Издательство Жупанского

Томас Раґлз Пінчон /1937 р. н./ – культовий американської письменник. Автор восьми романів, збірки оповідань і низки есеїв. Лауреат Фолкнерівської (1963) та Національної книжкової (1973) премій, останньої – за свій найвідоміший роман «Веселка тяжіння» («Gravity’s Rainbow»). Пінчон здобув гучну славу одного з найскладніших і найзагадковіших прозаїків сучасності, а той факт, що письменник є відлюдником, також додає неоднозначності у ставленні до нього: Томас Пінчон за все життя ще не дав жодного інтерв’ю, не приходить на вручення премій, ретельно приховує будь-яку особисту інформацію, а його фотографій взагалі існує менше десяти. Пінчон також один з небагатьох американських письменників, які з’явились у культовому мультсеріалі «Сімпсони», однак і тут ТРП, озвучивши свого персонажа, лишився «чесним із собою»: гуляє з пакетом на голові, де намальований знак питання. Не менш загадковою є і творчість Пінчона, яка позначена іронією і водночас надзвичайно заплутаною символікою та конспірологією, що хитромудро і неочікувано вплетені у полотнища творів письменника, над якими і досі не припиняють ламати списи літературні критики, літературознавці та просто поціновувачі літературних шарад і ребусів. «Веселка тяжіння» –найвідоміший роман Пінчона, який водночас справедливо вважається його magnum opus. «Веселка тяжіння» – один з найзаплутаніших американських романів і водночас один із найвпливовіших, стиль якого імітували навіть ті письменники, що його так і недочитали. Справжній «міцний горішок» для прихильників інтелектуальної літератури, текст, що довго не впускає у свій світ, а потім довго не відпускає з нього. Багатолюдний, мультирівневий, політематичний, герметичний, гуманістичний і ліричний. Роман, справжнім героєм якого є ракета «Фау-2», що вилітає на перших сторінках і долітає до читачів в останньому абзаці, проте почути її не буде жодної змоги, адже вона випереджає звук, а ви будете надто захоплені читанням.

Створена на перетині жанрів магічного реалізму та химерної прози, повість «Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)» відкриває цикл «Колесо року» і є своєрідним паломництвом за лаштунки звичних нам декорацій буденності. Непомітні на перший погляд провісники лиха на затканих вечірньою імлою вулицях, темні й заплутані справи тих, хто знає, що насправді криється за обтріпаною тканиною реальності, яка з кожним роком все дужче витоншується, могутні й поточені червою корупції чиновники і дивні міські божевільні, а також ритуали чорного бюрократичного чаклунства і, звісно ж, діти – вперті паростки того майбутнього, яке з усіх сил сил намагається пробитися крізь морок сьогодення, діти, завдяки яким колесо цього життя ще хоч якось продовжує обертатися на своїй перехнябленій осі. Все це лягає в основу авторського творення сучасного урбаністичного міфу «Колеса року».

Ця історія почалася розмоклим осіннім днем на початку листопада 2017-го, або ж набагато раніше, а може, й пізніше – тут важко сказати напевне, оскільки вона триває донині і повторюється кожної осені в ніч проти сьомого листопада, коли тканина реальності стає настільки ветхою, що крізь неї стає видно її оксамитово-чорний виворіт, і тоді до нас приходять гості із потойбіччя.

Варто лише в осінніх сутінках вийти на заткані туманом вулиці й придивитися пильніше, як ви побачите їх – блідого хлопчика, дівчинку із тріснутою губою і кульгавого хлопчика, які за дорученням Куратора знову і знову вирушають у своє паломництво за святим вогнем – єдиною запорукою вчасного запуску опалювального сезону. З цього починається плутаний ланцюжок дивних та моторошних подій на День стрічання мертвих, свята, коли, ті, хто вже не з нами, здіймаються на Чортовому колесі у вологу осінню височінь, щоб побачити, як ведеться живим, і ще раз на коротку мить відчути тепло життя.

