Книги Іван Багряний

1930-ті роки, часи сталінських репресій. З етапного ешелону НКВС, що везе змучених і зневірених людей на повільну смерть в таборах ГУЛАГу, тікає юнак, засуджений на 25 років за любов до батьківщини. Містянин, інженер-авіаконструктор опиняється в лісових хащах, що кишать хижаками, без карти, зброї, інструментів, теплого одягу чи бодай харчів. Все, що він має, - це залізна воля, відчайдушна хоробрість і нестримне прагнення свободи - будь якою ціною. Та чи все це допоможе йому вижити?

Цей пригодницький роман з автобіографічними елементами здобув не лише схвалення критиків, а й справжню любов читачів. Ще за життя автора переклади “Тигроловів” було видано величезними накладами в Канаді, Великій Британії, Нідерландах та Німеччині. А українські читачі змогли дізнатися про карколомні пригоди Григорія Многогрішного в диких сибірських нетрях лише через довгі 45 років після першої публікації твору - вже за часів незалежності. Цей, за словами критиків, високопатріотичний, високомистецький і по-вселюдському гуманний твір не втратив актуальності й сьогодні знову торкається кожного серця, адже передусім він про сміливість, прагнення свободи і любов до батьківщини.

Іван Багряний (1906-1963; справжнє прізвище — Лозов’ягін) — український письменник, який зазнав жорстокості сталінських репресій. Митця було ув’язнено, заслано до Далекого Сходу, потім була еміграція. Лише після своєї смерті він був реабілітований, став лауреатом Шевченківської премії 1992 року, і його книги почали перевидавати в Україні.

Поет-борець І. Багряний відомий як автор великих віршованих творів: поем «Мечоносці», «Ave Maria», «Гуляй-Поле» та інших, повісті «Антон Біда  ̶  герой труда», роману «Скелька». Його творчість допомагає осмислити історичне минуле України і сучасність, питання війни і миру, життя і смерті, жертви та героїзму.

Іван Багряний (1906—1963; справжнє прізвище — Лозов’ягін) — український письменник, який зазнав жорстокості сталінських репресій. Митця було ув’язнено, заслано до Далекого Сходу, потім була еміграція. Лише після своєї смерті він був реабілітований, став лауреатом Шевченківської премії 1992 року, і його книги почали перевидавати в Україні.

До збірки «Крокви над табором» увійшли короткі прозові твори: оповідання, новели, статті та інші. Від оповідань «Крокви над табором», «Нова Рябина» (1931) про успіхи колективізації українського села до листа-памфлета  «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» (1946) з критикою більшовицької влади відбулася різка метаморфоза світогляду письменника, і саме за це радянська влада забороняла його твори.

Іван Багряний (1906—1963; справжнє прізвище — Лозов’ягін) — український письменник, який зазнав жорстокості сталінських репресій. Митця було ув’язнено, заслано до Далекого Сходу, потім була еміграція. Лише після своєї смерті він був реабілітований, став лауреатом Шевченківської премії 1992 року, і його книги почали перевидавати в Україні.

Це видання містить три різні за жанром твори — драму, повість-вертеп і комедію-сатиру, які об’єднані однією ідеєю: показати гордість, стійкість та нескореність українців у буремних подіях ХХ століття. Іван Багряний пише про тих, хто, пройшовши через жахіття катівень НКВС, не зламався («Морітурі»), а також тих, хто, опинившись між фашизмом і більшовизмом, віддав своє життя за вільну Україну («Розгром», «Генерал»).

Іван Багряний (1906—1963; справжнє прізвище — Лозов’ягін) — український письменник, який зазнав жорстокості сталінських репресій. Митця було ув’язнено, заслано до Далекого Сходу, потім була еміграція. Лише після своєї смерті він був реабілітований, став лауреатом Шевченківської премії 1992 року, і його книги почали перевидавати в Україні.

Поезії І. Багряного – яскраве явище в українській літературі. Жанровість його творів різнопланова; палкі патріотичні вірші та пісні, колюча сатира, чудові казки і віршики  для дітей  підкорюють своєю сміливістю  та  майстерністю.

В циклах віршів «До меж заказаних», «Золотий бумеранг» та інших поет оспівує красу України-Батьківщини, закликає боротися за її свободу, захоплюється людьми праці.

Іван Багряний (1906-1963; справжнє прізвище — Лозов’ягін) — український письменник, який зазнав жорстокості сталінських репресій. Митця було ув’язнено, заслано до Далекого Сходу, потім була еміграція. Лише після своєї смерті він був реабілітований, став лауреатом Шевченківської премії 1992 року, і його книги почали перевидавати в Україні.

Роман «Маруся Богуславка» започаткував епопею «Буйний вітер», задуману І. Багряним як трилогія про українську молодь у передвоєнні й воєнні роки, яка, однак, так і залишилася незавершеною. 1941 рік. На тлі життя невеликого міста автор розповідає про постановку в театрі драми Старицького «Маруся Богуславка» та описує напруження й боротьбу, що викликала ця подія.

До  книжки також вміщено короткий уривок з другого тому роману «Маруся Богуславка» під назвою «Держіть поїзд!».

Іван Багряний (1906—1963; справжнє прізвище — Лозов’ягін) — український письменник, який зазнав жорстокості сталінських репресій. Митця було ув’язнено, заслано до Далекого Сходу, потім була еміграція. Лише після своєї смерті він був реабілітований, став лауреатом Шевченківської премії 1992 року, і його книги почали перевидавати в Україні.

Герой роману «Тигролови», молодий український інженер-авіатор Григорій Многогрішний, катований, голодний, засуджений на 25 років ув’язнення, втік по дорозі до концтабору прямо посеред суворої сибірської тайги. Майор Медвин — «професійний тигролов» — розпочинає полювання на втікача…

Іван Багряний (1906-1963; справжнє прізвище — Лозов’ягін) — український письменник, який зазнав жорстокості сталінських репресій. Митця було ув’язнено, заслано до Далекого Сходу, потім була еміграція. Лише після своєї смерті він був реабілітований, став лауреатом Шевченківської премії 1992 року, і його книги почали перевидавати в Україні.


Роман «Сад Гетсиманський», який уславив ім’я Івана Багряного на весь світ, В. Винниченко назвав «великим, вопіющим і страшним документом» радянської дійсності. Автор описав те, що сам пережив у роки сталінських репресій. Головного героя він багато в чому наділив своєю долею і своєю вдачею — несхитністю духу й вірою в непереможність добра. Андрій Чумак пройшов усі пекельні кола і вистояв, не зламався. І це робить його гідним високого звання людини.