Издательство Жупанского

Томас Раґлз Пінчон /1937 р. н./ – культовий американської письменник. Автор восьми романів, збірки оповідань і низки есеїв. Лауреат Фолкнерівської (1963) та Національної книжкової (1973) премій, останньої – за свій найвідоміший роман «Веселка тяжіння» («Gravity’s Rainbow»). Пінчон здобув гучну славу одного з найскладніших і найзагадковіших прозаїків сучасності, а той факт, що письменник є відлюдником, також додає неоднозначності у ставленні до нього: Томас Пінчон за все життя ще не дав жодного інтерв’ю, не приходить на вручення премій, ретельно приховує будь-яку особисту інформацію, а його фотографій взагалі існує менше десяти. Пінчон також один з небагатьох американських письменників, які з’явились у культовому мультсеріалі «Сімпсони», однак і тут ТРП, озвучивши свого персонажа, лишився «чесним із собою»: гуляє з пакетом на голові, де намальований знак питання. Не менш загадковою є і творчість Пінчона, яка позначена іронією і водночас надзвичайно заплутаною символікою та конспірологією, що хитромудро і неочікувано вплетені у полотнища творів письменника, над якими і досі не припиняють ламати списи літературні критики, літературознавці та просто поціновувачі літературних шарад і ребусів. «Веселка тяжіння» –найвідоміший роман Пінчона, який водночас справедливо вважається його magnum opus. «Веселка тяжіння» – один з найзаплутаніших американських романів і водночас один із найвпливовіших, стиль якого імітували навіть ті письменники, що його так і недочитали. Справжній «міцний горішок» для прихильників інтелектуальної літератури, текст, що довго не впускає у свій світ, а потім довго не відпускає з нього. Багатолюдний, мультирівневий, політематичний, герметичний, гуманістичний і ліричний. Роман, справжнім героєм якого є ракета «Фау-2», що вилітає на перших сторінках і долітає до читачів в останньому абзаці, проте почути її не буде жодної змоги, адже вона випереджає звук, а ви будете надто захоплені читанням.

«Гітлер. Примітки до біографії» – найвідоміша книжка Себастіана Гаффнера, в якій він у лаконічній формі аналізує життєвий та політичний шлях Адольфа Гітлера, висуває сміливі припущення щодо неоднозначних та химерних поворотів історії Другої світової війни та намагається подати об’єктивний аналіз постаті Гітлера і його значення в історії Німеччини і всього світу, уникаючи при цьому поширеної практики сліпої та неконструктивної демонізації цієї одіозної історичної постаті, яка відвертає увагу від виваженого аналізу найпринциповіших помилок та хибних поглядів Гітлера.

Автор намагається уникати кліше, штампів і табу, які поширюються на саме ім’я «Гітлер», іронічно зауважуючи, що не обов’язково автоматично заперечувати, що двічі по два буде чотири, лише тому, що Гітлер теж так вважав.

«Чимало теоретичних ідей Гітлера живуть далі, навіть довше, ніж можна було припустити, і не лише серед німців, і навіть не лише серед свідомих послідовників Гітлера. А з іншого боку, допоки в цих ідеях хибне не буде чітко відмежоване від більш-менш правильного, правильне перебуватиме у небезпеці бути табуїзованим лише тому, що Гітлер теж так думав».

«Сірі обійми Міжсезоння» є серединною частиною циклу «Колесо року», своєрідним його екватором і проміжним підсумком, що розділяє хроніки про осінь і весну та оповіді, присвячені літу і зимі. На зміну хронічно хворій зимі у нашу реальність непомітно вповзає Міжсезоння. Воно поволі обплутує сірими мацаками вулиці і будинки, думки і сни, консервує перебіг життя і навіть сам час. Усе, як завжди, почнеться із карантину, який, втім, швидко переросте у щось незрозуміле і жаске. Першими під його вплив потраплять дорослі, які у круговерті своїх дорослих проблем нечасто звертають увагу на всі ті тривожні знаки і знамення, які провіщають прихід Міжсезоння. Тож давати всьому цьому раду знову доведеться дітям, бо лише вони здатні побачити справжню сутність демона Міжсезоння і лише вони врешті-решт здатні йому протистояти, щоб знову зрушити з місця завмерле Колесо року і тим самим запустити новий цикл життя.

