Видавництво Жупанського

Навіщо вам вигадані жахи, коли саме життя навколо — суцільний жах? Таке нерідко можна почути сьогодні від людей, не дотичних до жанру, що має безліч прихильників у всьому світі і в Україні зокрема. Ми не можемо погодитися з ними хоча б тому, що саме горор підготував багатьох із нас до всіх аспектів реального життя. Книжки Стівена Кінґа — до людського зла, що вміло ховається за статечністю; популярні слешери — до правильних дій у загрозливих ситуаціях; а фільми Джона Карпентера, якому й присвячена ця збірка, сформували наше переконання, що круті герої й героїні здатні надерти дупу будь-яким лиходіям, від маніяків і вампірів до чаклунів та іншопланетних загарбників. Сьогодні, коли реальні загарбники цілком схожі на нас зовні, а крутим героєм може стати практично кожен, горор продовжує слугувати щепленням від паніки та шоку. Оповідання, з якими ви познайомитеся в «Нічному сеансі», охоплюють увесь спектр жанру, від космічних жахів до історичних, від етногорору до соціальної сатири.
Ці стислі кінематографічні замальовки показують розмаїття стилів українських авторів жахів і, сподіваємося, стануть для багатьох із них — а може, і для вас! — кроком до великих горорних романів.

Олексій Жупанський – видавець і письменник, автор романів «Першими до мене прийдуть діти» (2008), «Лахмітник» (2012), «Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек» (2017), збірки оповідань «Побутовий сатанізм» (2010) та повісті «Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)» (2023).

Роман «Серце весни (Відьма з околиці)» продовжує авторський цикл сучасного урбаністичного міфу «Колеса року». Втім, як і кожен із творів цього циклу, він є цілком самостійним і його можна читати окремо.

Знайома реальність знову химерно дробиться й віддзеркалюється у прадавніх звичаях, правилах і ритуалах, які, переживши тисячоліття, і досі невидимим мереживом вплітаються у повсякденність, обертаючи таким чином могутнє Колесо року, разом з яким у вічному русі обертається все суще. Та реальність потроху зношується, і все частіше збоїть її спрацьований механізм, через що натужне скрипіння Колеса року сповнює неспокоєм дитячі сни й змушує дорослих неспокійно перевертатися в ліжку і тривожно вдивлятися у пітьму за вікном.

З кожним роком Весні все важче приходити в це місто, кращі дні якого давно минули, так само, як минула юність самої Весни. Їй усе складніше здобувати своє серце з плутаних нетрищ відповідних інстанцій, давно вражених паразитом корупції та бюрократії, а без серця Весна не зможе зцілити місто від лихих зимових чарів і дарувати весняне відродження. Лише діти тут ще можуть чимось зарадити, адже це саме пломенисті вогники їхнього єства не дають цьому місту і його мешканцям остаточно розчинитися в сірій каламуті Міжсезоння, що повсякчас чаїться десь поруч за обшарпаним запиналом втомленої реальності. Проте й з дітьми останнім часом також не все гаразд, бо десь на околиці міста звила кубло Відьма і збирає свою досі небачену колекцію моторошних див…

Усе це почалося не так давно, коли одного сльотавого надвечір’я передчуття близької біди в родині змусило Малого піти за підозрілою старою, яка обіцяла йому допомогу. Звісно, як це часто буває, стара виявиться геть не тією, за кого себе видавала, а Малий ще тричі про все пошкодує, адже Відьма завжди все пам’ятає, а надто про легковажно дані обіцянки. Тепер вона не дозволить Малому так просто забути ту дивну жаску пригоду і постійно нагадуватиме йому про те, що він обіцяв, поволі занурюючи його у темне провалля божевілля й безвиході.

