Книги Олекса Стороженко

Ця книга запрошує в містичний світ української прози ХІХ століття — у світ, де відьми літають над млинами, чорти закохуються, а доля плете невидимі нитки людських життів. Проза Олекси Стороженка — справжній скарб народної демонології, де гумор і страх, фольклор і філософія зливаються в єдину мелодію української душі. Автор пропонує захопливу мандрівку до відьом, чортів, лісовиків і загадкових сил, що оживають у творах «Закоханий чорт», «Се така баба, що чорт їй на махових вилах чоботи оддавав», «Чортова корчма», «Сужена», «Дорош», «Стехин ріг», «Мірошник», «Лісовий дідько і непевний», «Сусіди», «Марко Проклятий». Це видання — для тих, хто любить атмосферу «українського Гоголя», народні легенди й моторошні історії біля вогнища.

Олексій Петрович Стороженко (1805–1874) — український письменник, прозаїк і етнограф. Написав 14 творів російською мовою і 26 українською, якою володів досконало. Матеріал для повістей черпав переважно з особистих спостережень за життям народу, частково з народної словесності — казок, переказів та анекдотів, більшістю фантастичних або гумористичних. Перебував під сильним впливом дворянської романтичної літератури, ідеалізував взаємини між міщанином та кріпаком.

Головний твір Стороженко, «Марко Проклятий», представляє суміш різнорідних переказів і повір’їв в авторській переробці. Марко, проклятий матір’ю та батьком за страшні гріхи, мандрує по світу, тому що ані земля, ані небо не можуть прийняти його душу. Виправити ситуацію можуть добрі вчинки, які повинен зробити Марко, і тільки після цього тягар його совісті зможе бути очищеним.

Набагато ближче до народних джерел стоїть повість «Скарб», в якому зображена щаслива доля Павлуся Лежня, що протягом свого життя був ледачим і в той же час байдужим до всього.

Повість «Марко Проклятий» створена на основі українського фольклору. Герой Олекси Стороженка, проклятий матір’ю і батьком із того світу, якого за скоєні жахливі гріхи не приймає ані земля, ані пекло, блукає світом, сподіваючись на прощення. У його важезній торбі — голови його матері та сестри, а ще його невсипуща совість...

Варто зазначити, що Олекса Стороженко не встиг закінчити повість, її дописував редактор видання, керуючись залишеними автором нотатками.