З першого дня найдовша навчальна чверть одразу позначається недобрими прикметами. Морозна свіжість зими розтікається хворобливою відлигою, залитими імлою вулицями повзуть зловісні грейдери, більшість вчителів у школі загадково зникли, а плутані пояснення щодо їхніх дивних хвороб і життєвих негараздів не викликають жодної довіри. Всі уроки замінюють фізкультурою, яку починає вести новий незвичайний учитель, що геть не схожий на фізкультурника – та й на вчителя загалом. Так 8-Б клас починає занурюватися у нескінченне моторошне Міжсезоння, яке день за днем усе глибше затягує їх у свою сіру застиглу реальність. Школа майже спорожніла, ніхто не ходить на заняття, окрім їхнього класу, скоро оголосять карантин, і тоді має статися щось по-справжньому жахливе.

Роман «Сірі обійми Міжсезоння» продовжує хроніки циклу сучасного урбаністичного міфотворення «Колесо року». Втім, як і кожен із творів цього циклу, він є цілком самостійним, і його можна читати окремо.

До четвертого тому повного зібрання короткої прози відомого американського письменника, філософа та візіонера Філіпа Кіндреда Діка увійшли оповідання, написані в останній період його творчості, що охоплює 1963–1980 роки, коли тексти Діка стали ще дивнішими і химернішими, а сумніви щодо довколишньої реальності лише посилилися, загравши всіма барвами найвигадливіших теорій змов і всепроникної параної, помножених на непересічні талант і фантазію письменника. Тут є як класичне «діківське» оповідання «Спогади оптом», відоме за кількома успішними екранізаціями 1990 та 2012 років (назва екранізації – Total Racall), так і багато інших, не менш вигадливих, нестандартних і захопливих творів, що на багато років уперед сформували цілі сюжетні напрями у фантастичній літературі та кіно.

Альфред Деблін (1878–1957) – німецький письменник, відомий передовсім завдяки експериментальному роману «Берлін Алексендерплац» (1929), який сьогодні вважається одним із найважливіших німецькомовних прозових творів ХХ століття, а також завдяки роману «Гори моря і велети» (1924), створеному на перетині футурології, фантастики, антиутопії та абсурду.

В «Берлін Алексендерплац» Деблін демонструє досить своєрідне й оригінальне бачення техніки романної оповіді, в якій він використовував прийоми колажу, потоку свідомості та відтворення справжнього питомого мовлення вулиці, без звичної авторської літературної обробки.

Лікар-невропатолог за професію, Деблін практикував у східному Берліні двадцятих років минулого століття, цей досвід і ліг в основу «Берлін Алексендерплац», дозволивши його автору буквально зробити зліпок життя тогочасного Берліна і перенести його на сторінки роману у всьому його калейдоскопічному багатогранному різноманітті. Роман був кілька разів екранізований і ліг в основу однойменного культового фільму Райнера Вернера Фассбіндера (1980).

Створена на перетині жанрів магічного реалізму та химерної прози, повість «Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)» відкриває цикл «Колесо року» і є своєрідним паломництвом за лаштунки звичних нам декорацій буденності. Непомітні на перший погляд провісники лиха на затканих вечірньою імлою вулицях, темні й заплутані справи тих, хто знає, що насправді криється за обтріпаною тканиною реальності, яка з кожним роком все дужче витоншується, могутні й поточені червою корупції чиновники і дивні міські божевільні, а також ритуали чорного бюрократичного чаклунства і, звісно ж, діти – вперті паростки того майбутнього, яке з усіх сил сил намагається пробитися крізь морок сьогодення, діти, завдяки яким колесо цього життя ще хоч якось продовжує обертатися на своїй перехнябленій осі. Все це лягає в основу авторського творення сучасного урбаністичного міфу «Колеса року».

Ця історія почалася розмоклим осіннім днем на початку листопада 2017-го, або ж набагато раніше, а може, й пізніше – тут важко сказати напевне, оскільки вона триває донині і повторюється кожної осені в ніч проти сьомого листопада, коли тканина реальності стає настільки ветхою, що крізь неї стає видно її оксамитово-чорний виворіт, і тоді до нас приходять гості із потойбіччя.