Після об’ємистого мультижанрового роману «Aurora Borealis» Максим Гах створює майстерну концептуальну збірку оповідань, об’єднаних лейтмотивом тривоги й непевності, що густою тінню лягають на звичний триб життя. Партійний функціонер, відряджений до чужих країв нести вогонь революції, стикається з прадавніми похмурими силами. Спустошена біологічною зброєю Європа вибирає між останньою битвою та втечею до іншого світу. Врешті, прихід цілком конкретної темряви, боронити світ від якої змушені звичайні люди.
Кожне з цих оповідань забарвлене виразним настроєм наших складних і невідрадних днів, химерно й непередбачувано віддзеркалених у калейдоскопі альтернативних світів. Адже завжди і всюди життя є боротьбою за право на існування, і навіть у найсвітліші часи темрява повністю не зникає, терпляче очікуючи нагоди повернутися.
Світи, описані в цих оповіданнях, дуже близькі нам, вони існують поруч із нашим власним світом, та все ж відрізняються від нього. Десь на зміну кіно прийшли фантазії режисерів, які в режимі реального часу транслюються глядачам у свідомість, занурюючи тих у інші, глибоко особисті реальності. Десь знайома нам історія зазнає коректив, холодна війна точиться між іншими блоками, і цивілізація ще більше наблизилася до глобальної катастрофи. А десь людині протистоїть не людина, а саме небуття, що насувається, поволі захоплюючи й розчиняючи в собі все знайоме і звичне.
Кожна з цих історій має свій особливий час і місце, а також свого анонімного оповідача. Втім, їх об’єднує тривожне відчуття загрози — іноді прихованої, іноді цілком відкритої, — яка нависає над життям. Відчуття, що, на жаль, сьогодні усім нам таке знайоме.

Радек Рак (нар. 1987 р.) родом із польського Підкарпаття. Лауреат низки літературних нагород – як фендому, так і загальнокультурних (був двічі лауреатом премії ім. Є. Жулавського, лауреатом премії ім. Я. Зайделя, літературної премії «Ніка», премії «Шльонкфа» та премії Єврокона в категорії «Кращий роман»).

Твори Радека Рака ювелірно поєднують магічний реалізм, побутовий роман і фентезі (із добре помітними етнічними мотивами) та часто інспіровані історією тих місць, де минули дитинство та юність автора. Народні легенди та міфічні істоти, міський простір і відомі персонажі з історії та літератури – все це сплітається в єдиний химерний світ, в якому не завжди збагнеш, де закінчується авторська уява і починаються неймовірні звиви реальної історії.

Люблін міжвоєнних років – і невелике русинське село на Підкарпатті. Алхіміки, чаклуни, демонічні та пекельні істоти, що крокують вулицями міста поряд з їхніми мешканцями, і трагедія людей, в яких залишається лише пам’ять про самих себе: пам’ять розмита й нетривка, де реальність поєднується із казкою та міфом; пам’ять, носієм якої є лише ті, хто пережив – і вижив. Пам’ять, яка відходить разом із ними. Місто й село, реальність і казка утворюють на сторінках цієї книжки вигадливі візерунки.

Радек Рак у своїх інтерв’ю часто говорить про себе як про нащадка польських селян-кріпаків. Ця подвійна оптика – міського жителя, який засвоїв культурні та літературні канони сучасного світу, та людини, яка намагається не забувати свого коріння, – накладає відбиток на більшість авторських творів. А відтак з’являються химерно переплетені сюжети, де персонажі народної демонології та (квазі)історичні герої зіштовхуються у вирі місць та міст, занурюються в польське повсякдення останніх трьох століть, – та ще й так майстерно переплетені, що часом і не відділити міф від реальності.

Едґар Аллан По /1809–1849/ – американський письменник і поет, есеїст, драматург і літературний критик, який вважається засновником жанрів детективу, наукової фантастики та горору. Втім, найвідомішими творами Едґара По вважаються оповідання і поезії, написані у так званому готичному жанрі – суміші романтизму, містики і горору. Саме Едґару Аллану По ми завдячуємо виведенню химерної прози у всьому її розмаїтті на кардинально інший естетичний рівень, і саме його творчість визначним чином вплинула на багатьох письменників, поетів, музикантів та художників, а інший славетний представник літератури химерного та потойбічного, Говард Філіпс Лавкрафт, називав По своїм літературним наставником, без якого не було б більшості його творів.

