Книги Віктор Домонтович

Віктор Петров (1894—1969) — український письменник, літературний критик, філософ, історик і культуролог. Людина складної й суперечливої долі, у своїх літературних творах він продемонстрував дивовижну глибину, цілісність та послідовність. Підписані псевдонімом В. Домонтович (у перекладі з литовської — «той, що багато каламутить»), ці тексти сповнені загадок і натяків, іронії та протиріч.

До видання увійшли романізовані біографії, присвячені життю і творчості Вінсента ван Гога, Франсуа Війона, Гракха Бабефа, незавершений роман про Марка Вовчка, а також низка оповідань письменника.

У серії «Рідне» видавництва «Фоліо» побачили світ й інші художні твори В. Домонтовича: «Доктор Серафікус. Дівчина з ведмедиком», «Без ґрунту», «Романи Куліша», «Аліна й Костомаров», «Мої Великодні».

В. Домонтович (справжнє прізвище — Віктор Петров, 1894—1969) — український письменник і науковець, багатогранна особистість із непростою біографією. Не маючи змоги реалізувати повною мірою літературний талант, він активно публікувався як філософ, історик, археолог, мовознавець і фольклорист.

До видання увійшли літературознавчі наукові статті й розвідки Віктора Петрова, в центрі уваги яких — постаті Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Гоголя, Миколи Костомарова і Лесі Українки.

У серії «Рідне» видавництва «Фоліо» побачили світ художні твори В. Домонтовича: «Доктор Серафікус. Дівчина з ведмедиком», «Без ґрунту», «Романи Куліша», «Аліна й Костомаров», «Мої Великодні», «Напередодні».

Роман «Без ґрунту» й оповідання «Помста», «Приборканий гайдамака» та «Ой поїхав Ревуха…» об'єднані спільною темою. Це історії про співіснування в одній людині суперечливих ідентичностей і потреби прикидатися тим, ким не почуваєшся.
Події роману «Без ґрунту» розгортаються на рубежі 1920–1930-х, коли речники ідеології нового світу прокламують повний розрив з будь-якою традицією: почати історію з чистого аркуша, виплекати людину, не обтяжену ніяким спадком. В авторитарній державі вождь має стати єдиним об’єктом поклоніння.
Харківський культуролог Ростислав Михайлович приїздить до рідного міста Дніпро, щоб вирішити долю споруди вчителя – Варязької церкви.
Домонтович змальовує атмосферу тотального державного страху, вдягання масок, що часом приростають до облич, та інтелектуальної втечі від страшної реальності.

Віктор Домонтович — літературний псевдонім українського письменника, історика й археолога В. Петрова (1894 — 1969). «Доктор із парадоксом», як його називав Микола Зеров, був майстром інтелектуальної прози, а ще він був талановитим ученим, ерудитом і радянським розвідником. Життя Домонтовича приховує чимало таємниць і могло б стати блискучим сюжетом біографічного роману. Тим цікавіше читати його твори, що захоплюють перипетіями сюжету, нагнітанням настрою, інтеліґентною пікантністю, несподіваністю думки або фрази.

У збірці: «Аліна й Костомаров» — романізована історія кохання М. Костомарова і А. Крагельської, яким на шляху до щастя довелося витримати непрості повороти долі; та десять оповідань, герої яких чекають Месію в «Апостолах», борються з чумою в «Без назви», вчать дітей у «Князях», воюють у «Помсті» тощо.

Віктор Домонтович — літературний псевдонім українського письменника, історика й археолога В. Петрова (1894 — 1969). «Доктор із парадоксом», як його називав Микола Зеров, був майстром інтелектуальної прози, а ще він був талановитим ученим, ерудитом і радянським розвідником. Життя Домонтовича приховує чимало таємниць і могло б стати блискучим сюжетом біографічного роману. Тим цікавіше читати його твори, що захоплюють перипетіями сюжету, нагнітанням настрою, інтеліґентною пікантністю, несподіваністю думки або фрази.

Збірка «Мої Великодні» — це коротка проза  письменника: розвідки з історії України, літературознавчі дослідження, філософські новели,  мемуарні нариси тощо. Їх герої — відомі українські  й зарубіжні  письменники, поети, вчені, теологи: М. Зеров, І. Франко, Й. Кеплер, К. Ґоцці, Франціск Ассізький  та інші.

Віктор Домонтович — літературний псевдонім українського письменника, історика й археолога  В. Петрова (1894—1969). «Доктор із парадоксом», як його називав Микола Зеров, був майстром інтелектуальної прози, а ще він був талановитим ученим, ерудитом і… радянським розвідником.  Життя Домонтовича приховує чимало таємниць і могло б стати блискучим сюжетом біографічного роману. Тим цікавіше читати його твори, що захоплюють перипетіями сюжету, нагнітанням настрою, інтеліґентною пікантністю, несподіваністю думки або фрази.

Цей твір належить до жанру романтизованої біографії, який започаткував в українській модерновій прозі В. Домонтович. Багато чого, описаного на сторінках книжки, насправді відбувалося не в реальному житті, а у фантазіях людей, які активно листувалися. Але навіть вигадані, ці ідеалістичні історії привертають увагу читачів.

Віктор Домонтович — літературний псевдонім українського письменника, історика й археолога  В. Петрова (1894—1969). «Доктор із парадоксом», як його називав Микола Зеров, був майстром інтелектуальної прози, а ще він був талановитим ученим, ерудитом і… радянським розвідником.  Життя Домонтовича приховує чимало таємниць і могло б стати блискучим сюжетом біографічного роману. Тим цікавіше читати його твори, що захоплюють перипетіями сюжету, нагнітанням настрою, інтеліґентною пікантністю, несподіваністю думки або фрази.

«Без ґрунту» —  найкращий роман Домонтовича, блискучий приклад інтелектуальної прози, в якому автор, розповідаючи про відрядження столичного мистецтвознавця, постаті великою мірою автобіографічної, до міста, де пройшло його дитинство, пише про трагічне безґрунтянство, коли люди втратили зв’язок із землею, з природою, із місцем свого народження і, нарешті, з Богом.

«Романи Куліша» — белетризована біографія Пантелеймона Куліша, що ілюструє, як у його епоху розвивалися любовні стосунки. Значна частина описаних тут любовних історій відбувається не у реальному житті, а у фантазіях людей, які активно листуються. Це абстрактні, вигадані, деформовані, ідеалістичні романи. Це історії захоплень і зречень, поривів і стриманості, палкої пристрасті і німотного мовчання.

Героїнею одного із таких романів постає і Марко Вовчок. І саме їй В. Домонтович присвятив окрему, так і не завершену, однак від того не менш цікаву біографію «Мовчуще божество».