Варто лише в осінніх сутінках вийти на заткані туманом вулиці й придивитися пильніше, як ви побачите їх – блідого хлопчика, дівчинку із тріснутою губою і кульгавого хлопчика, які за дорученням Куратора знову і знову вирушають у своє паломництво за святим вогнем – єдиною запорукою вчасного запуску опалювального сезону. З цього починається плутаний ланцюжок дивних та моторошних подій на День стрічання мертвих, свята, коли, ті, хто вже не з нами, здіймаються на Чортовому колесі у вологу осінню височінь, щоб побачити, як ведеться живим, і ще раз на коротку мить відчути тепло життя.

Олексій Жупанський – видавець і письменник, автор романів «Першими до мене прийдуть діти» (2008), «Лахмітник» (2012), «Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек» (2017), збірки оповідань «Побутовий сатанізм» (2010) та повісті «Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)» (2023).

Роман «Серце весни (Відьма з околиці)» продовжує авторський цикл сучасного урбаністичного міфу «Колеса року». Втім, як і кожен із творів цього циклу, він є цілком самостійним і його можна читати окремо.

Знайома реальність знову химерно дробиться й віддзеркалюється у прадавніх звичаях, правилах і ритуалах, які, переживши тисячоліття, і досі невидимим мереживом вплітаються у повсякденність, обертаючи таким чином могутнє Колесо року, разом з яким у вічному русі обертається все суще. Та реальність потроху зношується, і все частіше збоїть її спрацьований механізм, через що натужне скрипіння Колеса року сповнює неспокоєм дитячі сни й змушує дорослих неспокійно перевертатися в ліжку і тривожно вдивлятися у пітьму за вікном.

З кожним роком Весні все важче приходити в це місто, кращі дні якого давно минули, так само, як минула юність самої Весни. Їй усе складніше здобувати своє серце з плутаних нетрищ відповідних інстанцій, давно вражених паразитом корупції та бюрократії, а без серця Весна не зможе зцілити місто від лихих зимових чарів і дарувати весняне відродження. Лише діти тут ще можуть чимось зарадити, адже це саме пломенисті вогники їхнього єства не дають цьому місту і його мешканцям остаточно розчинитися в сірій каламуті Міжсезоння, що повсякчас чаїться десь поруч за обшарпаним запиналом втомленої реальності. Проте й з дітьми останнім часом також не все гаразд, бо десь на околиці міста звила кубло Відьма і збирає свою досі небачену колекцію моторошних див…

Усе це почалося не так давно, коли одного сльотавого надвечір’я передчуття близької біди в родині змусило Малого піти за підозрілою старою, яка обіцяла йому допомогу. Звісно, як це часто буває, стара виявиться геть не тією, за кого себе видавала, а Малий ще тричі про все пошкодує, адже Відьма завжди все пам’ятає, а надто про легковажно дані обіцянки. Тепер вона не дозволить Малому так просто забути ту дивну жаску пригоду і постійно нагадуватиме йому про те, що він обіцяв, поволі занурюючи його у темне провалля божевілля й безвиході.

Створений на перетині магічного реалізму та химерної прози, роман «Серце весни (Відьма з околиці)» продовжує авторський цикл «Колеса року» і веде хроніку останніх подій, що сталися в цьому місті. Про це мало хто знає, ще менше про це говорять, адже такі речі зазвичай ретельно приховуються від людського ока. Але саме з цього й починається ця заплутана історія про те, як Весна повертала своє серце, діти намагалися виборсатися з тенет Відьми, які та розкинула чи не по всьому місту, а надто на його околицях, а муніципальна еліта збиралася в садах Золотоверхої Лаври на щорічний традиційний бенкет Весняного рівнодення.