В основі сюжету творів Едґара По – загадкові, містичні та незвичайні події, що перебувають поза межею звичайних життєвих досвідів, його цікавить тема смерті, її загадковість та принципова непізнаваність, а також скорботно-трагічні настрої, притаманні напряму романтизму. Незважаючи на те, що за життя По був більш відомим як літературний критик, у світовий літературний канон він увійшов саме як оспівувач загадкового, потойбічного, романтичного і трагічного.

До третього тому повного зібрання прози культового американського класика готичної, фантастичної та химерної літератури Едґара Аллана По увійшли твори, написані ним у період 1843–1849 років. Окрім таких оповідань, як «Провалля і маятник», «Золотий жук», «Чорний кіт» чи «Окуляри», які вважаються своєрідною візитівкою прозового доробку Едґара По, у цьому томі також представлені не настільки відомі широкому загалу твори, які, втім, безумовно варті уваги поціновувачів творчості письменника: «Як продати повітря, або дурисвітство як точна наука», «Месмеричне одкровення», «Ти той чоловік!», «Тисяча друга казка Шахерезади», «Володіння Арнгейм» та інші оповідання останніх років творчості Едґара По.

Моріс Метерлінк (1862–1949) — видатний бельгійський драматург, поет, есеїст і перекладач.

У 1890-ті роки Метерлінк створив п’єси «Непрохана» (1890), «Сліпі» (1890), «Семеро принцес» (1891), «Пелеас і Мелісанда» (1892), «Алладіна і Паломід» (1894), «Всередині» (1894), «Смерть Тентажиля» (1894), «Аґлавена і Селізетта» (1896), «Аріадна та Синя Борода» (1896), постановки яких у театрах Європи принесли авторові загальне визнання.

У 1908 році вийшла його знаменита п’єса «Блакитний птах», в якій автор розвиває ідею космічної єдності й взаємозумовленості усього сущого.

1911 року Моріс Метерлінк був удостоєний Нобелівської премії «За багатогранну літературну діяльність, і особливо за драматичні твори, що вирізняються багатством уяви та поетичною фантазією».

Моріс Метерлінк залишив по собі великий творчий доробок, який складається з більш ніж двох десятків п’єс, трьох поетичних збірок та низки філософських і природничих есеїв.

До цього видання творів класика бельгійської літератури, лауреата Нобелівської премії Моріса Метерлінка (1862–1949) увійшло повне зібрання ранньої драматургії письменника, а також усесвітньо відома феєрія «Блакитний птах». Ці твори справили визначний вплив на становлення європейської нової драми і досі захоплюють широкі читацькі кола. До того ж видання постає хрестоматією текстів, що вивчаються у середній школі та в закладах вищої освіти України.

Дімка Ужасний – байстрюк Клайва Баркера, патріарх жахо хуліганщини, бюро мір і ваг сучасного українського горору. Воїн, красень, головний Бабай. Людина, яка зґуртувала потужну мистецьку спільноту і доклалася до зародження нової «темної хвилі». Один із «стилістів» у горорній плеяді, який поєднує сильні сюжети та яскраву графічність – з глибокою образністю. Дімка запрошує до Ужасного Всесвіту – добровільно, але назавжди. Рано чи пізно це мало статися – збірка горор-оповідань від Дімки Ужасного, патріарха українського літературно-мистецького угруповання «Бабай», яке тривалий час плідно займається промоцією та розбудовою української літератури жаского, надприродного і потойбічного. Зловісні ритуали, які відбуваються просто у під’їзді сусіднього будинку і поневолюють душу та тіло малого хлопця; химерні родинні зв’язки, що приводять самотню, полишену всіма дівчинку до її дивакуватого родича, який має на неї свої особливі плани...

«Агла. Алеф» — перша книжка нової трилогії Радека Рака у дещо незвичному для автора жанрі химерного фентезі. Письменник створив дивний і ні на що не схожий світ, в якому переплітаються магія і найновіші наукові досягнення, де по вулицях їздять запряжені кіньми екіпажі, мчать хромовані «мерседеси» та крокують моторошні стімпанкові смрти — некротично-оживлені гібриди роботів і мертвої плоті. У цьому світі відома нам історія XIX та XX століть дивним чином видозмінюється, стаючи окремим альтернативним простором, в якому, водночас є такі знайомі нам тоталітарні режими, концтабори, революції та світові війни. Саме у цьому світі живе незвичайна дівчинка Софія Клюк, на долю якої випало надто багато випробувань, щоб вважати це простим збігом, дівчинка, яка ще сама заледве здогадується про свою винятковість, так само, як барвиста гусінь, стаючи лялечкою, заледве може здогадуватися, на кого невдовзі вона має перетворитися.

