Видавництво Фоліо

Андрій Шевченко — видатний український футболіст, виступав за київське «Динамо», «Мілан» та лондонський «Челсі». У 2003 році став першим українцем, який виграв Лігу чемпіонів. Володар «Золотого м’яча» 2004 року. Головний тренер збірної України (2016—2021).

Книгу «Шляхетна сила» Андрій Шевченко написав у співавторстві з італійським журналістом Алессандро Альчато, перше видання побачило світ в Італії під назвою «Forza gentile. La mia vita, il mio calcio».

«У мене в житті було чотири футбольні любові: «Динамо», «Мілан», «Челсі» і збірна України... На своєму шляху я познайомився з незвичайними людьми, без яких я б не став тим, ким я є сьогодні. Були перемоги і поразки. Це була величезна жертва заради роботи — єдиного відомого мені способу втілити мрії в реальність. Настав час озирнутися і все розповісти. Щоб подякувати тим, хто супроводжував мене. Я б ніколи не зробив цього сам» (Андрій Шевченко).

Один з найвизначніших українських письменників Улас Самчук народився 1905 року. Творчість його була широко відома в українській діаспорі, а на початку ХХІ століття нарешті почала повертатися на батьківщину. Недарма зарубіжні дослідники називали його «українським Гомером», вказуючи, що він відкрив світові досі невідому Україну.

Самчук є автором шістнадцяти романів, серед яких трилогія «Волинь», «Гори говорять», «Марія», «Юність Василя Шеремети», «Чого не гоїть огонь» та багатьох інших, низки повістей, оповідань і статей. Він одним з перших розповів світові про трагедію Голодомору 1932—1933 рр. У 1980-х роках навіть йшлося про висунення Уласа Самчука на Нобелівську премію, але, на жаль, справу так і не було довершено...

Віктор Петров (1894—1969) — український письменник, літературний критик, філософ, історик і культуролог. Людина складної й суперечливої долі, у своїх літературних творах він продемонстрував дивовижну глибину, цілісність та послідовність. Підписані псевдонімом В. Домонтович (у перекладі з литовської — «той, що багато каламутить»), ці тексти сповнені загадок і натяків, іронії та протиріч.

До видання увійшли романізовані біографії, присвячені життю і творчості Вінсента ван Гога, Франсуа Війона, Гракха Бабефа, незавершений роман про Марка Вовчка, а також низка оповідань письменника.

У серії «Рідне» видавництва «Фоліо» побачили світ й інші художні твори В. Домонтовича: «Доктор Серафікус. Дівчина з ведмедиком», «Без ґрунту», «Романи Куліша», «Аліна й Костомаров», «Мої Великодні».

Ця книжка — про шлях людини та військового священника, завдовжки в життя та дев’ять років війни. У фокусі — легендарний Падре, капелан, волонтер, той, кого знає армія, той, чий голос чує суспільство. Утім, він прообраз, приклад, силует на тлі епохи. Тут більше про ціле явище.

Тому на цих сторінках знайшли місце живі оповіді — подекуди сумні, подекуди з гумором  та іронією, про духовне народження, моральні цінності, падіння і злети, подвиг полеглих героїв та рани живих, справжню дружбу, вдячність та милосердя, про те, що людина залишає по собі тільки зроблене.

У коротких життєвих історіях учасників та жертв війни згадується про воєнні злочини інтервентів, проблеми подолання посттравматичного синдрому, трагедію окупації та багато інших аспектів.

Джордж Орвелл (1903 -1950) все життя ретельно вів щоденники, записував начерки творів, робив побутові нотатки. Щоденники, по суті, описують його життя і думки упродовж багатьох років. До нас дійшло одинадцять таких щоденників. Декілька зошитів із записами було втрачено після поліційного обшуку в барселонському готелі.

Дослідники вважають, що частина щоденників могли згодом потрапити в архіви КДБ, агенти якого стежили за Орвеллом у різних країнах. У щоденниках відверто розповідається про життя письменника, його спостереження за природою та сучасними політичними подіями. Орвелл вів записи одночасно у різних зошитах. У першому томі представлено щоденникові записи з 1931 до 1940 року.