Створений на перетині магічного реалізму та химерної прози, роман «Серце весни (Відьма з околиці)» продовжує авторський цикл «Колеса року» і веде хроніку останніх подій, що сталися в цьому місті. Про це мало хто знає, ще менше про це говорять, адже такі речі зазвичай ретельно приховуються від людського ока. Але саме з цього й починається ця заплутана історія про те, як Весна повертала своє серце, діти намагалися виборсатися з тенет Відьми, які та розкинула чи не по всьому місту, а надто на його околицях, а муніципальна еліта збиралася в садах Золотоверхої Лаври на щорічний традиційний бенкет Весняного рівнодення.

Після об’ємистого мультижанрового роману «Aurora Borealis» Максим Гах створює майстерну концептуальну збірку оповідань, об’єднаних лейтмотивом тривоги й непевності, що густою тінню лягають на звичний триб життя. Партійний функціонер, відряджений до чужих країв нести вогонь революції, стикається з прадавніми похмурими силами. Спустошена біологічною зброєю Європа вибирає між останньою битвою та втечею до іншого світу. Врешті, прихід цілком конкретної темряви, боронити світ від якої змушені звичайні люди.
Кожне з цих оповідань забарвлене виразним настроєм наших складних і невідрадних днів, химерно й непередбачувано віддзеркалених у калейдоскопі альтернативних світів. Адже завжди і всюди життя є боротьбою за право на існування, і навіть у найсвітліші часи темрява повністю не зникає, терпляче очікуючи нагоди повернутися.
Світи, описані в цих оповіданнях, дуже близькі нам, вони існують поруч із нашим власним світом, та все ж відрізняються від нього. Десь на зміну кіно прийшли фантазії режисерів, які в режимі реального часу транслюються глядачам у свідомість, занурюючи тих у інші, глибоко особисті реальності. Десь знайома нам історія зазнає коректив, холодна війна точиться між іншими блоками, і цивілізація ще більше наблизилася до глобальної катастрофи. А десь людині протистоїть не людина, а саме небуття, що насувається, поволі захоплюючи й розчиняючи в собі все знайоме і звичне.
Кожна з цих історій має свій особливий час і місце, а також свого анонімного оповідача. Втім, їх об’єднує тривожне відчуття загрози — іноді прихованої, іноді цілком відкритої, — яка нависає над життям. Відчуття, що, на жаль, сьогодні усім нам таке знайоме.

Вперше опублікований 2005 року, роман «Пацики» одразу здобув культовий статус відвертого літературного свідчення про буремний кінець епохи вісімдесятих і початок дев’яностих на руїнах помираючого «совка». Тут є все, що сором’язливо замовчували тогочасні ЗМІ і що ніколи не звучало на педрадах шкіл, ПТУ чи технікумів: епічні битви «район на район», перші кримінальні досвіди, хлопці й дівчата, які, заледве ступивши на поріг своєї юності, змушені вчитися виживати у цьому жорстокому, майже неконтрольованому хаосі стрімких соціальних і культурних змін, що пророкували близький крах старої системи.

Після першої публікації роману Анатолія Дністрового охрестили «українським Берджесом» — за епічністю, відвертістю, жорстоким реалізмом і правдою життя роман не поступається, а то й перевершує знаменитий «Механічний апельсин». Але водночас проза Дністрового нам набагато ближча, оскільки написана для нас і про нас свідком тієї непростої, але по-своєму романтичної епохи, яку багато хто з нас запам’ятав на все життя.

Радек Рак (нар. 1987 р.) родом із польського Підкарпаття. Лауреат низки літературних нагород – як фендому, так і загальнокультурних (був двічі лауреатом премії ім. Є. Жулавського, лауреатом премії ім. Я. Зайделя, літературної премії «Ніка», премії «Шльонкфа» та премії Єврокона в категорії «Кращий роман»).

Твори Радека Рака ювелірно поєднують магічний реалізм, побутовий роман і фентезі (із добре помітними етнічними мотивами) та часто інспіровані історією тих місць, де минули дитинство та юність автора. Народні легенди та міфічні істоти, міський простір і відомі персонажі з історії та літератури – все це сплітається в єдиний химерний світ, в якому не завжди збагнеш, де закінчується авторська уява і починаються неймовірні звиви реальної історії.

