Издательство Жупанского

Томас Раґлз Пінчон /1937 р. н./ – культовий американської письменник. Автор восьми романів, збірки оповідань і низки есеїв. Лауреат Фолкнерівської (1963) та Національної книжкової (1973) премій, останньої – за свій найвідоміший роман «Веселка тяжіння» («Gravity’s Rainbow»). Пінчон здобув гучну славу одного з найскладніших і найзагадковіших прозаїків сучасності, а той факт, що письменник є відлюдником, також додає неоднозначності у ставленні до нього: Томас Пінчон за все життя ще не дав жодного інтерв’ю, не приходить на вручення премій, ретельно приховує будь-яку особисту інформацію, а його фотографій взагалі існує менше десяти. Пінчон також один з небагатьох американських письменників, які з’явились у культовому мультсеріалі «Сімпсони», однак і тут ТРП, озвучивши свого персонажа, лишився «чесним із собою»: гуляє з пакетом на голові, де намальований знак питання. Не менш загадковою є і творчість Пінчона, яка позначена іронією і водночас надзвичайно заплутаною символікою та конспірологією, що хитромудро і неочікувано вплетені у полотнища творів письменника, над якими і досі не припиняють ламати списи літературні критики, літературознавці та просто поціновувачі літературних шарад і ребусів. «Веселка тяжіння» –найвідоміший роман Пінчона, який водночас справедливо вважається його magnum opus. «Веселка тяжіння» – один з найзаплутаніших американських романів і водночас один із найвпливовіших, стиль якого імітували навіть ті письменники, що його так і недочитали. Справжній «міцний горішок» для прихильників інтелектуальної літератури, текст, що довго не впускає у свій світ, а потім довго не відпускає з нього. Багатолюдний, мультирівневий, політематичний, герметичний, гуманістичний і ліричний. Роман, справжнім героєм якого є ракета «Фау-2», що вилітає на перших сторінках і долітає до читачів в останньому абзаці, проте почути її не буде жодної змоги, адже вона випереджає звук, а ви будете надто захоплені читанням.

Створена на перетині жанрів магічного реалізму та химерної прози, повість «Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)» відкриває цикл «Колесо року» і є своєрідним паломництвом за лаштунки звичних нам декорацій буденності. Непомітні на перший погляд провісники лиха на затканих вечірньою імлою вулицях, темні й заплутані справи тих, хто знає, що насправді криється за обтріпаною тканиною реальності, яка з кожним роком все дужче витоншується, могутні й поточені червою корупції чиновники і дивні міські божевільні, а також ритуали чорного бюрократичного чаклунства і, звісно ж, діти – вперті паростки того майбутнього, яке з усіх сил сил намагається пробитися крізь морок сьогодення, діти, завдяки яким колесо цього життя ще хоч якось продовжує обертатися на своїй перехнябленій осі. Все це лягає в основу авторського творення сучасного урбаністичного міфу «Колеса року».

Ця історія почалася розмоклим осіннім днем на початку листопада 2017-го, або ж набагато раніше, а може, й пізніше – тут важко сказати напевне, оскільки вона триває донині і повторюється кожної осені в ніч проти сьомого листопада, коли тканина реальності стає настільки ветхою, що крізь неї стає видно її оксамитово-чорний виворіт, і тоді до нас приходять гості із потойбіччя.

Варто лише в осінніх сутінках вийти на заткані туманом вулиці й придивитися пильніше, як ви побачите їх – блідого хлопчика, дівчинку із тріснутою губою і кульгавого хлопчика, які за дорученням Куратора знову і знову вирушають у своє паломництво за святим вогнем – єдиною запорукою вчасного запуску опалювального сезону. З цього починається плутаний ланцюжок дивних та моторошних подій на День стрічання мертвих, свята, коли, ті, хто вже не з нами, здіймаються на Чортовому колесі у вологу осінню височінь, щоб побачити, як ведеться живим, і ще раз на коротку мить відчути тепло життя.

