Книги Віталій Михайловський

Ця книжка розповідає про Поділля, регіон на території України, що виник у другій половині XIV ст. на розлогій території від Теребовлі на заході й до Черкас на сході. Основою цього дослідження став «Словник топонімів історичного Поділля в пізньому середньовіччі», у якому зібрано інформацію про всі топоніми, пов’язані з цим регіоном, його утворенням, головними містами із замками та сформованими довкола них повітами. Першу частину книжки присвячено формуванню історичного Поділля у другій половині XIV — першій третині XV ст. Детально проаналізовано всі види подільських топонімів, хоронімів та гідронімів, що згадуються в документах, пов’язаних із краєм. Другу частини книжки складає власне «Словник топонімів», де систематизована вся відома на сьогодні інформація про топоніми, гідроніми, хороніми історичного Поділля у другій половині XIV — на початку XVI ст. У певному сенсі — завдяки мові оживає історія у просторі.

Ця книжка є першим комплексним дослідженням Поділля — регіону, що виник у другій половині XIV століття. Розташоване на перехресті шляхів Польської корони, Великого князівства Литовського, Золотої Орди та Молдавії, Поділля було краєм постійних змін. Колись земля кочівників, Поділля стало спірною провінцією, де мінливі кордони, конкуруючі правителі та постійна міграція сформували унікальну історичну ідентичність. Спираючись на широкий спектр джерел, включно з документа-
ми на землю та хроніками, автор реконструює політичну географію та соціальні структури регіону. Він простежує правління князів Коріатовичів, конфлікти між Владиславом II Яґайлом та Вітовтом, а також показує тривалий процес приєднання Поділля до Польської корони як воєводства.
Особлива увага приділена шляхті та її патронарно-клієнтарним мережам; родина Бучацьких використовується як приклад для ілюстрації динаміки влади, служби та землеволодіння в прикордонному суспільстві.
Ця книжка є не просто регіональним дослідженням, а представляє Поділля як європейський прикордонний феномен, де міграції та культурна взаємодія виявляють ширші закономірності державотворення та міжкультурних контактів у пізньосередньовічній Європі. Вона зацікавитьісториків, які спеціалізуються на Східній Європі, прикордонних дослідженнях та державотворенні в середньовіччі, а також читачів, які цікавляться глибокими історичними коренями регіонів України.

Король в українській історії — це не чужий володар. Сприйняття короля як свого в нашій історичній традиції пов’язане передусім із Данилом Романовичем та його коронацією в середині XIII ст. Однак наші предки від середини XIV ст. і аж до кінця XVIII ст. також жили під владою королів. Здебільшого польських, меншою мірою угорських, але ці королі були володарями наших пращурів у ті часи, коли держави, до складу яких належали українські землі, не були національними. У цій книжці йдеться про королів та династії від 1340-х і до 1790-х років, підданими яких були наші предки. У першій частині розказано про королів із династії П’ястів, Анжу та Яґеллонів. Друга частина висвітлює історії виборних королів, яких шляхта обирала на елекційних сеймах у Речі Посполитій. У вісімнадцяти нарисах представлено біографії монархів та історії династій у контексті нашої історії.