Издательство Издательство Ростислава Бурлаки

Медичне втручання, необхідне для сурогатного материнства, є рівносильним відмові. Як традиційно буває в акушерстві, інтереси матері та дитини є конфліктними.

Ці діти, які є предметом реальних контрактів, самі по собі є віртуальними дітьми, адже вони є не суб’єктами, а об’єктами договорів. Необхідно надавати перевагу знанням, заснованим на науці та психоаналізі.

Враховуючи сьогоденні підходи, ми не можемо розглядати питання відмови від дітей, усиновлення, сурогатного материнства та продовження роду за допомогою медичних засобів лише крізь призму гарних почуттів.

Питання спорідненості – це не лише механічна історія взаємодії матері та дитини. Воно має вплив як на сім’ю, так і на суспільство в цілому, завдяки трансформації родинних законів, які випливають з нього. Заперечення всіх цих елементів, що стосуються допологового життя та зв’язків, породжує цю дуже спірну практику та ігнорує тих, хто є її об’єктами: як матерів, так і дітей.

Любов висувається в якості аргументу на користь виправдання цих практик. Вона, безумовно, є бажаною, але умови народження дітей не можуть зводитись виключно до самої лише любові. Більше того, може здаватись, що будь-які роздуми на теми, які можуть ускладнити питання спорідненості, вже наперед визначені культурною вагою того факту, що всі ми походимо з цивілізації, заснованої на міркуваннях походження та його зв’язку із забороною інцесту, що вже вписане в закон в тій же мірі, що і несвідоме. Його порушення ніколи не лишається без наслідків.

У монографії вперше в українській фольклористиці проаналізовано семантику персонажів українських народних чарівних казок Закарпаття у контексті психоаналізу. Розглянуто особливості об’єктивації архетипів «Аніма», «Анімус», «Самість», «Мудрий Старий (Стара)», «Дух», «Тінь» шляхом аналізу сюжетів.

Герої трактуються як об’єктивовані архетипи колективного несвідомого, а сюжети казок — як метафоричні сценарії вікових ініціацій чоловіка (у «чоловічих» казках) або жінки (в «жіночих» казках). Із використанням положень психоаналізу З. Фройда та К.-Г. Юнга висвітлено історію людської душі, яка в чарівних казках прихована під системою архетипних образів, мотивів і символів.

Систему персонажів чарівних казок Закарпаття розглянуто як нерозривну єдність об’єктивованих архетипів, які у процесі взаємодії створюють мозаїчну картину індивідуації людини, яка, долаючи межу між реальним та ірреальним, знаходить шлях до осягнення Самості.

Спільними темами досліджень, на яких побудована ця праця, є походження втрати самого себе та шляхи самопізнання.

Драма обдарованої, тобто чутливої, пробудженої дитини поляга є в тому, що вона відчуває потреби своїх батьків у ранньому віці й пристосовується до них, навчаючись не відчувати власних найсильніших, «небажаних» почуттів. Хоча пізніше цих «небажаних» почуттів не завжди вдається уникнути, вони залишаються відокремленими, а отже найважливіша частина справжнього «Я» не інтегрована в особистість.

Це призводить до емоційної незахищеності та втрати себе, що спричиняє депресії або знаходить своє відображення в обдарованості. Наведені приклади унаочнюють невисловлене страждання дитини, приховане за ідеалізаціями, а також трагедію батьків, які колись самі були дітьми.

Інсайти (не)звичайного директора. Лонгрід асоціацій про школу, яка вчить "бути". Ця кишенькова книжечка – про буття школи і дитини в ній. Це порадник про те, як не загубитися в лавині технологій, завдань та методів, повсякденної рутини. Це своєрідний етикет використання того, що знаєш і вмієш, але в потрібний час і в потрібній ситуації. Це роздуми про сміливість думати вільно, бути стратегом своєї школи. Це як включити весь зміст, який необхідний дитині в сучасному світі, в освітній простір школи, але не захаращувати дитячий мозок другорядними речами. Треба відсікти все зайве. Це важко, але потрібно. Це як не видаватися нудними і не плекати ілюзії, що дорослі знають усе. Це ваша точка відліку на мапі освітньої карти, і ви точно знатимете куди йти і як отримувати задоволення від роботи щодня, бо це – ваші спільні з дітьми ідеї, досягнення і результати. Ви почуєте еволюційний поклик мети школи. Ви впустите в школу життя за вікном, зробите її світоглядною, яка подарує кожній дитині розуміння освіти як власної життєвої дороги, навчить бути вільною у своїх думках, мріях, стати незвичайною, унікальною, творити, пред’являти себе світу й отримувати радість від справжнього себе. Це як спробувати організувати дитяче шкільне життя по-іншому. Не лише керуватися нашим уявленням про світ школи, але й враховувати уявлення дітей про своє життя, життя у школі і включати їх у концептуальну карту розвитку школи. Діти – теж є стейкхолдерами освіти, а ще вони часом суворі, але справедливі й доброзичливі критики. Це як прийняти те, що старих правил більше не існує. Натомість ми маємо право створювати нові. Не триматися за фіксовану освітню карту, а змінити її на сучаснішу. Нехай вона міститиме не лише наші «що» і «як» повинна знати дитина, а також – «що робити» і «як чинити» в тій чи іншій ситуації. Наповніть цю мапу орієнтирами «навіщо» і «в чому моя цінність», тобто тим, що важливо для дитини, її сенсом «бути», її вірою. Якщо ми ризикнемо в освітньому просторі враховувати дитячі карти уявлень про дійсність, то школа житиме по-іншому – цілком можливо, значно краще, ніж сьогодні.