Навіщо вам вигадані жахи, коли саме життя навколо — суцільний жах? Таке нерідко можна почути сьогодні від людей, не дотичних до жанру, що має безліч прихильників у всьому світі і в Україні зокрема. Ми не можемо погодитися з ними хоча б тому, що саме горор підготував багатьох із нас до всіх аспектів реального життя. Книжки Стівена Кінґа — до людського зла, що вміло ховається за статечністю; популярні слешери — до правильних дій у загрозливих ситуаціях; а фільми Джона Карпентера, якому й присвячена ця збірка, сформували наше переконання, що круті герої й героїні здатні надерти дупу будь-яким лиходіям, від маніяків і вампірів до чаклунів та іншопланетних загарбників. Сьогодні, коли реальні загарбники цілком схожі на нас зовні, а крутим героєм може стати практично кожен, горор продовжує слугувати щепленням від паніки та шоку. Оповідання, з якими ви познайомитеся в «Нічному сеансі», охоплюють увесь спектр жанру, від космічних жахів до історичних, від етногорору до соціальної сатири.
Ці стислі кінематографічні замальовки показують розмаїття стилів українських авторів жахів і, сподіваємося, стануть для багатьох із них — а може, і для вас! — кроком до великих горорних романів.

Олексій Жупанський – видавець і письменник, автор романів «Першими до мене прийдуть діти» (2008), «Лахмітник» (2012), «Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек» (2017), збірки оповідань «Побутовий сатанізм» (2010) та повісті «Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)» (2023).

Роман «Серце весни (Відьма з околиці)» продовжує авторський цикл сучасного урбаністичного міфу «Колеса року». Втім, як і кожен із творів цього циклу, він є цілком самостійним і його можна читати окремо.

Знайома реальність знову химерно дробиться й віддзеркалюється у прадавніх звичаях, правилах і ритуалах, які, переживши тисячоліття, і досі невидимим мереживом вплітаються у повсякденність, обертаючи таким чином могутнє Колесо року, разом з яким у вічному русі обертається все суще. Та реальність потроху зношується, і все частіше збоїть її спрацьований механізм, через що натужне скрипіння Колеса року сповнює неспокоєм дитячі сни й змушує дорослих неспокійно перевертатися в ліжку і тривожно вдивлятися у пітьму за вікном.

З кожним роком Весні все важче приходити в це місто, кращі дні якого давно минули, так само, як минула юність самої Весни. Їй усе складніше здобувати своє серце з плутаних нетрищ відповідних інстанцій, давно вражених паразитом корупції та бюрократії, а без серця Весна не зможе зцілити місто від лихих зимових чарів і дарувати весняне відродження. Лише діти тут ще можуть чимось зарадити, адже це саме пломенисті вогники їхнього єства не дають цьому місту і його мешканцям остаточно розчинитися в сірій каламуті Міжсезоння, що повсякчас чаїться десь поруч за обшарпаним запиналом втомленої реальності. Проте й з дітьми останнім часом також не все гаразд, бо десь на околиці міста звила кубло Відьма і збирає свою досі небачену колекцію моторошних див…

Усе це почалося не так давно, коли одного сльотавого надвечір’я передчуття близької біди в родині змусило Малого піти за підозрілою старою, яка обіцяла йому допомогу. Звісно, як це часто буває, стара виявиться геть не тією, за кого себе видавала, а Малий ще тричі про все пошкодує, адже Відьма завжди все пам’ятає, а надто про легковажно дані обіцянки. Тепер вона не дозволить Малому так просто забути ту дивну жаску пригоду і постійно нагадуватиме йому про те, що він обіцяв, поволі занурюючи його у темне провалля божевілля й безвиході.

Створений на перетині магічного реалізму та химерної прози, роман «Серце весни (Відьма з околиці)» продовжує авторський цикл «Колеса року» і веде хроніку останніх подій, що сталися в цьому місті. Про це мало хто знає, ще менше про це говорять, адже такі речі зазвичай ретельно приховуються від людського ока. Але саме з цього й починається ця заплутана історія про те, як Весна повертала своє серце, діти намагалися виборсатися з тенет Відьми, які та розкинула чи не по всьому місту, а надто на його околицях, а муніципальна еліта збиралася в садах Золотоверхої Лаври на щорічний традиційний бенкет Весняного рівнодення.