Цим повним зібранням короткої прози ми віддаємо шану непересічній особистості Філіпа Діка й тому впливу, який його творчість справила на всю сучасну фантастику і, певною мірою, літературу загалом. Без Філіпа Діка багато речей були б дещо інакшими, ніж ті, якими ми їх знаємо сьогодні, тож радіймо, що принаймні у нашій з вами реальності існував письменник, філософ, есеїст і візіонер – Філіп Кіндред Дік. До третього тому повного зібрання короткої прози відомого американського письменника, філософа та візіонера Філіпа Кіндреда Діка увійшли оповідання, написані у період 1954–1963 років, такі відомі за екранізаціями оповідання, як «Звіт меншості» (назва екранізації – Minority Report), «Автофаб» (назва екранізації – Autofac для телевізійного серіалу 2017 року «Електричні сни Філіпа Діка») та багато інших, не менш вигадливих, нестандартних і захопливих творів, що на багато років уперед сформували цілі сюжетні напрями у фантастичній літературі та кіно.

Цим повним зібранням короткої прози ми віддаємо шану непересічній особистості Філіпа Діка й тому впливу, який його творчість справила на всю сучасну фантастику і, певною мірою, літературу загалом. Без Філіпа Діка багато речей були б дещо інакшими, ніж ті, якими ми їх знаємо сьогодні, тож радіймо, що принаймні у нашій з вами реальності існував письменник, філософ, есеїст і візіонер – Філіп Кіндред Дік. До другого тому повного зібрання короткої прози відомого американського письменника, філософа та візіонера Філіпа Кіндреда Діка увійшли оповідання, написані у період 1952–1954 років, зокрема такі відомі за екранізаціями оповідання, як «Бригада налаштування» (назва екранізації – The Adjustment Bureau) «Самозванець» (назва екранізації – Impostor), «Золотий чоловік» (назва екранізації – Next) та багато інших, не менш вигадливих, нестандартних і захопливих творів, що на багато років уперед сформували цілі сюжетні напрями у фантастичній літературі та кіно.

До першого тому повного зібрання короткої прози відомого американського письменника, філософа та візіонера Філіпа Кіндреда Діка увійшли оповідання, написані у період 1947 – 1952 років: від найперших літературних спроб, таких як «Стабільність», «Руг», «Маленькі повстанці», й до широковідомих, зокрема за екранізаціями, оповідань «Час розплати» та «Друга модель», які вважаються не лише своєрідною візитівкою письменницького стилю Філіпа Діка, а й на багато років уперед сформували цілі сюжетні напрями у фантастичній літературі та кіно. Філіп К. Дік /1928–1982/ – культовий американський письменник-фантаст, філософ і візіонер, творчий доробок якого надзвичайно вплинув, і досі продовжує впливати, на всю світову фантастичну та довколафантастичну літературу й кіно. Однією з найважливіших тем у творчості Філіпа Діка, до якої постійно повертається письменник, є з’ясування того, наскільки реальною є наша реальність та наскільки реальними є, власне, ми самі. А ще – химерні паралельні світи і часові петлі, штучні створіння.

На тлі цих відомих книжок для багатьох поціновувачів літературного таланту Орвелла і досі лишається в тіні його інший, доволі значущий і важливий доробок у жанрі есеїстики та публіцистики, наприклад – щотижнева колонка політичної, соціальної та культурної хроніки «Як мені заманеться», яку письменник вів з грудня 1943 року по квітень 1947 року, перебуваючи на посаді літературного редактора газети «Tribune». Саме в цій колонці з притаманними йому спостережливістю, глибиною та проникливістю Орвеллу вдалося зафіксувати напрочуд детальний портрет тієї непростої воєнної доби, а також її перших повоєнних років. Жанр авторської колонки начебто не передбачає створення якихось непроминальних текстів, що дивують своєю глибиною та аналітикою, запам’ятовуються і змушують до роздумів, та все змінюється, якщо автором такої колонки є Джоржд Орвелл.

