Книги Олексій Кононенко

Давня людина вважала, що в кожному предметі та явищі є жива істота. Ці духи природи допомагали, якщо їх вшановували й поважали, і неабияк шкодили, коли з ними не рахувалися. На нечисту силу — бісів, чортів, відьом — вони обернулися після поглинання язичницької демонології християнською. Саме втручанням цих злих сил люди пояснювали хвороби, неврожаї, повені, мор тощо. Їх звинувачували в причетності до будь-якої невдачі. Казка стала своєрідним захистом, хай і примарним, від усесильного супротивника. У переважній більшості народних оповідок непевних істот показано нерозумними, недолугими, їх можна було не тільки здолати, а й змусити допомагати.

У житейських казках головні персонажі — люди. Тож і в казкових історіях віддзеркалювалося їхнє життя, побут, стосунки, інколи реальні події, ситуації. Особливо засуджувалися й висміювалися лінощі, впертість, скупість, пияцтво. Ці та інші негативні якості, як нині, так і в давнину, були не в пошані. В усних оповідках запроваджувалися свої закони. Там герої перемагали переважно завдяки своєму розуму, кмітливості, сміливості. Тому тямущий селянин міг добитися справедливості й утерти носа дурному панові,  пихатому попові чи зажерливому корчмарю. Хоч насправді таке траплялося хіба що в мріях. Проте саме такими сподіваннями жив народ, підтримуючи цю віру казкою, яку передавав із покоління в покоління.