Після об’ємистого мультижанрового роману «Aurora Borealis» Максим Гах створює майстерну концептуальну збірку оповідань, об’єднаних лейтмотивом тривоги й непевності, що густою тінню лягають на звичний триб життя. Партійний функціонер, відряджений до чужих країв нести вогонь революції, стикається з прадавніми похмурими силами. Спустошена біологічною зброєю Європа вибирає між останньою битвою та втечею до іншого світу. Врешті, прихід цілком конкретної темряви, боронити світ від якої змушені звичайні люди.
Кожне з цих оповідань забарвлене виразним настроєм наших складних і невідрадних днів, химерно й непередбачувано віддзеркалених у калейдоскопі альтернативних світів. Адже завжди і всюди життя є боротьбою за право на існування, і навіть у найсвітліші часи темрява повністю не зникає, терпляче очікуючи нагоди повернутися.
Світи, описані в цих оповіданнях, дуже близькі нам, вони існують поруч із нашим власним світом, та все ж відрізняються від нього. Десь на зміну кіно прийшли фантазії режисерів, які в режимі реального часу транслюються глядачам у свідомість, занурюючи тих у інші, глибоко особисті реальності. Десь знайома нам історія зазнає коректив, холодна війна точиться між іншими блоками, і цивілізація ще більше наблизилася до глобальної катастрофи. А десь людині протистоїть не людина, а саме небуття, що насувається, поволі захоплюючи й розчиняючи в собі все знайоме і звичне.
Кожна з цих історій має свій особливий час і місце, а також свого анонімного оповідача. Втім, їх об’єднує тривожне відчуття загрози — іноді прихованої, іноді цілком відкритої, — яка нависає над життям. Відчуття, що, на жаль, сьогодні усім нам таке знайоме.

Радек Рак (нар. 1987 р.) родом із польського Підкарпаття. Лауреат низки літературних нагород – як фендому, так і загальнокультурних (був двічі лауреатом премії ім. Є. Жулавського, лауреатом премії ім. Я. Зайделя, літературної премії «Ніка», премії «Шльонкфа» та премії Єврокона в категорії «Кращий роман»).

Твори Радека Рака ювелірно поєднують магічний реалізм, побутовий роман і фентезі (із добре помітними етнічними мотивами) та часто інспіровані історією тих місць, де минули дитинство та юність автора. Народні легенди та міфічні істоти, міський простір і відомі персонажі з історії та літератури – все це сплітається в єдиний химерний світ, в якому не завжди збагнеш, де закінчується авторська уява і починаються неймовірні звиви реальної історії.

Люблін міжвоєнних років – і невелике русинське село на Підкарпатті. Алхіміки, чаклуни, демонічні та пекельні істоти, що крокують вулицями міста поряд з їхніми мешканцями, і трагедія людей, в яких залишається лише пам’ять про самих себе: пам’ять розмита й нетривка, де реальність поєднується із казкою та міфом; пам’ять, носієм якої є лише ті, хто пережив – і вижив. Пам’ять, яка відходить разом із ними. Місто й село, реальність і казка утворюють на сторінках цієї книжки вигадливі візерунки.

Радек Рак у своїх інтерв’ю часто говорить про себе як про нащадка польських селян-кріпаків. Ця подвійна оптика – міського жителя, який засвоїв культурні та літературні канони сучасного світу, та людини, яка намагається не забувати свого коріння, – накладає відбиток на більшість авторських творів. А відтак з’являються химерно переплетені сюжети, де персонажі народної демонології та (квазі)історичні герої зіштовхуються у вирі місць та міст, занурюються в польське повсякдення останніх трьох століть, – та ще й так майстерно переплетені, що часом і не відділити міф від реальності.

