Книги Віктор Домонтович

Віктор Домонтович (справжнє ім’я Віктор Платонович Петров (1894—1969)) — український письменник, філософ, літературний критик, історик і культуролог; доктор історичних та філологічних наук.

До видання «Мистці слова» ввійшли есеї, рецензії та публіцистичні статті, які відображають погляди автора на український літературний процес на межі ХІХ і ХХ ст. Віктор Петров (В. Домонтович)  розповідає про знакові постаті у світовій та українській літературах, аналізує найбільш відомі твори. Зокрема, автор зосереджується на творчості Тараса Шевченка, а також Віктора Гюго, Пантелеймона Куліша, Лесі Українки і Максима Рильського.

Серце професора — це енциклопедія пристрастей, прихованих за списками літератури й примітками. У «Докторі Серафікусі» воно пульсує в унісон із вибуховими хвилями історії. Воно поривається до аудиторій і бібліотек, але не може уникнути парків і модних кав’ярень, затишних ярів і диких завулків. Чи важко натрапити на хіпстерку у 1920-х роках? Що простіше — закохатися в таку дівчину чи в місто? Як залишатися українськими інтелектуалами після навали «хороших росіян»?.. Відповіді знають В. Домонтович і його химерні, зате переконливі персонажі. Один із найзагадковіших українських романів уперше друкується з розділами й фрагментами, які дивом уціліли в архіві.

Віктор Петров (1894—1969) — український письменник, літературний критик, філософ, історик і культуролог. Людина складної й суперечливої долі, у своїх літературних творах він продемонстрував дивовижну глибину, цілісність та послідовність. Підписані псевдонімом В. Домонтович (у перекладі з литовської — «той, що багато каламутить»), ці тексти сповнені загадок і натяків, іронії та протиріч.

До видання увійшли романізовані біографії, присвячені життю і творчості Вінсента ван Гога, Франсуа Війона, Гракха Бабефа, незавершений роман про Марка Вовчка, а також низка оповідань письменника.

У серії «Рідне» видавництва «Фоліо» побачили світ й інші художні твори В. Домонтовича: «Доктор Серафікус. Дівчина з ведмедиком», «Без ґрунту», «Романи Куліша», «Аліна й Костомаров», «Мої Великодні».

Віктор Домонтович — літературний псевдонім українського письменника, історика й археолога В. Петрова (1894 — 1969). «Доктор із парадоксом», як його називав Микола Зеров, був майстром інтелектуальної прози, а ще він був талановитим ученим, ерудитом і радянським розвідником. Життя Домонтовича приховує чимало таємниць і могло б стати блискучим сюжетом біографічного роману. Тим цікавіше читати його твори, що захоплюють перипетіями сюжету, нагнітанням настрою, інтеліґентною пікантністю, несподіваністю думки або фрази.

У збірці: «Аліна й Костомаров» — романізована історія кохання М. Костомарова і А. Крагельської, яким на шляху до щастя довелося витримати непрості повороти долі; та десять оповідань, герої яких чекають Месію в «Апостолах», борються з чумою в «Без назви», вчать дітей у «Князях», воюють у «Помсті» тощо.

Віктор Домонтович — літературний псевдонім українського письменника, історика й археолога  В. Петрова (1894—1969). «Доктор із парадоксом», як його називав Микола Зеров, був майстром інтелектуальної прози, а ще він був талановитим ученим, ерудитом і… радянським розвідником.  Життя Домонтовича приховує чимало таємниць і могло б стати блискучим сюжетом біографічного роману. Тим цікавіше читати його твори, що захоплюють перипетіями сюжету, нагнітанням настрою, інтеліґентною пікантністю, несподіваністю думки або фрази.

Цей твір належить до жанру романтизованої біографії, який започаткував в українській модерновій прозі В. Домонтович. Багато чого, описаного на сторінках книжки, насправді відбувалося не в реальному житті, а у фантазіях людей, які активно листувалися. Але навіть вигадані, ці ідеалістичні історії привертають увагу читачів.

Віктор Домонтович — літературний псевдонім українського письменника, історика й археолога  В. Петрова (1894—1969). «Доктор із парадоксом», як його називав Микола Зеров, був майстром інтелектуальної прози, а ще він був талановитим ученим, ерудитом і… радянським розвідником.  Життя Домонтовича приховує чимало таємниць і могло б стати блискучим сюжетом біографічного роману. Тим цікавіше читати його твори, що захоплюють перипетіями сюжету, нагнітанням настрою, інтеліґентною пікантністю, несподіваністю думки або фрази.

«Без ґрунту» —  найкращий роман Домонтовича, блискучий приклад інтелектуальної прози, в якому автор, розповідаючи про відрядження столичного мистецтвознавця, постаті великою мірою автобіографічної, до міста, де пройшло його дитинство, пише про трагічне безґрунтянство, коли люди втратили зв’язок із землею, з природою, із місцем свого народження і, нарешті, з Богом.

«Романи Куліша» — белетризована біографія Пантелеймона Куліша, що ілюструє, як у його епоху розвивалися любовні стосунки. Значна частина описаних тут любовних історій відбувається не у реальному житті, а у фантазіях людей, які активно листуються. Це абстрактні, вигадані, деформовані, ідеалістичні романи. Це історії захоплень і зречень, поривів і стриманості, палкої пристрасті і німотного мовчання.

Героїнею одного із таких романів постає і Марко Вовчок. І саме їй В. Домонтович присвятив окрему, так і не завершену, однак від того не менш цікаву біографію «Мовчуще божество».

Два найвідоміші твори В. Домонтовича під однією обкладинкою.
Захопливий і доволі екстраваґантний роман «Дівчина з ведмедиком» розповідає про кохання поміркованого учителя і його учениці-бунтарки. Однак це також блискучий приклад інтелектуальної прози про зміну культурних орієнтацій і трагічну розколотість людини, якій випало жити у кризову добу.
«Доктор Серафікус» — історія про дивакуватого й інфантильного професора-аскета, що проповідує своєрідний «донжуанізм навпаки»: бажання кохати всіх жінок і зректися будь-якої.

Таємний агент радянської розвідки і богемний модерніст, берлінський професор-богослов і «шостий із п’ятірного грона», людина в німецькій офіцерській формі й археолог-самітник, що вивчає трипільську культуру, — якби хтось написав белетризовану біографію Віктора Петрова, така книжка не поступалася б гостросюжетністю шпигунським романам. Але поки державні архіви відмовляються надавати інформацію про цю непересічну постать, нам лишається перечитувати твори Доктора Парадокса, на сторінках яких відображаються гострі суперечності його доби, вирують емоції та чаяться тамовані пристрасті, оживають Вінсент ван Гог і Ґете, Райнер Марія Рільке і Вацлав Ржевуський. Художні тексти, опубліковані під псевдонімом В. Домонтович, — яскраві зразки інтелектуальної прози ХХ століття, що захоплюють читачів і нині.