Люблін міжвоєнних років – і невелике русинське село на Підкарпатті. Алхіміки, чаклуни, демонічні та пекельні істоти, що крокують вулицями міста поряд з їхніми мешканцями, і трагедія людей, в яких залишається лише пам’ять про самих себе: пам’ять розмита й нетривка, де реальність поєднується із казкою та міфом; пам’ять, носієм якої є лише ті, хто пережив – і вижив. Пам’ять, яка відходить разом із ними. Місто й село, реальність і казка утворюють на сторінках цієї книжки вигадливі візерунки.

Радек Рак у своїх інтерв’ю часто говорить про себе як про нащадка польських селян-кріпаків. Ця подвійна оптика – міського жителя, який засвоїв культурні та літературні канони сучасного світу, та людини, яка намагається не забувати свого коріння, – накладає відбиток на більшість авторських творів. А відтак з’являються химерно переплетені сюжети, де персонажі народної демонології та (квазі)історичні герої зіштовхуються у вирі місць та міст, занурюються в польське повсякдення останніх трьох століть, – та ще й так майстерно переплетені, що часом і не відділити міф від реальності.

Едґар Аллан По /1809–1849/ – американський письменник і поет, есеїст, драматург і літературний критик, який вважається засновником жанрів детективу, наукової фантастики та горору. Втім, найвідомішими творами Едґара По вважаються оповідання і поезії, написані у так званому готичному жанрі – суміші романтизму, містики і горору. Саме Едґару Аллану По ми завдячуємо виведенню химерної прози у всьому її розмаїтті на кардинально інший естетичний рівень, і саме його творчість визначним чином вплинула на багатьох письменників, поетів, музикантів та художників, а інший славетний представник літератури химерного та потойбічного, Говард Філіпс Лавкрафт, називав По своїм літературним наставником, без якого не було б більшості його творів.

В основі сюжету творів Едґара По – загадкові, містичні та незвичайні події, що перебувають поза межею звичайних життєвих досвідів, його цікавить тема смерті, її загадковість та принципова непізнаваність, а також скорботно-трагічні настрої, притаманні напряму романтизму. Незважаючи на те, що за життя По був більш відомим як літературний критик, у світовий літературний канон він увійшов саме як оспівувач загадкового, потойбічного, романтичного і трагічного.

До третього тому повного зібрання прози культового американського класика готичної, фантастичної та химерної літератури Едґара Аллана По увійшли твори, написані ним у період 1843–1849 років. Окрім таких оповідань, як «Провалля і маятник», «Золотий жук», «Чорний кіт» чи «Окуляри», які вважаються своєрідною візитівкою прозового доробку Едґара По, у цьому томі також представлені не настільки відомі широкому загалу твори, які, втім, безумовно варті уваги поціновувачів творчості письменника: «Як продати повітря, або дурисвітство як точна наука», «Месмеричне одкровення», «Ти той чоловік!», «Тисяча друга казка Шахерезади», «Володіння Арнгейм» та інші оповідання останніх років творчості Едґара По.

"1984" — один з найголовніших і вже точно найважливіший роман минулого сторіччя. Важко пригадати якийсь інший літературний твір, який би без зайвої манірності, настільки ж чітко, прадиво і жорстоко поставив перед загалом таку ж важливу проблематику. А саме: що таке влада? Яка її природа? Куди прямує сучасне суспільство? Що таке справжня смерть, і яка саме смерть є справжньою — фізична смерть індивіда, а чи смерть його внутрішнього єства, при збереженні фізичного тіла? Що таке свобода, і як вона співвідноситься з владою? Чи можливий бодай найменший прояв свободи, нехай навіть у вигляді можливості мати свої власні глибоко приховані, вільні від примусу думки, в умовах абсолютної тоталітарної влади?

