися, а подорожі стали або дуже ускладненими, або й зовсім неможливими. Та будьмо оптимістами. Маленькими кроками світ повертається до звичного життя. А отже — будуть і подорожі, планувати які можна вже зараз. Зрештою, очікування мандрів часто дарує більше ейфорії, ніж самі мандри. У цій книжці ви знайдете підказку, куди податися, щойно відкриють кордони. Географ і мандрівник Роман Маленков зібрав 10 країн, які, на його думку, варто відвідати після карантину. Перед нами постають Словаччина, Албанія, Греція, Мальта, Чехія, Туреччина й інші країни, які особливо вразили мандрівника і куди він обов’язково повернеться. Автор розповідає про свої подорожі, звертаючи увагу на місця, які варто відвідати, та речі, які обов’язково треба зробити, щоб відчути й побачити країну, а не лише поставити «пташку», що ви там були. Отже, готуймося до подорожі! Роман Маленков — мандрівник, тревелблогер, засновник краєзнавчого сайту «Україна Інкогніта» та власник однойменного туристичного оператора. Автор низки путівників по Україні. Учасник численних польових досліджень та експедицій по Україні та українських етнічних землях за кордоном: у Польщі, Словаччині, Румунії, Молдові, Угорщині. У краєзнавчій колекції автора близько тисячі населених пунктів у чотирьох десятках країн.

Тарас Лютий — філософ, письменник, колумніст та музикант. У нарисах, які увійшли до книги, Тарас аналізує феномен двійників у мистецтві, літературі та міфології.

Тарас Лютий — професор кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА і старший науковий співробітник відділу філософської антропології Інституту філософії імені Григорія Сковороди. Цікавиться питаннями філософської антропології, філософії культури, історії філософії. Куратор програми перекладів класики інтелектуальної думки «Філософія» (спільно з фондом «Міжвухами» та видавництвом «Темпора»). Грає в гурті «Четверо з Полонезу». Розробник і викладач декількох філософських курсів у «Культурний Проект».

Зацікавлення філософією у Тараса Лютого проявилося ще в період навчання у політехнічному інституті, куди він вступив після математичного класу однієї з київських шкіл. Його приваблювали література модернізму, некласична філософія та альтернативна музика. Тоді ж почалися перші музичні експерименти. Саме потяг до гуманітарних дисциплін і зумовив вступ до Могилянки, де Тарас студіював спочатку на кафедрі культурології, а потім і філософії. Приблизно в той період і з’являється проблема двійників, а точніше тоді, коли Тарас почав досліджувати феномен нігілізму.

Повернутися до теми двійників Тарас Лютий вирішив кілька років тому, розглядаючи її тепер як проблему ідентичності. Йдеться про становлення людської особистості, яка не може обійтися без власної трансформації, досвіду Іншого і Чужого, роздвоєння і утримання єдності своєї самості та багато інших аспектів. Нариси про природу подвійності, дублювання і множинності й увійшли в нову книжку під назвою «Двійник. Про природу дублювання і множинності»

Чи знаєте ви, що голосних в українській мові приблизно в п’ять разів менше, ніж приголосних? Чи чули ви про нескладотворчі звуки? А про літеру Шредінгера? Чи відомо вам, що шиплячі постійно мімікрують під інші приголосні української мови?
Якщо чесно: ви все це знаєте. І навіть якщо вам здається, що ви гадки не маєте, за яким принципом слід вимовляти ті чи інші звуки, ваші мовна свідомість і мовленнєвий апарат роблять це бездоганно.
Книжка «Чути українською» не змушуватиме вас учити правила чи зубрити мовні закони. Це вже робила колись ваша вчителька української мови та літератури. Завдання книжки — пояснити, за якими правилами й закономірностями працює звукова система, а ще — чому наша абетка майже досконала. І, звісно, переконати вас, що українська мова — це надзвичайно цікаво, легко і місцями навіть корисно.
Ольга Дубчак — кандидатка філологічних наук, фахова редакторка, літературна редакторка, аудіо-редакторка і головна редакторка. Словом, хоче про це поговорити. Так склалося, що редагування лягло в основу всього життя, хоча сама Ольга такого не планувала.
Народилася в Києві, на Оболоні, що часом раптово позначається на мовленні й ставленні до різних життєвих ситуацій. Навчалася у фізико-математичному класі й планувала вступати в КПІ, однак інженерно-технічні спеціальності виступили «проти». Вступила на факультет української філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, бо «за» висловилися всі переможені Ольгою районні та міські олімпіади з мови та літератури. Там само на кафедрі української мови захистила кандидатську дисертацію.
Навчання у школі, в університеті, подальше викладання, педагогічна практика та підготовка абітурієнтів до ЗНО з української мови та літератури Ользі загалом подобалися. Але була одна проблема: ані сама Ольга, ані учні й викладачі, яким випала непроста доля мати з нею справи, не могли й не можуть зрозуміти — навіщо вчити правила, якщо їх ніхто не запам’ятовує і не застосовує на практиці? Для чого зазубрювати правило дев’ятки (Що таке правило дев’ятки, спитаєте ви? От саме про це й мова!), якщо слово «чипси» все одно скрізь написане неправильно? Врешті: чому нам і досі сняться шкільні уроки з української мови, якщо ми абсолютно нічого з них не пам’ятаємо?



Отже, настав час дати відповіді на всі ці запитання й розповісти про українську мову так, щоб це було цікаво, корисно і, можливо, навіть весело. Хоча в цьому питанні немає гарантій, бо в Ольги зовсім немає почуття гумору.



Книжка «Чути українською» є першою з трьох, присвячених правилам української мови, але не тим, що ви подумали, а іншим. Якщо ви нічого такого не подумали — навіть краще. У першій книжці ми поговоримо про букви та звуки, принципи їх узгодження та взаємодії, спробуємо запам’ятати кілька слів і зрозуміти, чому апостроф — крутий, а м’який знак — невпевнений у собі і відвідує спеціаліста. Плюс трошки історії і цікавих фактів.



І без гумору, звісно! Не час сміятися, шановні.

Чи намагалися ви колись відмовитися від поліетилену? Ні-ні, ви не зрозуміли: взагалі від будь-якого можливого поліетилену, навіть того, у який загорнені ваші ліки й предмети гігієни. Спробуйте лише роздивитися, скільки його у вашій оселі — на кухні, у ванній, у спальні і навіть на балконі.
Сьогодні всі ми знаємо, що поліетилен забруднює довкілля й шкодить нашому здоров’ю, проте далеко не всі можемо відмовитися від нього хоча б на кілька тижнів. Маріанна Бойко прийняла цей виклик, провівши 104 дні без звичних пластикових речей. Як піти за покупками без жодного пакета? Як бути із шампунями та косметикою? І що робити, якщо турботлива продавчиня на ринку наполегливо пакує вам городину в пакет, здивовано промовляючи: «Доцю, та це ж безкоштовно?»
Авторка провела свій експеримент в українських реаліях і охоче ділиться лайфхаками, як не тільки відмовитися від використання поліетилену, а й стати екоблогером і допомагати іншим усвідомити важливість зменшення сміття на планеті.