Едґар Аллан По /1809–1849/ – американський письменник і поет, есеїст, драматург і літературний критик, який вважається засновником жанрів детективу, наукової фантастики та горору. Втім, найвідомішими творами Едґара По вважаються оповідання і поезії, написані у так званому готичному жанрі – суміші романтизму, містики і горору. Саме Едґару Аллану По ми завдячуємо виведенню химерної прози у всьому її розмаїтті на кардинально інший естетичний рівень, і саме його творчість визначним чином вплинула на багатьох письменників, поетів, музикантів та художників, а інший славетний представник літератури химерного та потойбічного, Говард Філіпс Лавкрафт, називав По своїм літературним наставником, без якого не було б більшості його творів.

В основі сюжету творів Едґара По – загадкові, містичні та незвичайні події, що перебувають поза межею звичайних життєвих досвідів, його цікавить тема смерті, її загадковість та принципова непізнаваність, а також скорботно-трагічні настрої, притаманні напряму романтизму. Незважаючи на те, що за життя По був більш відомим як літературний критик, у світовий літературний канон він увійшов саме як оспівувач загадкового, потойбічного, романтичного і трагічного.

До третього тому повного зібрання прози культового американського класика готичної, фантастичної та химерної літератури Едґара Аллана По увійшли твори, написані ним у період 1843–1849 років. Окрім таких оповідань, як «Провалля і маятник», «Золотий жук», «Чорний кіт» чи «Окуляри», які вважаються своєрідною візитівкою прозового доробку Едґара По, у цьому томі також представлені не настільки відомі широкому загалу твори, які, втім, безумовно варті уваги поціновувачів творчості письменника: «Як продати повітря, або дурисвітство як точна наука», «Месмеричне одкровення», «Ти той чоловік!», «Тисяча друга казка Шахерезади», «Володіння Арнгейм» та інші оповідання останніх років творчості Едґара По.

«Сага про Еґіля сина Лисого Ґріма» – не просто класика ісландської саги. Це взірець архаїчної культури середньовічної Скандинавії, який донесли до нас як церковні, так і світські діячі, що присвятили себе роботі з упорядкування та запису саг, події яких відбувалися у IX–XII століттях, і не лише в Ісландії, а й ледь не по всій північній півкулі.

Авторство цієї саги свого часу приписували легендарному авторові «Молодшої Едди», Сноррі Стурлусону, і не дарма. Адже сам головний герой – далекий пращур самого Сноррі. В основі сюжету – життєпис Еґіля Скалла-Ґрімссона, видатного воїна, авантюриста, чаклуна і поета. Текст відкриває читачеві ретроспективу заселення Ісландії, виникнення феномену скальдичної поезії, становлення норвезької монархії та просто дає змогу, наче у машині часу, перенестися до світу, де ісландський поет не лише складав вірші, а долав казкових чудовиськ, ходив у вікінгські походи, чаклунством та особистою звитягою міг скинути або посадити на трон конунга Норвегії.

Цей текст – ключ до розуміння усієї сагової літератури, текст-перепустка, зрештою, текст-загадка, адже він і сьогодні викликає палкі дискусії серед дослідників. А деякі вірші Еґіля, які ви знайдете у цьому виданні, дійшли до вас, дбайливо перекладені, крізь більш ніж тисячу років – із середини Х століття.

Моріс Метерлінк (1862–1949) — видатний бельгійський драматург, поет, есеїст і перекладач.

У 1890-ті роки Метерлінк створив п’єси «Непрохана» (1890), «Сліпі» (1890), «Семеро принцес» (1891), «Пелеас і Мелісанда» (1892), «Алладіна і Паломід» (1894), «Всередині» (1894), «Смерть Тентажиля» (1894), «Аґлавена і Селізетта» (1896), «Аріадна та Синя Борода» (1896), постановки яких у театрах Європи принесли авторові загальне визнання.

У 1908 році вийшла його знаменита п’єса «Блакитний птах», в якій автор розвиває ідею космічної єдності й взаємозумовленості усього сущого.

1911 року Моріс Метерлінк був удостоєний Нобелівської премії «За багатогранну літературну діяльність, і особливо за драматичні твори, що вирізняються багатством уяви та поетичною фантазією».

Моріс Метерлінк залишив по собі великий творчий доробок, який складається з більш ніж двох десятків п’єс, трьох поетичних збірок та низки філософських і природничих есеїв.