На тлі цих відомих творів для багатьох читачів, на жаль, і досі залишається в тіні інший доробок письменника, зокрема його книжка «Дорога на Віґан-Пірс» (1937 р.), в якій Орвелл ділиться власними спостереженнями про життя регіонів промислової Півночі Англії, що у тридцятих роках минулого сторіччя потерпали від бідності та масового безробіття. Описуючи у своїй блискучій і пронизливій авторській манері побут представників найбідніших класів тогочасної Англії, Орвелл водночас йде набагато далі за початковий формат репортажистики і розмірковує про нездоланні суперечності та бар’єри, що розділяють традиційне англійське суспільство, про загрозу тоталітаризму та Другої світової війни, тінь якої все виразніше здіймається над сучасним йому світом, і навіть торкається питань футурології, роздумуючи про зміни, які в майбутньому чекають на людей і суспільство загалом.

«Шум і лють» Вільяма Фолкнера справедливо вважають одним із найвпливовіших романів ХХ століття, який став знаковим не лише для американського модернізму, а й для всієї американської літератури загалом. Сам же письменник цінував його чи не найбільше зі всього свого доробку. Один з найяскравіших художніх текстів напряму «південної школи», «Шум і лють» творить міф старого доброго американського Півдня, яким він став після поразки у Громадянській війні, та оповідає про давній і колись заможний південний рід, за чиїм розпадом і тлінням пропонують спостерігати читачеві. Через свідомість представників цього роду Вільям Фолкнер зі всією притаманною йому майстерністю показує нам світ-якого-більше-немає. Тут хитромудро переплітаються міфи та історія минулого, діти, які розплачуються за гріхи батьків, і батьки, які нічого і нікого не можуть відпустити. І лише такому великому художнику й мислителю, як Вільям Фолкнер, до снаги приборкати такі могутні теми.

Роман видатного майстра прози, американського письменника, лауреата Нобелівської премії Вільяма Фолкнера «Світло в серпні» відзначається складністю форми, змісту і тематики.

Автор майстерно змальовує провінцію на півдні США в часовому проміжку від Громадянської війни до кінця 1920-х років і освітлює завжди болючі проблеми, зокрема найгострішу й найважливішу з них – расове питання.

Твір належить до світової класики, його перекладено кількома десятками мов. У 1998 році редакція відомого видавництва «Модерн лайбрері» склала перелік найвидатніших літературних творів ХХ сторіччя. У цьому списку на чільному місці роман «Світло в серпні». Українською мовою друкується вперше.

Жан ле Фламбер — постлюдський крадій і шахрай у постсингулярній Сонячній Системі, де точиться протистояння між безсмертними: богами колективістської Соборності та квантовими індивідуалістами Зоку. Під час зухвалої крадіжки ле Фламбер потрапляє у Вʼязницю Дилеми, де мусить грати у смертельні ігри зі своїми копіями. Його рятують воїтелька Міелі та її подруга — розумний космічний корабель Пергонен, які працюють на таємничого наймача з не менш таємничими мотивами. Аби відплатити за свій порятунок, ле Фламбер має здійснити ще одну крадіжку: цього разу йому треба знайти… свою ідентичність і спогади. Для цього вимушені спільники відправляються на Марс, де опиняються у вирі злочинів, змов і політики рухомого міста Ублієтт, в якому живуть майже звичайні люди. Які таємниці приховує світ, де валютою є час, рабами — оцифровані мізки, а найбільшою цінністю є унікальна свідомість?

Як бути, коли дізнаєшся, що увесь твій світ – лише примха, іграшка в руках розбещеного багатія, а звичайні комп’ютерні ігри і симулятори мають набагато більший вплив на реальність, аніж здається? Який він – доторк майбутнього? І яке воно взагалі, те наше майбутнє? Який запах у альтернативного Лондона, який у певному сенсі може виявитися реальнішим за звичний нам, і куди з його вулиць поділися люди? З часу, коли Флінн уперше сіла зіграти в імітацію дивної реальності, клубок питань, здогадок і приголомшливих відкриттів затягується лише тугіше, а правда, як завжди, виявляється ще неймовірнішою, аніж найхимерніші припущення.