Ця книга — справжній літопис невеселого життя найпопулярнішого й донині в Україні гумориста Остапа Вишні (1889—1956), який відбував сталінську «десятирічку» в концтаборах.

Її упорядник, автор вступної статті й приміток, відомий літературознавець і архівіст Сергій Гальченко ще в 1989 році обстежив архіви Ухтпечлагу тодішньої Комі АРСР і зібрав матеріали, які вперше друкуються в такому повному обсязі. Основою праці стали документи слідчої справи за 1933—1934 роки та комплекс архівних матеріалів із двотомної справи-формуляра на Остапа Вишню, в якій зібрані донесення понад півсотні секретних агентів спецорганів за 1922—1955 роки. В процесі слідства, яке велося методами фізичного і психологічного натиску, Остап Вишня визнав «провину»: нібито він мав особисто вбити партійного лідера республіки П. П. Постишева, за що був покараний десятирічним ув’язненням у таборах особливого режиму.

У книзі в хронологічній послідовності подаються записи із унікального документа тієї епохи — табірного щоденника Остапа Вишні — та його листи із концтаборів, де довелося перебувати письменнику. Це своєрідні шедеври літературної творчості, часто наповнені не традиційним українським, а чорним гумором страждальця-гумориста.

Публікуються і деякі літературні твори Остапа Вишні, які викликали шквал вульгарно- соціологічної критики із звинуваченнями письменника у буржуазному націоналізмі й навіть у фашизмі, а також листи та спогади його рідних і тих людей, з якими гуморист сидів в одній камері чи перебував в одному концтаборі.

Ця книга, що творилася упродовж тридцяти років, є свідченням боротьби системи із митцями, найталановитіші з яких зазнавали репресій і знищення.

Документальна хроніка повномасштабного втор­гнення Росії в Україну нагадує читачу про трагічні і героїчні події другого місяця війни. Хронологічно впорядковано публікації щоденних новин, повідомлення з офіційних джерел, промови та звернення Президента України.

На другому місяці війни відбулося звільнення півночі України від російських загарбників. Радість перемоги була затьмарена тим, що на звільнених територіях виявили численні факти злочинів ворога проти мирного населення.

Саме протягом другого місяця війни відбувся перелом в поста­чанні зброї з країн НАТО та інших демократичних країн світу.

Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, а українці зі зброєю в руках захищають благополуччя Європи.

Роберт Лейсі, відомий британський історик та біограф, пише про королеву Єлизавету II та її надзвичайне життя вже понад сорок років. Тож його участь як консультанта у серіалі від Netflix «Корона» цілком закономірна. Проте тут його голос був радше дорадчим, бо телевізійний образ монарха Великої Британії, послуговуючись законами жанру, створив сценарист Пітер Морган. Однак глядачеві завжди хочеться зазирнути за лаштунки, побачити те, що за кадром, і королівський біограф Роберт Лейсі задовольнив цю цікавість, написавши роман «Корона: історія із серця подій», в якому додає до подій серіалу експертних оцінок та глибоких деталей, змальовує реалії Букінгемського палацу та Давнінг-стріт, 10.

Загалом обидва автори роблять нас свідками непростої історії, як мрії й надії початку життя згодом підпорядковуються лише обов’язку. Єлизавета Маунтбеттен й подумати не могла, що батько помре так рано, і їй, ще зовсім молодій і недосвідченій, доведеться зійти на трон, щоб правити найбільшою світовою імперією за доби великих суспільних, культурних і політичних змін. На час коронації, у 27 років, вона вже була дружиною та матір’ю, однак її становлення як королеви тільки починалося.

До видання увійшли матеріали, що висвітлюють драматичну історію цькування видатного поета, перекладача, громадського діяча Максима Рильського (1895—1964). У 1920-ті роки його причетність до угруповання «неокласиків» викликала гострі напади офіційної критики, що закінчилося арештом Рильського у 1931-му. В жовтні 1947 року він знову зазнав безжально-несправедливої критики, відкритого політичного гоніння з боку літераторів і партійних діячів за “буржуазно-націоналістичний ухил, відсутність більшовицької ідейності". Дух тих часів живе у статтях, архівних матеріалах, поетичних творах, спогадах, промовах, резолюціях, що включені до цього збірника, як нагадування про жорстокі уроки тоталітаризму ХХ століття.