Після об’ємистого мультижанрового роману «Aurora Borealis» Максим Гах створює майстерну концептуальну збірку оповідань, об’єднаних лейтмотивом тривоги й непевності, що густою тінню лягають на звичний триб життя. Партійний функціонер, відряджений до чужих країв нести вогонь революції, стикається з прадавніми похмурими силами. Спустошена біологічною зброєю Європа вибирає між останньою битвою та втечею до іншого світу. Врешті, прихід цілком конкретної темряви, боронити світ від якої змушені звичайні люди.
Кожне з цих оповідань забарвлене виразним настроєм наших складних і невідрадних днів, химерно й непередбачувано віддзеркалених у калейдоскопі альтернативних світів. Адже завжди і всюди життя є боротьбою за право на існування, і навіть у найсвітліші часи темрява повністю не зникає, терпляче очікуючи нагоди повернутися.
Світи, описані в цих оповіданнях, дуже близькі нам, вони існують поруч із нашим власним світом, та все ж відрізняються від нього. Десь на зміну кіно прийшли фантазії режисерів, які в режимі реального часу транслюються глядачам у свідомість, занурюючи тих у інші, глибоко особисті реальності. Десь знайома нам історія зазнає коректив, холодна війна точиться між іншими блоками, і цивілізація ще більше наблизилася до глобальної катастрофи. А десь людині протистоїть не людина, а саме небуття, що насувається, поволі захоплюючи й розчиняючи в собі все знайоме і звичне.
Кожна з цих історій має свій особливий час і місце, а також свого анонімного оповідача. Втім, їх об’єднує тривожне відчуття загрози — іноді прихованої, іноді цілком відкритої, — яка нависає над життям. Відчуття, що, на жаль, сьогодні усім нам таке знайоме.

Радек Рак (нар. 1987 р.) родом із польського Підкарпаття. Лауреат низки літературних нагород – як фендому, так і загальнокультурних (був двічі лауреатом премії ім. Є. Жулавського, лауреатом премії ім. Я. Зайделя, літературної премії «Ніка», премії «Шльонкфа» та премії Єврокона в категорії «Кращий роман»).

Твори Радека Рака ювелірно поєднують магічний реалізм, побутовий роман і фентезі (із добре помітними етнічними мотивами) та часто інспіровані історією тих місць, де минули дитинство та юність автора. Народні легенди та міфічні істоти, міський простір і відомі персонажі з історії та літератури – все це сплітається в єдиний химерний світ, в якому не завжди збагнеш, де закінчується авторська уява і починаються неймовірні звиви реальної історії.

Люблін міжвоєнних років – і невелике русинське село на Підкарпатті. Алхіміки, чаклуни, демонічні та пекельні істоти, що крокують вулицями міста поряд з їхніми мешканцями, і трагедія людей, в яких залишається лише пам’ять про самих себе: пам’ять розмита й нетривка, де реальність поєднується із казкою та міфом; пам’ять, носієм якої є лише ті, хто пережив – і вижив. Пам’ять, яка відходить разом із ними. Місто й село, реальність і казка утворюють на сторінках цієї книжки вигадливі візерунки.

Радек Рак у своїх інтерв’ю часто говорить про себе як про нащадка польських селян-кріпаків. Ця подвійна оптика – міського жителя, який засвоїв культурні та літературні канони сучасного світу, та людини, яка намагається не забувати свого коріння, – накладає відбиток на більшість авторських творів. А відтак з’являються химерно переплетені сюжети, де персонажі народної демонології та (квазі)історичні герої зіштовхуються у вирі місць та міст, занурюються в польське повсякдення останніх трьох століть, – та ще й так майстерно переплетені, що часом і не відділити міф від реальності.

Едґар Аллан По /1809–1849/ – американський письменник і поет, есеїст, драматург і літературний критик, який вважається засновником жанрів детективу, наукової фантастики та горору. Втім, найвідомішими творами Едґара По вважаються оповідання і поезії, написані у так званому готичному жанрі – суміші романтизму, містики і горору. Саме Едґару Аллану По ми завдячуємо виведенню химерної прози у всьому її розмаїтті на кардинально інший естетичний рівень, і саме його творчість визначним чином вплинула на багатьох письменників, поетів, музикантів та художників, а інший славетний представник літератури химерного та потойбічного, Говард Філіпс Лавкрафт, називав По своїм літературним наставником, без якого не було б більшості його творів.

В основі сюжету творів Едґара По – загадкові, містичні та незвичайні події, що перебувають поза межею звичайних життєвих досвідів, його цікавить тема смерті, її загадковість та принципова непізнаваність, а також скорботно-трагічні настрої, притаманні напряму романтизму. Незважаючи на те, що за життя По був більш відомим як літературний критик, у світовий літературний канон він увійшов саме як оспівувач загадкового, потойбічного, романтичного і трагічного.