Роман «Периферал», що відкриває нову авторську трилогію «Джекпоту», можна умовно віднести до жанру посткіберпанку. Письменник звертається до теми паралельних світів і глобальних катастроф, відштовхуючись від тривожних тенденцій сьогодення, розмірковує над найближчим майбутнім і можливими сценаріями краху, а точніше, глобальної видозміни нашої цивілізації.

Здається, що весь тягар життя в майбутньому, покрученому політичними та соціальними пертурбаціями, лягає на плечі читача «Снігопаду» Ніла Стівенсона. Хоч у тексті вистачає пародійності й іронії, він не є легким читвом. Важливо знати, що Стівенсон вважається одним із найяскравіших представників посткіберпанку, а не кіберпанку. Принципову різницю між піджанрами в 1998 році сформулював інший фантаст Лоуренс Персон: «Персонажі посткіберпанку не є відчуженими одинаками, а часто є невіддільними членами суспільства (тобто мають роботу).

Вони живуть у майбутньому, яке не обов’язково є антиутопічним, але на їхнє повсякденне життя все ще впливають швидкі технологічні зміни та всюдисуща комп’ютеризована інфраструктура». Тож не дивно, що протагоніста роману Стівенсона – Хіро, або Доставлятора піци – повним невдахою не назвеш. Колись він розробляв софт і був одним з тих, хто розбудовував Метасвіт. А тому Хіро доведеться забути про посередню роботу, щоб рятувати хакерів, а потім й інших людей від смертельно небезпечного наркотику. Сюжет роману надто складний, щоби його можна було передати кількома реченнями. Але обов’язково слід згадати, що численні технологічні передбачення автора, зроблені в 1992 році, неабияк вражають.

Уявіть світ умовного толкінівського Середзем’я, що чаїться у паралельних вимірах плутаного мультивсесвіту. Світ, що розвивався приблизно так само, як наш, але в якому лишилися чари, ритуали й чарівні істоти, які тепер буденно живуть у знайомих нам величезних мегаполісах. Десь тривають війни, для яких заводи створюють механічних драконів – потужні бойові машини, наділені штучним інтелектом, холодним і підступним, в основі якого лежить лише жага до руйнування і хаосу. Драконам для функціонування потрібні пілоти – людські напівкровки, лише з ними дракон може здійнятися в повітря і застосувати увесь свій нищівний арсенал.

Але що станеться, коли один такий списаний на металобрухт дракон захоче помститися за своє позбавлене сенсу існування самим першоосновам світу, який його породив? І що станеться, коли він знайде достойного пілота для втілення задуму – дівчинку-підмінка, яку само ніхто не питав, переносячи у цей химерний світ з його дивними правилами і несправедливими законами? Тоді струснуться самі основи світобудови, а реальність постане в усій своїй справжній неймовірній суті, приголомшуючи, дивуючи, жахаючи…

«Донька залізного дракона» – вершинний зразок постмодерного технофентезі, фейріпанк, в якому Майкл Свонвік повною мірою розкриває увесь свій арсенал нетрадиційного погляду на традиційні жанри і перевертає з ніг на голову наше про них уявлення.

До першого тому зібрання прозових творів Ґустава Майрінка, австрійського майстра літератури надприродного, увійшли романи «Ґолем», «Зелений лик» і «Вальпургієва ніч».

«Ґолем» (1915) приніс авторові світове визнання та став одним із найуспішніших романів XX cт. В основу роману лягла легенда про рабина, що створив Ґолема — істоту з глини, яку завдяки кабалістичному заклинанню оживив і наділив душею. У романі «Зелений лик» (1916) автор розвиває сюжет навколо несподіваної зустрічі головного героя з дивним зеленоликим власником крамнички магічних речей. «Вальпургієва ніч» (1917) акцентує увагу на протиставленні світу обивателів і таємничого, містичного світу, пов’язаного з нашим.

Широке використання елементів окультних і містичних вчень у поєднанні з описами тогочасної реальності зробило твори Майрінка самобутніми та неповторними й принесло йому заслужене визнання. Завдяки успіхові трьох романів, що містяться у цій книжці, Ґустав Майрінк — разом із Гансом Гайнцем Еверсом і Карлом Гансом Штроблем — став одним із головних німецькомовних письменників початку XX cт., які працювали у жанрі літератури надприродного.