Дімка Ужасний – байстрюк Клайва Баркера, патріарх жахо хуліганщини, бюро мір і ваг сучасного українського горору. Воїн, красень, головний Бабай. Людина, яка зґуртувала потужну мистецьку спільноту і доклалася до зародження нової «темної хвилі». Один із «стилістів» у горорній плеяді, який поєднує сильні сюжети та яскраву графічність – з глибокою образністю. Дімка запрошує до Ужасного Всесвіту – добровільно, але назавжди. Рано чи пізно це мало статися – збірка горор-оповідань від Дімки Ужасного, патріарха українського літературно-мистецького угруповання «Бабай», яке тривалий час плідно займається промоцією та розбудовою української літератури жаского, надприродного і потойбічного. Зловісні ритуали, які відбуваються просто у під’їзді сусіднього будинку і поневолюють душу та тіло малого хлопця; химерні родинні зв’язки, що приводять самотню, полишену всіма дівчинку до її дивакуватого родича, який має на неї свої особливі плани...

«Агла. Алеф» — перша книжка нової трилогії Радека Рака у дещо незвичному для автора жанрі химерного фентезі. Письменник створив дивний і ні на що не схожий світ, в якому переплітаються магія і найновіші наукові досягнення, де по вулицях їздять запряжені кіньми екіпажі, мчать хромовані «мерседеси» та крокують моторошні стімпанкові смрти — некротично-оживлені гібриди роботів і мертвої плоті. У цьому світі відома нам історія XIX та XX століть дивним чином видозмінюється, стаючи окремим альтернативним простором, в якому, водночас є такі знайомі нам тоталітарні режими, концтабори, революції та світові війни. Саме у цьому світі живе незвичайна дівчинка Софія Клюк, на долю якої випало надто багато випробувань, щоб вважати це простим збігом, дівчинка, яка ще сама заледве здогадується про свою винятковість, так само, як барвиста гусінь, стаючи лялечкою, заледве може здогадуватися, на кого невдовзі вона має перетворитися.

Цим повним зібранням короткої прози ми віддаємо шану непересічній особистості Філіпа Діка й тому впливу, який його творчість справила на всю сучасну фантастику і, певною мірою, літературу загалом. Без Філіпа Діка багато речей були б дещо інакшими, ніж ті, якими ми їх знаємо сьогодні, тож радіймо, що принаймні у нашій з вами реальності існував письменник, філософ, есеїст і візіонер – Філіп Кіндред Дік. До третього тому повного зібрання короткої прози відомого американського письменника, філософа та візіонера Філіпа Кіндреда Діка увійшли оповідання, написані у період 1954–1963 років, такі відомі за екранізаціями оповідання, як «Звіт меншості» (назва екранізації – Minority Report), «Автофаб» (назва екранізації – Autofac для телевізійного серіалу 2017 року «Електричні сни Філіпа Діка») та багато інших, не менш вигадливих, нестандартних і захопливих творів, що на багато років уперед сформували цілі сюжетні напрями у фантастичній літературі та кіно.

Цим повним зібранням короткої прози ми віддаємо шану непересічній особистості Філіпа Діка й тому впливу, який його творчість справила на всю сучасну фантастику і, певною мірою, літературу загалом. Без Філіпа Діка багато речей були б дещо інакшими, ніж ті, якими ми їх знаємо сьогодні, тож радіймо, що принаймні у нашій з вами реальності існував письменник, філософ, есеїст і візіонер – Філіп Кіндред Дік. До другого тому повного зібрання короткої прози відомого американського письменника, філософа та візіонера Філіпа Кіндреда Діка увійшли оповідання, написані у період 1952–1954 років, зокрема такі відомі за екранізаціями оповідання, як «Бригада налаштування» (назва екранізації – The Adjustment Bureau) «Самозванець» (назва екранізації – Impostor), «Золотий чоловік» (назва екранізації – Next) та багато інших, не менш вигадливих, нестандартних і захопливих творів, що на багато років уперед сформували цілі сюжетні напрями у фантастичній літературі та кіно.

