Видавництво Жупанського

Вперше опублікований 2005 року, роман «Пацики» одразу здобув культовий статус відвертого літературного свідчення про буремний кінець епохи вісімдесятих і початок дев’яностих на руїнах помираючого «совка». Тут є все, що сором’язливо замовчували тогочасні ЗМІ і що ніколи не звучало на педрадах шкіл, ПТУ чи технікумів: епічні битви «район на район», перші кримінальні досвіди, хлопці й дівчата, які, заледве ступивши на поріг своєї юності, змушені вчитися виживати у цьому жорстокому, майже неконтрольованому хаосі стрімких соціальних і культурних змін, що пророкували близький крах старої системи.

Після першої публікації роману Анатолія Дністрового охрестили «українським Берджесом» — за епічністю, відвертістю, жорстоким реалізмом і правдою життя роман не поступається, а то й перевершує знаменитий «Механічний апельсин». Але водночас проза Дністрового нам набагато ближча, оскільки написана для нас і про нас свідком тієї непростої, але по-своєму романтичної епохи, яку багато хто з нас запам’ятав на все життя.

Серед більше ніж півсотні романів у доробку письменника «Париж ХХ століття» займає окреме місце, оскільки, на відміну від інших його творів, він сповнений не стільки звичного захоплення чудесами науки майбутнього, скільки тривогою про те, до чого може призвести індустріалізація суспільства і, як наслідок, тотальна раціоналізація всіх проявів життя. Рукопис роману вважали втраченим аж до 1989 року, коли його знайшов у родинному сейфі праправнук Жуля Верна. Таким чином, роман, написаний у 1863 році про Париж 1960-х років, було вперше опубліковано аж у далекому для обох епох 1994 році.

Цей роман написаний у геть невластивому для Жуля Верна жанрі антиутопії, коли він чи не єдиний раз у своїй творчій кар'єрі дозволяє собі скепсис і пересторогу щодо індустріалізації суспільства і стрімкого розвитку технологій. У романі Верна світ Парижа ХХ століття виглядає бездушним і меркантильним, позбавленим свободи творчості та підвладним лише механічному раціо. На щастя, похмурі прогнози Жуля Верна стосовно Парижа 60-х не збулися, але тим цікавіше буде тепер прочитати його думки з приводу негативного сценарію майбутнього, передумови якого письменник бачив у своїй добі. А можливо, Жуль Верн не так сильно й помилявся, просто тривожні зміни настають дещо повільніше, ніж він передбачав?

Роман «Скляні бджоли», який зачіпає теми стрімкого технологічного прогресу та заміни живого штучною імітацією, лише на перший погляд є фантастичним, адже у глибинних пластах цього тексту – міркування Юнґера Ернста про стрімкий поступ людства і занадто швидку зміну основ життя, коли в одвічному прагненні до спрощення і спокою люди натомість завжди отримують ще складніше життя, сповнене тривог і позбавлене щастя. І далеко не всім знайдеться місце у такому новому механістичному та прагматичному світі.

Не всі кавалеристи однаково успішно здатні пересісти із коней старої традиції на танки прогресу, і головний герой роману, ротмістр Ріхард, якраз один із таких. У пошуках роботи, якої залишається все менше для людей попередньої генерації, життя зводить Ріхарда із загадковим та величним Цаппароні – творцем могутньої компанії з виготовлення роботів та маріонеток. Попередник Ріхарда на цьому місці за короткий час втратив глузд, і тепер Цаппароні шукає нового фахівця для виконання певних делікатних завдань.