Книги Валерій Пузік

Ким ми були це книга про людей на війні. Про голоси, імена та позивні. Про Далі і Руту, протестувальників і пацифістів, про живих і загиблих. Оповіді про Авдіївку, Львів, Одесу, Херсон, Чорне море. Роздуми про літературу та живопис у зоні бойових дій, про пам’ять, сни й марення, втому та ілюзорність реальності, запах війни та постійний «день бабака», зміни у свідомості людей, що перебувають між світом мертвих і світом живих. Про повітря, яким дихаєш і ніяк не можеш надихатися, і чисте та ясне небо, де зорі як на долоні.

Валерій Пузік поєднує документальну точність із художньою рефлексією, фіксує спогади, сни, розмови й відчуття, що, як уламки реальності, складають мозаїку досвіду українських воїнів, митців, добровольців. Це історія не тільки про боротьбу, а й про внутрішні метаморфози — від юнацької мрійливості до загартованості війною, від позивних до спроби повернути собі ім’я.

Завдяки портолану, детальній навігаційній морській мапі, поштар Макґі та годинникар Ленар отримали змогу подорожувати в часі. Потрапивши до Одеси за три дні до початку потужного шторму, вони попереджають Ореста та решту чарівників про жахливу небезпеку, що насувається з Чорного моря. Макґі та Орестові треба поквапитися, щоб дізнатися всі таємниці міста, танкера «Делфі» та Одеської кіностудії. Але найголовніша мета — подолати Чорного дракона. Та чи вийде?

«Три медалі в шухляді» — збірка вибраних віршів останніх дев’яти років. Про війну, любов та смерть. Про час, що завмирав, зупинявся та не зупинився. Про ПТСР, страх, повернення додому й повернення на війну. Знову. У чергове коло. Це розмова з Богом, із землею, з небом. Це фіксація емоцій та станів. «Три медалі в шухляді» — це те, що не одягнеш на парад перемоги. Це те, що хочеш сховати. А, можливо, й забути. У виданні вміщені й нові тексти, що були написані на Херсонщині 2023 року.

Книжка для сина, написана на війні

Він міг показувати сину світ, навчати і просто бути поруч. Натомість пішов захищати свою державу у російсько-українській війні. Та попри виснажливі воєнні будні головний герой не забуває бути батьком. Так виникає ця книжка — розмова із сином, який залишається далеко, але водночас завжди поруч — у самому серці.
Тут немає батальних сцен чи описів боїв. Валерій Пузік намагається продемонструвати, що навіть у час найжорстокіших війн у центрі всього — людина. Він веде читача уламками спогадів, рефлексіями сьогодення і мріями про майбутнє, створюючи власну фронтову реальність.

Ця книжка — це тут і зараз, у якому перебувають тисячі солдатів на війні. Це живий нерв, який не дозволяє залишатися байдужим до всього, що тебе оточує. Це вузька стежка над прірвою, яку потрібно пройти, щоб врешті побачити світло — своїх дітей, своїх рідних і свою мирну країну.

Написана на передовій російсько-української війни, вона є живим свідченням історичних подій, які сьогодні відбуваються в Україні