До першого тому повного зібрання короткої прози відомого американського письменника, філософа та візіонера Філіпа Кіндреда Діка увійшли оповідання, написані у період 1947 – 1952 років: від найперших літературних спроб, таких як «Стабільність», «Руг», «Маленькі повстанці», й до широковідомих, зокрема за екранізаціями, оповідань «Час розплати» та «Друга модель», які вважаються не лише своєрідною візитівкою письменницького стилю Філіпа Діка, а й на багато років уперед сформували цілі сюжетні напрями у фантастичній літературі та кіно. Філіп К. Дік /1928–1982/ – культовий американський письменник-фантаст, філософ і візіонер, творчий доробок якого надзвичайно вплинув, і досі продовжує впливати, на всю світову фантастичну та довколафантастичну літературу й кіно. Однією з найважливіших тем у творчості Філіпа Діка, до якої постійно повертається письменник, є з’ясування того, наскільки реальною є наша реальність та наскільки реальними є, власне, ми самі. А ще – химерні паралельні світи і часові петлі, штучні створіння.

Елджернон Генрі Блеквуд (1869–1951) — англійський журналіст і письменник, автор численних романів та оповідань, один із найбільш плідних творців оповідей про привидів.

Ще в підлітковому віці Блеквуд зацікавився буддизмом і східними філософськими вченнями й звідтоді все своє життя досліджував різноманітні містичні течії, такі як теософія, розенкройцерство та кабала, був членом Герметичного ордену Золотої Зорі та Спілки із дослідження паранормальних явищ.

Замолоду Блеквуд багато мандрував. Оселившись у Канаді, чимало часу провів у тамтешніх лісах, відтворивши враження від перебування серед дикої природи у своїй подальшій творчості.

Повернувшись до Великої Британії, Елджернон Блеквуд присвятив себе письменництву й досяг у ньому неабияких успіхів, опублікувавши чотирнадцять романів, понад десяток оригінальних збірок оповідань і повістей, декілька дитячих книжок, низку есеїв та п’єс.

У своїх творах Блеквуд приділяв особливу увагу спробам пізнання прихованих сил природи та малодосліджених меж людської свідомості, а його доробок справив значний вплив на розвиток химерної фантастики та горору і став джерелом натхнення для багатьох його сучасників і послідовників. Говард Філіпс Лавкрафт, який високо цінував твори Блеквуда, називав його «абсолютним і беззперечним майстром химерної атмосфери».

Елджернон Генрі Блеквуд у своїй творчості із надзвичайною вправністю описував відчуття й переживання людини, якій випало зазирнути за тонку пелену, що відділяє знаний нам світ від світу потойбічного. Блеквуд усе своє життя виявляв надзвичайну цікавість до паранормальних явищ, а також до пошуку й дослідження прихованих сил природи та людської свідомості.

До вибраних творів Елджернона Блеквуда увійшли одні з найвідоміших його оповідань, а саме: «Верби», «Вендиґо» та «Снігові чари», де автор із притаманним йому хистом змальовує зіткнення повсякденності та незвіданих прадавніх сил природи; «Сміт: випадок у найманому будинку», де йдеться про прадавню магію, здатну прикликати до нашого світу несьогосвітні сутності; «Божевілля Джонса», в якому Блеквуд оповідає про тяглість пам’яті та природу людської душі, а також декілька історій з циклу, присвяченого практиці доктора Джона Сайленса, своєрідного «окультного детектива», який завдяки своїм силам і знанням допомагає людям, що опинились у скрутних і незбагненних ситуаціях.

Твори Блеквуда відзначаються багатством мови, вишуканим стилем і неповторним авторським вмінням створювати атмосферу жаху, завдяки яким він зажив письменницької слави та справив визначний вплив на тодішню й прийдешню літературу.