До цього видання творів класика бельгійської літератури, лауреата Нобелівської премії Моріса Метерлінка (1862–1949) увійшло повне зібрання ранньої драматургії письменника, а також усесвітньо відома феєрія «Блакитний птах». Ці твори справили визначний вплив на становлення європейської нової драми і досі захоплюють широкі читацькі кола. До того ж видання постає хрестоматією текстів, що вивчаються у середній школі та в закладах вищої освіти України.

Дімка Ужасний – байстрюк Клайва Баркера, патріарх жахо хуліганщини, бюро мір і ваг сучасного українського горору. Воїн, красень, головний Бабай. Людина, яка зґуртувала потужну мистецьку спільноту і доклалася до зародження нової «темної хвилі». Один із «стилістів» у горорній плеяді, який поєднує сильні сюжети та яскраву графічність – з глибокою образністю. Дімка запрошує до Ужасного Всесвіту – добровільно, але назавжди. Рано чи пізно це мало статися – збірка горор-оповідань від Дімки Ужасного, патріарха українського літературно-мистецького угруповання «Бабай», яке тривалий час плідно займається промоцією та розбудовою української літератури жаского, надприродного і потойбічного. Зловісні ритуали, які відбуваються просто у під’їзді сусіднього будинку і поневолюють душу та тіло малого хлопця; химерні родинні зв’язки, що приводять самотню, полишену всіма дівчинку до її дивакуватого родича, який має на неї свої особливі плани...

«Агла. Алеф» — перша книжка нової трилогії Радека Рака у дещо незвичному для автора жанрі химерного фентезі. Письменник створив дивний і ні на що не схожий світ, в якому переплітаються магія і найновіші наукові досягнення, де по вулицях їздять запряжені кіньми екіпажі, мчать хромовані «мерседеси» та крокують моторошні стімпанкові смрти — некротично-оживлені гібриди роботів і мертвої плоті. У цьому світі відома нам історія XIX та XX століть дивним чином видозмінюється, стаючи окремим альтернативним простором, в якому, водночас є такі знайомі нам тоталітарні режими, концтабори, революції та світові війни. Саме у цьому світі живе незвичайна дівчинка Софія Клюк, на долю якої випало надто багато випробувань, щоб вважати це простим збігом, дівчинка, яка ще сама заледве здогадується про свою винятковість, так само, як барвиста гусінь, стаючи лялечкою, заледве може здогадуватися, на кого невдовзі вона має перетворитися.

Цим повним зібранням короткої прози ми віддаємо шану непересічній особистості Філіпа Діка й тому впливу, який його творчість справила на всю сучасну фантастику і, певною мірою, літературу загалом. Без Філіпа Діка багато речей були б дещо інакшими, ніж ті, якими ми їх знаємо сьогодні, тож радіймо, що принаймні у нашій з вами реальності існував письменник, філософ, есеїст і візіонер – Філіп Кіндред Дік. До третього тому повного зібрання короткої прози відомого американського письменника, філософа та візіонера Філіпа Кіндреда Діка увійшли оповідання, написані у період 1954–1963 років, такі відомі за екранізаціями оповідання, як «Звіт меншості» (назва екранізації – Minority Report), «Автофаб» (назва екранізації – Autofac для телевізійного серіалу 2017 року «Електричні сни Філіпа Діка») та багато інших, не менш вигадливих, нестандартних і захопливих творів, що на багато років уперед сформували цілі сюжетні напрями у фантастичній літературі та кіно.

Цим повним зібранням короткої прози ми віддаємо шану непересічній особистості Філіпа Діка й тому впливу, який його творчість справила на всю сучасну фантастику і, певною мірою, літературу загалом. Без Філіпа Діка багато речей були б дещо інакшими, ніж ті, якими ми їх знаємо сьогодні, тож радіймо, що принаймні у нашій з вами реальності існував письменник, філософ, есеїст і візіонер – Філіп Кіндред Дік. До другого тому повного зібрання короткої прози відомого американського письменника, філософа та візіонера Філіпа Кіндреда Діка увійшли оповідання, написані у період 1952–1954 років, зокрема такі відомі за екранізаціями оповідання, як «Бригада налаштування» (назва екранізації – The Adjustment Bureau) «Самозванець» (назва екранізації – Impostor), «Золотий чоловік» (назва екранізації – Next) та багато інших, не менш вигадливих, нестандартних і захопливих творів, що на багато років уперед сформували цілі сюжетні напрями у фантастичній літературі та кіно.