До третього тому повного зібрання прози культового американського класика готичної, фантастичної та химерної літератури Едґара Аллана По увійшли твори, написані ним у період 1843–1849 років. Окрім таких оповідань, як «Провалля і маятник», «Золотий жук», «Чорний кіт» чи «Окуляри», які вважаються своєрідною візитівкою прозового доробку Едґара По, у цьому томі також представлені не настільки відомі широкому загалу твори, які, втім, безумовно варті уваги поціновувачів творчості письменника: «Як продати повітря, або дурисвітство як точна наука», «Месмеричне одкровення», «Ти той чоловік!», «Тисяча друга казка Шахерезади», «Володіння Арнгейм» та інші оповідання останніх років творчості Едґара По.

«Сага про Еґіля сина Лисого Ґріма» – не просто класика ісландської саги. Це взірець архаїчної культури середньовічної Скандинавії, який донесли до нас як церковні, так і світські діячі, що присвятили себе роботі з упорядкування та запису саг, події яких відбувалися у IX–XII століттях, і не лише в Ісландії, а й ледь не по всій північній півкулі.

Авторство цієї саги свого часу приписували легендарному авторові «Молодшої Едди», Сноррі Стурлусону, і не дарма. Адже сам головний герой – далекий пращур самого Сноррі. В основі сюжету – життєпис Еґіля Скалла-Ґрімссона, видатного воїна, авантюриста, чаклуна і поета. Текст відкриває читачеві ретроспективу заселення Ісландії, виникнення феномену скальдичної поезії, становлення норвезької монархії та просто дає змогу, наче у машині часу, перенестися до світу, де ісландський поет не лише складав вірші, а долав казкових чудовиськ, ходив у вікінгські походи, чаклунством та особистою звитягою міг скинути або посадити на трон конунга Норвегії.

Цей текст – ключ до розуміння усієї сагової літератури, текст-перепустка, зрештою, текст-загадка, адже він і сьогодні викликає палкі дискусії серед дослідників. А деякі вірші Еґіля, які ви знайдете у цьому виданні, дійшли до вас, дбайливо перекладені, крізь більш ніж тисячу років – із середини Х століття.

Моріс Метерлінк (1862–1949) — видатний бельгійський драматург, поет, есеїст і перекладач.

У 1890-ті роки Метерлінк створив п’єси «Непрохана» (1890), «Сліпі» (1890), «Семеро принцес» (1891), «Пелеас і Мелісанда» (1892), «Алладіна і Паломід» (1894), «Всередині» (1894), «Смерть Тентажиля» (1894), «Аґлавена і Селізетта» (1896), «Аріадна та Синя Борода» (1896), постановки яких у театрах Європи принесли авторові загальне визнання.

У 1908 році вийшла його знаменита п’єса «Блакитний птах», в якій автор розвиває ідею космічної єдності й взаємозумовленості усього сущого.

1911 року Моріс Метерлінк був удостоєний Нобелівської премії «За багатогранну літературну діяльність, і особливо за драматичні твори, що вирізняються багатством уяви та поетичною фантазією».

Моріс Метерлінк залишив по собі великий творчий доробок, який складається з більш ніж двох десятків п’єс, трьох поетичних збірок та низки філософських і природничих есеїв.

До цього видання творів класика бельгійської літератури, лауреата Нобелівської премії Моріса Метерлінка (1862–1949) увійшло повне зібрання ранньої драматургії письменника, а також усесвітньо відома феєрія «Блакитний птах». Ці твори справили визначний вплив на становлення європейської нової драми і досі захоплюють широкі читацькі кола. До того ж видання постає хрестоматією текстів, що вивчаються у середній школі та в закладах вищої освіти України.

"1984" — один з найголовніших і вже точно найважливіший роман минулого сторіччя. Важко пригадати якийсь інший літературний твір, який би без зайвої манірності, настільки ж чітко, прадиво і жорстоко поставив перед загалом таку ж важливу проблематику. А саме: що таке влада? Яка її природа? Куди прямує сучасне суспільство? Що таке справжня смерть, і яка саме смерть є справжньою — фізична смерть індивіда, а чи смерть його внутрішнього єства, при збереженні фізичного тіла? Що таке свобода, і як вона співвідноситься з владою? Чи можливий бодай найменший прояв свободи, нехай навіть у вигляді можливості мати свої власні глибоко приховані, вільні від примусу думки, в умовах абсолютної тоталітарної влади?