Джон Мілтон (1608–1674) – англійський поет, прозаїк та політичний діяч, найвідомішим твором якого є епічна поема «Утрачений рай». В ній оповідається біблійна історія повстання Сатани проти Бога, його поразки і падіння з небес у пекло, після чого він вирішив помститися Богові, призвівши до гріхопадіння Його улюблених творінь – перших людей – і прирікши їх на вигнання із Раю. Від часу першої публікації 1667 року поема «Утрачений рай» стала вершинним явищем світової поезії та справила величезний вплив на весь подальший розвиток класичної англомовної літератури – включно із Джеймсом Джойсом, чий знаменитий «Улісс» перегукується з «Утраченим раєм» за масштабами та амбіційністю задуму, коли сюжетна історія твору розгортається на тлі всезагальної історії буття із екскурсами в міфологію, етику, психологію, лірику, музику, архітектуру тощо.

Лукаша Орбітовського часто називають «польським Стівеном Кінгом», і недарма. Починаючи свій творчий шлях із літературних напрямів горору, містики та фантастики, Орбітовський, однак, усе впевненіше дрейфує у бік реалізму та соціальної драми. Так і в романі «Культ» письменник оповідає історію, яка відбувалася в Польщі у 80–90-х роках минулого сторіччя, коли у маленькому містечку Олава поблизу Вроцлава несподівано виник релігійний культ Богоматері, чутки про який за дуже короткий час поширилися всією Польщею і навіть вийшли за її межі. Сотні тисяч людей почали своє паломництво до Олави, щоб торкнутися дива і отримати зцілення, чим не на жарт роздратували тогочасну комуністичну владу й офіційну церкву.

Історію цього дивовижного культу Богоматері на присадибних ділянках оповідає рідний брат його засновника, який був свідком зародження культу, на очах якого він сягнув небувалих масштабів і хто спостерігав його згасання і занепад. Слухаючи цю оповідь, журналіст намагається з’ясувати, ким насправді був Генек Гауснер – наївним блаженним простаком, що змусив сотні тисяч людей повірити у диво явлення Богоматері, чи, можливо, божевільним із потьмареним на релігійному ґрунті розумом, який мав здатність заражати своїм божевіллям інших?

Історія культу накладається на історію тогочасної Польщі з усіма її непростими вивертами останнього десятиліття існування Польської Народної Республіки, а також буремними 90-ми, що настали після падіння комуністичного режиму.

Жан ле Фламбер — постлюдський крадій і шахрай у постсингулярній Сонячній Системі, де точиться протистояння між безсмертними: богами колективістської Соборності та квантовими індивідуалістами Зоку. Під час зухвалої крадіжки ле Фламбер потрапляє у Вʼязницю Дилеми, де мусить грати у смертельні ігри зі своїми копіями. Його рятують воїтелька Міелі та її подруга — розумний космічний корабель Пергонен, які працюють на таємничого наймача з не менш таємничими мотивами. Аби відплатити за свій порятунок, ле Фламбер має здійснити ще одну крадіжку: цього разу йому треба знайти… свою ідентичність і спогади. Для цього вимушені спільники відправляються на Марс, де опиняються у вирі злочинів, змов і політики рухомого міста Ублієтт, в якому живуть майже звичайні люди. Які таємниці приховує світ, де валютою є час, рабами — оцифровані мізки, а найбільшою цінністю є унікальна свідомість?

Як бути, коли дізнаєшся, що увесь твій світ – лише примха, іграшка в руках розбещеного багатія, а звичайні комп’ютерні ігри і симулятори мають набагато більший вплив на реальність, аніж здається? Який він – доторк майбутнього? І яке воно взагалі, те наше майбутнє? Який запах у альтернативного Лондона, який у певному сенсі може виявитися реальнішим за звичний нам, і куди з його вулиць поділися люди? З часу, коли Флінн уперше сіла зіграти в імітацію дивної реальності, клубок питань, здогадок і приголомшливих відкриттів затягується лише тугіше, а правда, як завжди, виявляється ще неймовірнішою, аніж найхимерніші припущення.

Роман «Периферал», що відкриває нову авторську трилогію «Джекпоту», можна умовно віднести до жанру посткіберпанку. Письменник звертається до теми паралельних світів і глобальних катастроф, відштовхуючись від тривожних тенденцій сьогодення, розмірковує над найближчим майбутнім і можливими сценаріями краху, а точніше, глобальної видозміни нашої цивілізації.