До першого тому повного зібрання короткої прози відомого американського письменника, філософа та візіонера Філіпа Кіндреда Діка увійшли оповідання, написані у період 1947 – 1952 років: від найперших літературних спроб, таких як «Стабільність», «Руг», «Маленькі повстанці», й до широковідомих, зокрема за екранізаціями, оповідань «Час розплати» та «Друга модель», які вважаються не лише своєрідною візитівкою письменницького стилю Філіпа Діка, а й на багато років уперед сформували цілі сюжетні напрями у фантастичній літературі та кіно. Філіп К. Дік /1928–1982/ – культовий американський письменник-фантаст, філософ і візіонер, творчий доробок якого надзвичайно вплинув, і досі продовжує впливати, на всю світову фантастичну та довколафантастичну літературу й кіно. Однією з найважливіших тем у творчості Філіпа Діка, до якої постійно повертається письменник, є з’ясування того, наскільки реальною є наша реальність та наскільки реальними є, власне, ми самі. А ще – химерні паралельні світи і часові петлі, штучні створіння.

Елджернон Генрі Блеквуд (1869–1951) — англійський журналіст і письменник, автор численних романів та оповідань, один із найбільш плідних творців оповідей про привидів.

Ще в підлітковому віці Блеквуд зацікавився буддизмом і східними філософськими вченнями й звідтоді все своє життя досліджував різноманітні містичні течії, такі як теософія, розенкройцерство та кабала, був членом Герметичного ордену Золотої Зорі та Спілки із дослідження паранормальних явищ.

Замолоду Блеквуд багато мандрував. Оселившись у Канаді, чимало часу провів у тамтешніх лісах, відтворивши враження від перебування серед дикої природи у своїй подальшій творчості.

Повернувшись до Великої Британії, Елджернон Блеквуд присвятив себе письменництву й досяг у ньому неабияких успіхів, опублікувавши чотирнадцять романів, понад десяток оригінальних збірок оповідань і повістей, декілька дитячих книжок, низку есеїв та п’єс.

У своїх творах Блеквуд приділяв особливу увагу спробам пізнання прихованих сил природи та малодосліджених меж людської свідомості, а його доробок справив значний вплив на розвиток химерної фантастики та горору і став джерелом натхнення для багатьох його сучасників і послідовників. Говард Філіпс Лавкрафт, який високо цінував твори Блеквуда, називав його «абсолютним і беззперечним майстром химерної атмосфери».

Елджернон Генрі Блеквуд у своїй творчості із надзвичайною вправністю описував відчуття й переживання людини, якій випало зазирнути за тонку пелену, що відділяє знаний нам світ від світу потойбічного. Блеквуд усе своє життя виявляв надзвичайну цікавість до паранормальних явищ, а також до пошуку й дослідження прихованих сил природи та людської свідомості.

До вибраних творів Елджернона Блеквуда увійшли одні з найвідоміших його оповідань, а саме: «Верби», «Вендиґо» та «Снігові чари», де автор із притаманним йому хистом змальовує зіткнення повсякденності та незвіданих прадавніх сил природи; «Сміт: випадок у найманому будинку», де йдеться про прадавню магію, здатну прикликати до нашого світу несьогосвітні сутності; «Божевілля Джонса», в якому Блеквуд оповідає про тяглість пам’яті та природу людської душі, а також декілька історій з циклу, присвяченого практиці доктора Джона Сайленса, своєрідного «окультного детектива», який завдяки своїм силам і знанням допомагає людям, що опинились у скрутних і незбагненних ситуаціях.

Твори Блеквуда відзначаються багатством мови, вишуканим стилем і неповторним авторським вмінням створювати атмосферу жаху, завдяки яким він зажив письменницької слави та справив визначний вплив на тодішню й прийдешню літературу.