Дімка Ужасний – байстрюк Клайва Баркера, патріарх жахо хуліганщини, бюро мір і ваг сучасного українського горору. Воїн, красень, головний Бабай. Людина, яка зґуртувала потужну мистецьку спільноту і доклалася до зародження нової «темної хвилі». Один із «стилістів» у горорній плеяді, який поєднує сильні сюжети та яскраву графічність – з глибокою образністю. Дімка запрошує до Ужасного Всесвіту – добровільно, але назавжди. Рано чи пізно це мало статися – збірка горор-оповідань від Дімки Ужасного, патріарха українського літературно-мистецького угруповання «Бабай», яке тривалий час плідно займається промоцією та розбудовою української літератури жаского, надприродного і потойбічного. Зловісні ритуали, які відбуваються просто у під’їзді сусіднього будинку і поневолюють душу та тіло малого хлопця; химерні родинні зв’язки, що приводять самотню, полишену всіма дівчинку до її дивакуватого родича, який має на неї свої особливі плани...

«Агла. Алеф» — перша книжка нової трилогії Радека Рака у дещо незвичному для автора жанрі химерного фентезі. Письменник створив дивний і ні на що не схожий світ, в якому переплітаються магія і найновіші наукові досягнення, де по вулицях їздять запряжені кіньми екіпажі, мчать хромовані «мерседеси» та крокують моторошні стімпанкові смрти — некротично-оживлені гібриди роботів і мертвої плоті. У цьому світі відома нам історія XIX та XX століть дивним чином видозмінюється, стаючи окремим альтернативним простором, в якому, водночас є такі знайомі нам тоталітарні режими, концтабори, революції та світові війни. Саме у цьому світі живе незвичайна дівчинка Софія Клюк, на долю якої випало надто багато випробувань, щоб вважати це простим збігом, дівчинка, яка ще сама заледве здогадується про свою винятковість, так само, як барвиста гусінь, стаючи лялечкою, заледве може здогадуватися, на кого невдовзі вона має перетворитися.

Цим повним зібранням короткої прози ми віддаємо шану непересічній особистості Філіпа Діка й тому впливу, який його творчість справила на всю сучасну фантастику і, певною мірою, літературу загалом. Без Філіпа Діка багато речей були б дещо інакшими, ніж ті, якими ми їх знаємо сьогодні, тож радіймо, що принаймні у нашій з вами реальності існував письменник, філософ, есеїст і візіонер – Філіп Кіндред Дік. До третього тому повного зібрання короткої прози відомого американського письменника, філософа та візіонера Філіпа Кіндреда Діка увійшли оповідання, написані у період 1954–1963 років, такі відомі за екранізаціями оповідання, як «Звіт меншості» (назва екранізації – Minority Report), «Автофаб» (назва екранізації – Autofac для телевізійного серіалу 2017 року «Електричні сни Філіпа Діка») та багато інших, не менш вигадливих, нестандартних і захопливих творів, що на багато років уперед сформували цілі сюжетні напрями у фантастичній літературі та кіно.

Цим повним зібранням короткої прози ми віддаємо шану непересічній особистості Філіпа Діка й тому впливу, який його творчість справила на всю сучасну фантастику і, певною мірою, літературу загалом. Без Філіпа Діка багато речей були б дещо інакшими, ніж ті, якими ми їх знаємо сьогодні, тож радіймо, що принаймні у нашій з вами реальності існував письменник, філософ, есеїст і візіонер – Філіп Кіндред Дік. До другого тому повного зібрання короткої прози відомого американського письменника, філософа та візіонера Філіпа Кіндреда Діка увійшли оповідання, написані у період 1952–1954 років, зокрема такі відомі за екранізаціями оповідання, як «Бригада налаштування» (назва екранізації – The Adjustment Bureau) «Самозванець» (назва екранізації – Impostor), «Золотий чоловік» (назва екранізації – Next) та багато інших, не менш вигадливих, нестандартних і захопливих творів, що на багато років уперед сформували цілі сюжетні напрями у фантастичній літературі та кіно.