Здається, що весь тягар життя в майбутньому, покрученому політичними та соціальними пертурбаціями, лягає на плечі читача «Снігопаду» Ніла Стівенсона. Хоч у тексті вистачає пародійності й іронії, він не є легким читвом. Важливо знати, що Стівенсон вважається одним із найяскравіших представників посткіберпанку, а не кіберпанку. Принципову різницю між піджанрами в 1998 році сформулював інший фантаст Лоуренс Персон: «Персонажі посткіберпанку не є відчуженими одинаками, а часто є невіддільними членами суспільства (тобто мають роботу).

Вони живуть у майбутньому, яке не обов’язково є антиутопічним, але на їхнє повсякденне життя все ще впливають швидкі технологічні зміни та всюдисуща комп’ютеризована інфраструктура». Тож не дивно, що протагоніста роману Стівенсона – Хіро, або Доставлятора піци – повним невдахою не назвеш. Колись він розробляв софт і був одним з тих, хто розбудовував Метасвіт. А тому Хіро доведеться забути про посередню роботу, щоб рятувати хакерів, а потім й інших людей від смертельно небезпечного наркотику. Сюжет роману надто складний, щоби його можна було передати кількома реченнями. Але обов’язково слід згадати, що численні технологічні передбачення автора, зроблені в 1992 році, неабияк вражають.

Уявіть світ умовного толкінівського Середзем’я, що чаїться у паралельних вимірах плутаного мультивсесвіту. Світ, що розвивався приблизно так само, як наш, але в якому лишилися чари, ритуали й чарівні істоти, які тепер буденно живуть у знайомих нам величезних мегаполісах. Десь тривають війни, для яких заводи створюють механічних драконів – потужні бойові машини, наділені штучним інтелектом, холодним і підступним, в основі якого лежить лише жага до руйнування і хаосу. Драконам для функціонування потрібні пілоти – людські напівкровки, лише з ними дракон може здійнятися в повітря і застосувати увесь свій нищівний арсенал.

Але що станеться, коли один такий списаний на металобрухт дракон захоче помститися за своє позбавлене сенсу існування самим першоосновам світу, який його породив? І що станеться, коли він знайде достойного пілота для втілення задуму – дівчинку-підмінка, яку само ніхто не питав, переносячи у цей химерний світ з його дивними правилами і несправедливими законами? Тоді струснуться самі основи світобудови, а реальність постане в усій своїй справжній неймовірній суті, приголомшуючи, дивуючи, жахаючи…

«Донька залізного дракона» – вершинний зразок постмодерного технофентезі, фейріпанк, в якому Майкл Свонвік повною мірою розкриває увесь свій арсенал нетрадиційного погляду на традиційні жанри і перевертає з ніг на голову наше про них уявлення.

До першого тому зібрання прозових творів Ґустава Майрінка, австрійського майстра літератури надприродного, увійшли романи «Ґолем», «Зелений лик» і «Вальпургієва ніч».

«Ґолем» (1915) приніс авторові світове визнання та став одним із найуспішніших романів XX cт. В основу роману лягла легенда про рабина, що створив Ґолема — істоту з глини, яку завдяки кабалістичному заклинанню оживив і наділив душею. У романі «Зелений лик» (1916) автор розвиває сюжет навколо несподіваної зустрічі головного героя з дивним зеленоликим власником крамнички магічних речей. «Вальпургієва ніч» (1917) акцентує увагу на протиставленні світу обивателів і таємничого, містичного світу, пов’язаного з нашим.

Широке використання елементів окультних і містичних вчень у поєднанні з описами тогочасної реальності зробило твори Майрінка самобутніми та неповторними й принесло йому заслужене визнання. Завдяки успіхові трьох романів, що містяться у цій книжці, Ґустав Майрінк — разом із Гансом Гайнцем Еверсом і Карлом Гансом Штроблем — став одним із головних німецькомовних письменників початку XX cт., які працювали у жанрі літератури надприродного.