Джон Мілтон (1608–1674) – англійський поет, прозаїк та політичний діяч, найвідомішим твором якого є епічна поема «Утрачений рай». В ній оповідається біблійна історія повстання Сатани проти Бога, його поразки і падіння з небес у пекло, після чого він вирішив помститися Богові, призвівши до гріхопадіння Його улюблених творінь – перших людей – і прирікши їх на вигнання із Раю. Від часу першої публікації 1667 року поема «Утрачений рай» стала вершинним явищем світової поезії та справила величезний вплив на весь подальший розвиток класичної англомовної літератури – включно із Джеймсом Джойсом, чий знаменитий «Улісс» перегукується з «Утраченим раєм» за масштабами та амбіційністю задуму, коли сюжетна історія твору розгортається на тлі всезагальної історії буття із екскурсами в міфологію, етику, психологію, лірику, музику, архітектуру тощо.

Джойсів «Улісс», який був уперше опублікований 1922 року, вважається не лише найвизначнішим модерністським твором, а й узагалі найвизначнішим твором ХХ сторіччя. Завдяки своєму таланту, своєрідному гумору та надзвичайній ерудованості Джеймс Джойс майстерно сполучає опис одного-єдиного дня із життя рідного йому Дубліна 16 червня 1904 року та захопливу мандрівку історією культурних здобутків усієї людської цивілізації. Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.

На тлі цих відомих книжок для багатьох поціновувачів літературного таланту Орвелла і досі лишається в тіні його інший, доволі значущий і важливий доробок у жанрі есеїстики та публіцистики, наприклад – щотижнева колонка політичної, соціальної та культурної хроніки «Як мені заманеться», яку письменник вів з грудня 1943 року по квітень 1947 року, перебуваючи на посаді літературного редактора газети «Tribune». Саме в цій колонці з притаманними йому спостережливістю, глибиною та проникливістю Орвеллу вдалося зафіксувати напрочуд детальний портрет тієї непростої воєнної доби, а також її перших повоєнних років. Жанр авторської колонки начебто не передбачає створення якихось непроминальних текстів, що дивують своєю глибиною та аналітикою, запам’ятовуються і змушують до роздумів, та все змінюється, якщо автором такої колонки є Джоржд Орвелл.

На тлі цих відомих творів для багатьох читачів, на жаль, і досі залишається в тіні інший доробок письменника, зокрема його книжка «Дорога на Віґан-Пірс» (1937 р.), в якій Орвелл ділиться власними спостереженнями про життя регіонів промислової Півночі Англії, що у тридцятих роках минулого сторіччя потерпали від бідності та масового безробіття. Описуючи у своїй блискучій і пронизливій авторській манері побут представників найбідніших класів тогочасної Англії, Орвелл водночас йде набагато далі за початковий формат репортажистики і розмірковує про нездоланні суперечності та бар’єри, що розділяють традиційне англійське суспільство, про загрозу тоталітаризму та Другої світової війни, тінь якої все виразніше здіймається над сучасним йому світом, і навіть торкається питань футурології, роздумуючи про зміни, які в майбутньому чекають на людей і суспільство загалом.

«Шум і лють» Вільяма Фолкнера справедливо вважають одним із найвпливовіших романів ХХ століття, який став знаковим не лише для американського модернізму, а й для всієї американської літератури загалом. Сам же письменник цінував його чи не найбільше зі всього свого доробку. Один з найяскравіших художніх текстів напряму «південної школи», «Шум і лють» творить міф старого доброго американського Півдня, яким він став після поразки у Громадянській війні, та оповідає про давній і колись заможний південний рід, за чиїм розпадом і тлінням пропонують спостерігати читачеві. Через свідомість представників цього роду Вільям Фолкнер зі всією притаманною йому майстерністю показує нам світ-якого-більше-немає. Тут хитромудро переплітаються міфи та історія минулого, діти, які розплачуються за гріхи батьків, і батьки, які нічого і нікого не можуть відпустити. І лише такому великому художнику й мислителю, як Вільям Фолкнер, до снаги приборкати такі могутні теми.