До першого тому повного зібрання короткої прози відомого американського письменника, філософа та візіонера Філіпа Кіндреда Діка увійшли оповідання, написані у період 1947 – 1952 років: від найперших літературних спроб, таких як «Стабільність», «Руг», «Маленькі повстанці», й до широковідомих, зокрема за екранізаціями, оповідань «Час розплати» та «Друга модель», які вважаються не лише своєрідною візитівкою письменницького стилю Філіпа Діка, а й на багато років уперед сформували цілі сюжетні напрями у фантастичній літературі та кіно. Філіп К. Дік /1928–1982/ – культовий американський письменник-фантаст, філософ і візіонер, творчий доробок якого надзвичайно вплинув, і досі продовжує впливати, на всю світову фантастичну та довколафантастичну літературу й кіно. Однією з найважливіших тем у творчості Філіпа Діка, до якої постійно повертається письменник, є з’ясування того, наскільки реальною є наша реальність та наскільки реальними є, власне, ми самі. А ще – химерні паралельні світи і часові петлі, штучні створіння.

Елджернон Генрі Блеквуд (1869–1951) — англійський журналіст і письменник, автор численних романів та оповідань, один із найбільш плідних творців оповідей про привидів.

Ще в підлітковому віці Блеквуд зацікавився буддизмом і східними філософськими вченнями й звідтоді все своє життя досліджував різноманітні містичні течії, такі як теософія, розенкройцерство та кабала, був членом Герметичного ордену Золотої Зорі та Спілки із дослідження паранормальних явищ.

Замолоду Блеквуд багато мандрував. Оселившись у Канаді, чимало часу провів у тамтешніх лісах, відтворивши враження від перебування серед дикої природи у своїй подальшій творчості.

Повернувшись до Великої Британії, Елджернон Блеквуд присвятив себе письменництву й досяг у ньому неабияких успіхів, опублікувавши чотирнадцять романів, понад десяток оригінальних збірок оповідань і повістей, декілька дитячих книжок, низку есеїв та п’єс.

У своїх творах Блеквуд приділяв особливу увагу спробам пізнання прихованих сил природи та малодосліджених меж людської свідомості, а його доробок справив значний вплив на розвиток химерної фантастики та горору і став джерелом натхнення для багатьох його сучасників і послідовників. Говард Філіпс Лавкрафт, який високо цінував твори Блеквуда, називав його «абсолютним і беззперечним майстром химерної атмосфери».

Елджернон Генрі Блеквуд у своїй творчості із надзвичайною вправністю описував відчуття й переживання людини, якій випало зазирнути за тонку пелену, що відділяє знаний нам світ від світу потойбічного. Блеквуд усе своє життя виявляв надзвичайну цікавість до паранормальних явищ, а також до пошуку й дослідження прихованих сил природи та людської свідомості.

До вибраних творів Елджернона Блеквуда увійшли одні з найвідоміших його оповідань, а саме: «Верби», «Вендиґо» та «Снігові чари», де автор із притаманним йому хистом змальовує зіткнення повсякденності та незвіданих прадавніх сил природи; «Сміт: випадок у найманому будинку», де йдеться про прадавню магію, здатну прикликати до нашого світу несьогосвітні сутності; «Божевілля Джонса», в якому Блеквуд оповідає про тяглість пам’яті та природу людської душі, а також декілька історій з циклу, присвяченого практиці доктора Джона Сайленса, своєрідного «окультного детектива», який завдяки своїм силам і знанням допомагає людям, що опинились у скрутних і незбагненних ситуаціях.

Твори Блеквуда відзначаються багатством мови, вишуканим стилем і неповторним авторським вмінням створювати атмосферу жаху, завдяки яким він зажив письменницької слави та справив визначний вплив на тодішню й прийдешню літературу.

Джойсів «Улісс», який був уперше опублікований 1922 року, вважається не лише найвизначнішим модерністським твором, а й узагалі найвизначнішим твором ХХ сторіччя. Завдяки своєму таланту, своєрідному гумору та надзвичайній ерудованості Джеймс Джойс майстерно сполучає опис одного-єдиного дня із життя рідного йому Дубліна 16 червня 1904 року та захопливу мандрівку історією культурних здобутків усієї людської цивілізації. Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.